На початок останнього місяця літа (3–4 серпня) віряни УГКЦ запланували Другу Всеукраїнську Патріаршу прощу до Галицької чудотворної ікони Матері Божої в селі Крилос на Івано-Франківщині. Минулого року, коли стояла нестерпна спека, ця проща зібрала понад 40 тисяч людей. Цього року сподіваються ще більшої кількості паломників.
Минулого тижня вразила чисельністю загальноукраїнська проща на Тернопільщині — до Зарваницької чудотворної ікони Матері Божої. Туди зійшлися майже 100 тисяч вірян, яких не злякав навіть рясний дощ.
Архиєрейська Божественна Літургія у Зарваниці, яку очолив Глава УГКЦ Святослав Шевчук, відбувалася під рясним дощем
Проща — це жертовна дорога, дорога до Бога, і люди, очевидно, не бояться фізичного дискомфорту заради порятунку своїх душ. Споконвіків у всьому світі віряни приходять до святих місць з надією на порятунок, допомогу, Божу ласку. Місцями паломництва стали храми з чудотворними іконами, чудодійні джерела, місця страждання і поховання святих та блаженних, давні монастирі, місця, де фіксували об'явлення Матері Божої, хрестів чи образів.
До Зарваницької Божої Матері 14 липня прийшли близько 100 тисяч вірних. Деякі з них були в пішій дорозі майже тиждень
Побожні люди черпають тут енергію до життя, сповнюються радістю та очищають свої душі. Церква дбає про святині й організовує для паломників масові прощі, до програми яких, окрім Святих Літургій та церковних обрядів, нерідко включають театралізовані дійства на релігійну тематику, відвідини музеїв та історичних пам'яток Церкви, спілкування зі священнослужителями.
Географія паломництва
Більшість паломницьких центрів УГКЦ зосереджені саме в Галичині. Найбагатшою на святі місця є Львівщина. До найбільше шанованих серед паломників «відпустових» місць належать: село Страдч, багате на святі місця (17 км від Львова), Унівський монастир та Чернеча гора, Крехівський монастир з чудотворною іконою Божої Матері, що колись врятувала від сліпоти дівчинку. Те зцілення стало першим чудом ікони. Родина дівчинки передала образ у монастир, аби Матір Божа з нього могла допомагати й іншим стражденним. Зокрема, це місце популярне серед паломників з вадами зору.
Серед найдавніших відпустових місць Івано-Франківщини — село Крилос, Гошівський монастир поблизу Болехова, Свято-Успенський Василіянський монастир у селі Погоня біля Тисмениці. Чудотворні ікони цих місць з давніх давен славляться своїми зціленнями. Тисячі вірян приходять сюди щорічно з надією на поміч від Матері Божої.
На Тернопільщині головним центром паломництва є Зарваниця. Сюди християни прибувають зі всього світу. Зарваницька чудотворна ікона — одна з найдавніших в Україні. Її вік розпочався ще у XIII–XIV століттях. Вона пережила навали турків і татар, Першу і Другу світові війни. Люди вірять, що Матір Божа оберігає Зарваницю під своїм покровом і лише з її ласки цей осередок духовного життя ніколи не був знищений, а завжди відроджувався з попелу, черпаючи силу від своєї Захисниці.
Як обрати?
Велика географія прощ ставить людину перед вибором, яку ж саме обрати. Яка між ними різниця? Наочною є різниця в організаційному плані. Прощі відбуваються у різний час протягом року. Хоч найбільше їх припадає на теплу пору року. Отже, можна обрати зручну дату. Прощі можуть тривати і один, і декілька днів. Тож людина собі планує, скільки часу може присвятити своєму паломництву.
Також прощі відрізняються за масовістю. Зазвичай організовані паломництва до відомих святинь налічують 5–10 тисяч людей. Але бувають і набагато масовіші, як-от до Зарваниці чи Крилоса. Все залежить від рівня прощі: чи то проща всеукраїнська, чи єпархіальна, чи деканальна. Не масовими є парафіяльні прощі.
Приміром, прощі можуть бути молодіжні. Тут найбільше уваги буде віддано релігійному вихованню молоді та відповідям на запитання, що цікавлять молодих людей. Зокрема, у Зарваниці Архиєпископ УГКЦ Святослав Шевчук презентував аудіодиск «100 відповідей на запитання молоді» і висловив своє побажання, аби цей диск був не останнім, а став доброю традицією спілкування молодого покоління з Церквою.
Нерідко молодіжні прощі включають паломництво на велосипедах. У таких велопрощах молодь закликає християн до здорового способу життя і водночас молиться за звільнення усіх людей від алкогольної, тютюнової, наркотичної та інших залежностей, що сковують людську волю та дух.
Як обрати серед великої кількості відпустових місць, що, власне, означає проща для вірянина, «Z» поцікавився у священнослужителів УГКЦ. Зокрема, канцлер Івано-Франківської єпархії УГКЦ о. Володимир Чорній розповів таке.
«Немає ніякого значення, куди людина піде на прощу. Вона може обрати на власний розсуд. Головне, що люди отримують під час прощі, а це — повний відпуст. Бо посповідатись і причаститись можна і у своїй церкві. Для цього не обов'язково йти на прощу. Але при сповіді відбувається прощення гріхів, а провини за гріхи залишаються на душі. І потім, після смерті, людина буде спокутувати ці провини в чистилищі. На прощі ж священнослужителі дають мирянам повний відпуст, відбувається повне очищення душі від гріхів і провин. Але щоб прощення мало справжню силу, не вистачить лише прийти на прощу, слід виконати ряд умов перед Богом і самим собою — потрібно максимально проводити час у молитвах та розмовах з Богом, приступити до сповіді та Святого Причастя, аж тоді отримати повний відпуст за гріхи.
Проща — це жертва, жертва себе Богу, і може проводитись з різними наміреннями. Окрім прощення гріхів, віруючі офірують задля Божого благословення у своїх справах, задля здоров'я близьких, задля влаштування подружнього життя чи відновлення добрих відносин у родині. Кожен має свій намір. Головне під час прощі — повністю присвятити себе Богу».
Канцлер Коломийсько-Чернівецької єпархії отець митрат Василь Мельничук пояснив «Z», що немає великого значення, чи людина йде до прощі пішою ходою, чи доїжджає транспортом. Головне, аби це була молитовно-духовна подорож.
«Так, людина жертвує саму себе. Але не для всіх можлива однакова жертва. Хтось під час пішої ходи може ще й дотримуватись посту. А комусь здоров'я не дозволяє йти пішки на велику відстань. Чи людина відчуває брак часу на довготривалу прогулянку. Так само все залежить від намірів людини, що вона хоче отримати від прощі. Тому не можна вважати, що якщо люди доїжджають, то це менш значимо перед Богом. В будь-якому разі проща — це дуже добре і корисно», – запевняє о. Василь.
Паломництво і релігійний туризм
Серед вірян останнім часом став дуже поширений релігійний туризм. Його підтримує Церква і радо сприймають громади. Найвидатнішими місцями релігійного туризму у світі є Ватикан, Єрусалим, Люрд, Меджугор'є. Але релігійний туризм відрізняється від істинного паломництва. Він має більше освітній характер, має за мету просто відвідування святих місць. Тимчасом як паломництво має духовну мету. І якщо прощі з повним відпустом відбуваються у певні дати, котрі визначають переважно за церковним календарем, то релігійний туризм доступний круглий рік.
«Участь у прощі — це Божа воля»
«Z» поцікавився у вірян, що спонукає їх до участі в прощах.
Пан Володимир відвідав багато прощ і, як каже, найбільше йому подобається відчуття єднання, зближення у Бозі — коли люди разом моляться, мають спільні наміри і разом просять ласки Божої. Тоді серце наповнює відчуття неймовірного піднесення і радості.
Пані Наталя теж часто ходить до прощі. Буває і по 5 разів на місяць. Розповідає, що деколи пристає до прощ, організованих Церквою, а деколи активні віряни самі організовують групи і вирушають до місць паломництва. Пані Наталя каже, що до прощі готується заздалегідь. Просить вибачення перед ким вважає, що завинила, і сама в думках пробачає усім. Каже, що важливо підготувати до прощі душу. Дорогою до святого місця треба більше мовчати, більше віддаватись думкам про Бога, бажано постити тим, хто може.
«Проща — це прощення гріхів, — пояснює жінка. — Ми йдемо до прощі, бо Матінка Божа нас кличе. Це Божа воля. Бог хоче бачити нас у тому святому місці. Перед тим обдумуємо наміри, з якими йдемо до прощі. Кожен паралельно з тим, що молиться за свою родину, просить у Бога здоров'я для всіх, миру у світі і в Україні, щоби наші матері не мусили їхати за кордон і залишати дітей, молимося за навернення грішників, за ворогів. Багато різних намірів буває.
Після прощі душа людська повністю очищена. Вертаєшся додому ніби окрилений, змучений, але втоми тієї зовсім не відчуваєш.
Думаю, треба більше ходити християнам до святих місць. Відлучатись від будинків, життєвих суєт, йти до природи, до Бога. Місцевості ж навколо дуже мальовничі. Дорогою до прощі ми єднаємось з природою. А в природі — Божа благодать».
19.07.2013