(З приводу колонки Юрія Андруховича «Ну і з ким ці майстри культури?»)
В сербів є таке прислів’я: Далеко му лепа кућа («Нехай собі стоїть далеко його гарна хата»). Стосується воно людей, з якими не хочете мати нічого спільного. В прислів’ї немає образи, немає ненависті, але є чітке моральне ставлення. Порядна людина знає з ким можна випити чашку кави, з ким по келиху горілки, а кого не можна пустити в хату. Руку можна подати лише тому, в кого чисті руки.
Отож, чи було слід пускати до України Ґорана Бреґовича й Еміра Кустуріцу? Це справа не громадян Сербії, а українських державних органів. Як громадянин Сербії, я ніколи не відчинив би двері перед ними. Нехай собі всеслов’янствують в Москві.
Режисери, композитори та актори — так само як й всі інші грамотні й неосвічені, талановиті й бездарні — мають право висловлювати свою думку. Мають право обожнювати «новочасного Владіміра Великого» й ненавидіти Україну. Мають право визнавати Новоросію й глузувати з придуркуватих малоросів, якщо їм за це платять і якщо їм не соромно діставати за це відповідну кількість доларів.
Московська пропаганда надає немалі гроші своїм активістам в Сербії. Між ними є щирі й затяті русофіли, є й професійні найманці. Від грудня 2013 року в сербських засобах масової інформації постійно зростає кількість актиукраїнських репортажів, коментарів, свинств. В прокремлівській кампанії беруть участь журналісти, письменники, митці, навіть деякі науковці. Значна частина сербів окупацію Криму вважає справедливою й співчуває з мешканцями самопроголошених «республік» на Донбасі, котрі нібито захищаються від кровожерливої бандерівської хунти в Києві.
Путіноманія охопила далеко не всіх сербів, але ті, що не захоплюються його величчю, воліють мовчати, аніж наражатися на невтомних й всюдисущих москволюбів.
Белградська влада, незважаючи на постійний тиск Москви, визнає територіальний інтегритет України. А якщо в Белграді забажав би співати чи танцювати хтось, хто визнає Республіку Косово, то відразу оголосили його б персоною нон грата й відправили додому першим літаком. Через це урядовці не коментували факт, що Україна не хоче гостити Бреґовича та Кустуріцу.
Чи це демократично? Може й ні. Все таки, як українець й громадянин Сербії, я ніколи не пустив би їх до своєї хати. Не подав би руку. Подав би шклянку води й шматок хліба на дорогу і – слава Богу, що далеко їх гарна хата!
Глибоко поважаю Юрія Андруховича і його творчість. З його точки зору логічне питання: навіщо забороняти путінських клоунів? З моєї, балканської, заборона не ганьбить Україну.
Знаю, що таке заборона і на що спроможні персони, котрі щодня мають можливість заборонити кому-небудь що-небудь. Так само знаю, бо знаю, хто такий Кустуріца, що він не пішов би на Інститутську й не зрозумів би нічого, чого вже давно не хоче розуміти. Він на другому березі. Там немає любові. Там є лише служба, служіння й єдиномисліє, котре нищить творчий дух й колишніх талантів перетворює на людиноненависників.
Новий Сад (Сербія)
28.07.2015