Стівен Котлер, Джеймі Уіл. Викрадачі вогню: Таємна революція змінених станів / Переклад Олександри Бойченко. Київ: Yakaboo publishing, 2017. 272 с.  

  Їхніми творіннями насолоджуються. Іноді – їх звинувачують у блюзнірстві; часом – не помічають взагалі. З ними завжди говорять лиш про останній перекладений твір, або про те, як хтось інший зіпсував твір знаного класика.  

  Дзвінка Матіяш. Дорога Святого Якова. – Львів: ВСЛ, 2017.  

  Міґель де Унамуно «Життя Дон Кіхота і Санчо за розповіддю Міґеля де Сервантеса Сааведри, яку пояснює і коментує Міґель де Унамуно ∕ Пер. з ісп. Віктор Шовкун. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2017. – 480 с.  

Спадщина Франка-перекладача значно обʼємніша, ніж може здатися на перший погляд. Хоча й того, що відкривається на перший погляд, досить, аби вкотре переконатися в творчій потужності й багатогранності цієї наріжної постаті нашого письменства. Поряд з «класичними корпусом», що його становлять художні переклади та переспіви з інших мов, з чим ми зазвичай ототожнюємо і чим вичерпуємо перекладання, Франко перекладає власні тексти.

Приречена ідилічність «Сузір’я лебедя» могла би звучати під акомпанемент рапсодій Миколи Лисенка чи п’єс Федора Якименка, або ж старосвітськими романсами й солоспівами.

 

Про книгу Павела Пеньонжека «Війна, котра нас змінила» (Paweł Pieniążek, «Wojna, która nas zmieniła», Wydawnictwo Krytyka Polityczna, Warszawa 2017)