«Цінності» стало одним з найчастіших вживаних понять у сучасних дискусіях і дискурсах, як в Україні, так і поза нею. Важко знайти видання, паперове чи інтернетне на суспільно-політичну тематику, де би не фігурували чи обговорювалися цінності.  

  Іноземні політичні стратеги та аналітики наголошують на «автономії» окупованого росіянами донбаського анклаву зі занудною реґулярністю — так, ніби посідають якусь магічну формулу. Одним з найостанніших, хто приєднався до цього хору, є Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ.  

Промова на відкритті ІІІ Львівского медіафоруму 28 травня 2015 року.      Перебування у Львові залишило в мене два дуже сильних враження. Я впевнений, що це дуже короткий, всього лише дводенний досвід, однак мені хотілося б поділитись ним як людині, яка є другом, та, в певному сенсі, патріотом України і має за честь виступати під прапором української незалежності.  

 

  Цей ювілейний, 150-й рік з дня народження митрополита Андрея Шептицького допоможе осягнути велич цієї людини. Сьогоднішні проблеми роблять його слова ще актуальнішими і ще більше потрібними, ніж будь-коли до того.  

​   Кожен у світі має своє «поганяло». Французів «закляті друзі» кличуть «жабоїдами», італійців – «макаронниками», білорусів – «бульбашами», нас (за хтозна-колишні козацькі оселедці) росіяни називають «хохлами», ми росіян (за допотопні бороди) – кацапами. З американців люблять позбиткуватися за їхню нібито любов до ковбойських капелюхів і чобітків... І так далі. Може, не надто політкоректна, але досить звична практика.  

  Ідея цього дослідження в мене з’явилась — страшно сказати — 28 років тому, коли готував для самвидавчого «Євшан-зілля» добірку купюр в 50-томнику Франка. Сухі Франкові цитати вилученого з його праць тексту без жодних коментарів чітко вказували, чим страшний він був для тодішнього режиму.  

Чому відмова України від Донбасу стає великою проблемою для Росії     Окупований росіянами анклав Донбасу стоїть на межі економічного та соціального колапсу. Ця важлива обставина висвітлює російсько-українську війну в іншому світлі. Звикло війни ведуться за територію яко виграш: її отримує той, хто виграв, а втрачає той, хто програв.  

 

​ Отаман – саме так переважно називали (принаймні при мені останнім часом) Андрія Тузяка, який 29 квітня відійшов у засвіти в 51-літньому віці. Його знань у різних галузях вистачило б на цілу академію наук і мистецтв, а талантів – на цілий різномистецький оркестр. Вічна йому пам’ять.   ​