Про гідність галичан

 

Оця радянська дискримінація Галичини, це недобре до нас ставлення так засіло у підсвідомість, що навіть у незалежній Україні дає про себе знати. Деякі галичани дійшли до такого відчуття меншовартості, що вже саме слово «галицький» може викликати різноманітні застереження. Бо ж раптом хтось подумає, що впоминаючись про своє, питоме і рідне, галичани плекають якісь підступні плани? А чи не приховано там якийсь сепаратизм? А може, то якийсь антиукраїнський проект?

 

У пострадянській Україні мешканці інших реґіонів гордо називали себе «данєцкімі», «харькавскімі» чи «адєскімі», але «галичанин» ще з радянських часів був синонімом «бендєровца», що означало потенційно небезпечну і не лояльну до держави людину. А держава у нас, на жаль, змінилася дуже мало — окрім прапора, герба і свободи слова, у всьому решта вона все ще дуже нагадує радянську Україну.

 

Лише недавно розвіявся культивований владою міф, що «данєцкіє» годують всю країну. До того ж вони завдали такої шкоди державі й спричинили в ній таку розруху, що заледве чи адекватна людина назве себе колись «данєцкім» із гордістю.

 

Натомість ми, галичани, маємо для почуття гордості вагомі підстави.

 

Маємо повне право голосно про себе заявляти і вимагати до себе належної поваги. А також належного фінансування нашого реґіону з державного бюджету. Належного — то значить справедливого фінансування, а не за принципом: «Чого їх годувати, якщо вони і так за Україну?». Після війни і подолання кризи справедливість вимагає навіть дещо пріоритетного фінансування — як компенсації за тривалу дискримінацію реґіону нашою рідною українською владою.

 

Фактично це ми, галичани, ініціювали створення сучасної незалежної України.

 

Це ми експортували у 1990-му році до комуністичного Києва ідею незалежності, свободи та демократії. Як посткомуністична влада реалізувала ці ідеї — то вже інше питання.

 

Ми розвинули численний клас незалежних приватних підприємців, який став ґарантією справжньої незалежності держави.

 

Ми подаємо всій країні приклади толерантності та віротерпимості.

 

Ми зберегли протягом комуністичних часів нашу українську мову і культуру для всієї держави, бо змогли ефективно протистояти російському шовінізмові.

 

Ми пригадали державі, які вона має власні національні символи і клейноди. Це наша народна армія УПА була єдиним військом, яке боролося за незалежну Україну в часи Другої світової війни.

 

Лише тут, на наших теренах, змогла зберегтися національна ідентичність України. Лише в Галичині люди мали протиотруту від мовної, культурної та ментальної московської експансії.

 

Це наші студенти організували Революцію-на-Граніті — перший протест проти посткомуністичної влади.

 

Ми були рушієм і основною силою Помаранчевої революції, і зараз беремо належну участь у Революції гідності та війні з Росією.

 

Ми маємо причини і підстави з гідністю заявляти, що ми, галичани, є ґарантією незалежної, української і модерної держави.

 

Однак в економічній і політичній сферах ми дотепер не стали достатньо успішними. Позаяк змушені жити й діяти в умовах пострадянської системи влади і взаємостосунків, не притаманних нашому краєві, котрі протирічать нашій ментальності. Перебуваємо в рамках системи, яка зневажає людську гідність, не визнає верховенства права і фактичної, а не декларованої рівності всіх громадян. В Україні система влади і взаємостосунків залишилася азійською, пострадянською. Вона органічно пасує вихованим радянським режимом комсомольцям, котрі становлять правлячий клас сучасної України, а тому не наважуються і не спроможні її змінити.

 

Натомість ми є європейцями — за походженням, за досвідом, за ментальністю.

 

Нашої давньої еліти вже нема — інтеліґенти, господарі-власники та духовенство були винищені. Нас активно намагалися люмпенізувати і десятиліттями розчиняли наш соціум численними імміґрантами з азійських територій.

 

Не вдалося.

 

Кожне наше нове покоління виростає кращим, якіснішим, більш європейським. Помалу з'являється щораз більше тих, кого можна без упереджень називати галицькою елітою. Вони за визначенням є вільними людьми і патріотами України, їм не треба демонструвати вишиванку чи битися кулаком у груди за соборність. Поняття гідності їм притаманне органічно.

 

Тому, завдяки новій еліті та з досвідом еліти наших сеньйорів, ми знаємо, що дамо собі раду і розвинемо Галичину для гідного життя наших нащадків. Не просячи ласки у київської влади, а навпаки — вимагаючи реформ та обстоюючи своє, питоме.

 

Ми здатні це зробити, незважаючи на всіх зневірених, деґрадованих і продажних.

 

Зберігаючи почуття власної гідності й керуючись традиційними цінностями, галичани зможуть навести лад у своєму краю і вкотре показати добрий приклад усій Україні.

 

 

05.08.2015