​   дедлайни сходяться в одну точку як сонце з місяцем під час затемнення нашаровуються один на одного як листкове тісто наполеону зустрічаються мов давні закохані що ніяк не з'їдуться й плодяться мов дрозофіли в банці   * * *  

 

Таку назву має нова книжка про львівську інтеліґенцію, яка поставала перед викликами двох тоталітарних режимів протягом 1939–1945 років. Авторка, Оля Гнатюк, професор Варшавського університету та Національного університету «Києво-Могилянська академія», порушила цю тему передусім з дуже особистих мотивів, переказавши родинну історію.

Філософія на руїнах постмодерну    

  Згідно з Борхесом, найстарішою з чотирьох історій, навколо яких розгортається історія літератури і взагалі будь-якого наративу, є облога міста. Мешканці міста усвідомлюють всю безнадійність своєї оборони, всю її приреченість – але не збираються складати зброю. Завойовники також відчувають, що їм не вдасться побачити перемогу на власні очі. Але ніхто не зупиняється.  

 

Поділи і зв’язки в українському суспільстві 2014–2015.    

  Був у Києві.  

  Оця радянська дискримінація Галичини, це недобре до нас ставлення так засіло у підсвідомість, що навіть у незалежній Україні дає про себе знати. Деякі галичани дійшли до такого відчуття меншовартості, що вже саме слово «галицький» може викликати різноманітні застереження. Бо ж раптом хтось подумає, що впоминаючись про своє, питоме і рідне, галичани плекають якісь підступні плани? А чи не приховано там якийсь сепаратизм? А може, то якийсь антиукраїнський проект?  

(З приводу колонки Юрія Андруховича «Ну і з ким ці майстри культури?»)