Якось-то в редакції зайшла дискусія про хвилю антиєвропейських фейків російського виробництва, що їх навіть цілком адекватні люди сприймають за чисту монету і перепощують. Говорили також і про того самого виробництва медіа-продукт про Україну: зневажливі відгуки про націю, невизнання очевидних історичних фактів тощо. Частина редакції в кращих традиціях теорії змови («якщо зорі гасять, то комусь це треба») схильна була вважати, що все це — спланована кампанія Кремля, яку розробляють і впроваджують на найвищих рівнях російського керівництва. Інша частина наполягала на тому, що дурнів вистачає і без Кремля, і фейкові хвилі ніхто не планує, а виникають вони цілком спонтанно; а хто думає інакше, є типовими параноїками. На тому і розійшлися.
Однак невдовзі нова медіа-хвиля, спрямована вже безпосередньо на Галичину, змусила поставитися до думки колеґ-«параноїків» з більшою увагою. В нашій ua-зоні з ru-зони вигулькнув знятий і оприлюднений на одному з найбільших телеканалів РФ «Россия-1» фільм з назвою «Трагедия Галицкой Руси. Концлагерь только для русских». Попри претензією на документальність, це насправді старе кіно (ще минулого року фільм був позаторішнім), однак, ніким не спростоване, воно й досі гуляє світом.
Переглядаючи це відео, варто пам'ятати, що далеко не всі (навіть з-поміж галичан) представники так званої «цільової аудиторії» сучасного телебачення мають досить історичних знань (цього в школі не вчили), і тому надто багато з них сприйняли викладені в ньому «факти» як одкровення.
ВІДЕО «Трагедия Галицкой Руси. Концлагерь только для русских»
Ми от, задля цікавості, зробили невеличкий бліц-експеримент: вийшли до парку ім.Франка в центрі Львова і в десятьох перехожих запитали, що вони знають про Першу світову війну: в складі якої держави перебувала тоді Галичина, хто такі «русини». Правильних відповідей було невтішно мало, натомість невтішно багато було ствердних відповідей на запитання «Чи дивитеся Ви російське телебачення?». Поза межами Галичини, десь на Донбасі, чи тим більше в російській глибинці, очевидно, відповіді на ці прості питання виглядали б ще однозначнішими...
Що менше ми знаємо, то легше нами маніпулювати. А інакше, як маніпуляцією, фільм російських журналістів назвати важко. Великі сумніви викликає у цьому випадку думка, що історію тут спотворено через незнання. Той, хто бреше, зазвичай знає і правду.
Як саме повелися з історичними фактами у фільмі «Трагедия Галицкой Руси. Концлагерь только для русских», що конкретно у ньому не так і нащо воно Росії — на прохання «Z» по пунктах розписав доктор історичних наук з масою звань, посад та регалій Ярослав Грицак.
Ярослав ГРИЦАК:
ЦЕ КИДОК ЩЕ ОДНІЄЇ ІДЕОЛОГІЧНОЇ ҐРАНАТИ В УКРАЇНСЬКЕ ПОЛЕ
На цей фільм випадково наткнувся, коли перемикав канали у готелі. Подивився які 2–3 хвилини і пішов на дальший канал: шкода часу тратити на такі дурниці. Цей фільм можна лише дивитися або показувати студентам як зразок маніпуляції історією.
Маніпуляція полягає у підміні правди півправдою, відборі одних і замовчуванні інших факторів, а також іґноруванні усього того, що пишуть фахові історики.
Скажімо, ні один грамотний історик не перекладе русинсько-українське слово ХІХ ст. «руський» на сучасне російське «русский». Бо кожен, хто займається історією Галичини ХІХ ст., знає, що різниця в один м'який знак важила декілька мільйонів. Ця різниця не була викарбувана на камені — навколо неї йшла затята суперечка між декількома угрупованнями, серед яких прихильники «русского» читання зазнали повної і безповоротної поразки вже у 1880–1890-х роках, а перемогли ті, які поєднали «Русь» з «Україною».
Автори фільму цитують слова одного з тих, що програв — Івана («Иоанна») Наумовича, — про те, що ніякі політики і церкви не можуть перетворити галичан у штучне плем'я «галицьких уніатів», бо галицькі русини є «руськими», і що вся Русь є єдина. Вони, однак, забувають додати, що:
а) ці слова Наумович сказав не перед Першою світовою війною, як це нібито виникає з фільму, а ще у 1860–1870-х, тобто коли русофільство було відносно сильним;
б) що перед тим Наумович успів побувати по черзі поляком й українцем;
в) невідомо, як довго він би залишався «русским», бо після того, як вслід за своїм переконаннями виїхав з Галичини у Росію, сильно розчарувався в останній, і невідомо, ким би став надалі, якби не помер — за досить дивних обставинах — у 1891 р.
Франко називав його «Безумовичем». Про його інтелектуальну дуель з Франком, в якій Наумович програв «на сухо», я досить детально писав у своїй біографії Франка (2006). «Далекоглядність» Наумовича легко показати, зацитувавши один-єдиний вислів: у 1881 р. він заявляв, «що в Галичині ніколи не настане час, коли скажуть "Я не руський, а українець", а ще більше, що на Закарпатті буде коли-небудь Україна». А російський канал робить з Наумовича пророка і ясновидця! Коментарі, як кажуть, зайві.
Тепер щодо усієї проблеми, тобто переслідування русино-українців на початку Першої світової війни. Факти ці, безперечно, були, і їх було багато. Але треба розуміти, чому вони були. По-перше, образ українців як «потенційних русских» старанно ліпила польська влада Галичини. Таким чином хотіли переконати Відень, що в Галичині йому варто спиратися лише на поляків. До речі, багато з тих суддів, які безжально засуджували невинних руських селян і священиків у перші тижні війни, були власне поляками за національністю. По-друге, такою самою жорстокістю відзначалися угорські загони, які стояли в Галичині. Вони, як і автори російського фільму, не робили різниці між «Руссю» і «Росією».
А головне: воєнна істерія, на хвилі якої велася масова розправа з русинами, була спровокована успіхом російського наступу в Галичині у перші тижні війни. Цей успіх породив леґенду про «руську змову» — мовляв, росіяни би так швидко і легко не перемогли, якби не зрада галицьких русинів у тилу.
Ці розправи відбувалися лише на початку війни. Після відбиття Галичини від росіян навесні 1915 р. масових репресій більше не було. Але сама тема «руської зради» не зникла. Про неї пишуть у своїх спогадах галицько-українські січові стрільці: коли вони перемагали, австрійське командування не переставало говорити про «австрійську звитягу», а як доводилося відступати, знову починалися розмови про «руську зраду».
Далі: говорячи про переслідування галицьких русино-українців австріяками на початку війни, автори фільму «забувають» розказати про другу половину правди — про поведінку російської окупаційної влади в Галичині, яку самі депутати Російської думи називали «європейським скандалом». Жертвами цієї політики були не лише українці («мазепинці», за означенням тодішніх властей), а й чи не насамперед євреї.
Шкода тратити час на вияснення таких речей, які мав би знати середньостатичний інтеліґентний читач. Російський канал, видно, апелює до тої публіки, у якої IQ значно нижчий, або ж на правах «дебілізатора» свідомо пробує занизити IQ у тих, хто дивиться його передачі.
Я не зустрічав поки що жодного інтеліґентного росіянина, який би вірив тому, що показує російське телебачення. Вони сприймають російське телебачення з точністю навпаки: якщо воно на щось каже «чорне», то найпевніше це «чорне» є «білим». Іронія ситуації полягає в тому, що російському телебаченню з різних причин більше вірять в Україні, аніж у Росії.
Появу таких фільмів треба приймати у контексті євроінтеґрації України. Пару років тому було зрозуміло, що Росія не дасть «добро» на те, щоб Україна увійшла в НАТО, і буде робити все, щоб цього не сталося. Не ясною була, однак, позиція Кремля щодо входження України в Євросоюз. Тепер уже зрозуміло, що Росія не дає «добро» і на входження України в ЄУ, і буде робити усе, щоб перешкодити євроінтеґрації. Цей фільм — це кидок ще одної ідеологічної ґранати в українське поле. Він має на меті показати, що загроза завжди йде зі Заходу, і що єдине спасіння — у «русском мире».
Мене зі всієї цієї історії цікавить лише один-єдиний факт: хто такий і звідки взявся львівський історик Володимир Крушинський, який на правах експерта коментує цей фільм? Він справді існує чи це така сама вигадка, як «русские» в «Галицкой Руси»?
18.07.2013