[Познанскі, Урсула. Ереб: Трилер / Переклала з німецької Наталка Сняданко. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2018. — 512 с.]
Обкладинки німецького та українського видань роману Урсули Познанські
Жанр підліткової прози набуває усе більше популярності. Проблеми підліткового максималізму, неприйняття життя таким, яким воно є, бунт проти його укладу перейшли від фази екстравертної до, умовно кажучи, − інтровертної. Лиш з тією відміною, що молода людина поринає не у свій внутрішній світ, а у світ віртуального життя, у просторі якого їй значно цікавіше, барвистіше і глибше, як їй здається, ніж у тому, що вона носить у собі. Та найголовніше − цей віртуальний світ дає підлітку можливість стати тим, ким в реальності він або не відбудеться ніколи, або для того йому потрібно буде подолати дуже багато перешкод, докласти максимум зусиль, щоби його мрії стали твердою реальністю.
Бунт, соціальний протест, виклик тепер стають для школяра зайвою витратою сил, яку ніхто і ніколи не оцінить. Нудна одноманітність звичайного плину життя, яке очима підлітка вимірюється лиш «часом-тепер», завжди штовхала його на виклик надокучливим будням, на пошуки пригод, якими би ці пригоди не здавалися божевільними в оцінці дорослих. І цю юнацьку природу годі змінити. Антропологічні дослідження це явно репрезентують. Бажання мати зброю, бодай холодну, носити її з собою навіть тоді, коли у цьому немає потреби – це також своєрідний бунт, в якому підліток стверджується, засвідчує свою дорослість, у підтексті він розуміє, що може забирати і дарувати життя. І цю самоусвідомлену силу, що походить від можливості впливати на те, що відбувається довкола, важко замінити чимось іншим.
У «Щоденнику письменника за 1876 рік» Достоєвський описував обличчя малолітніх злочинців, яких зустрічав, коли приїздив до них у колонію. Як сильний психограф він побачив приховану настороженість і постійно самостриманий ривок. І все це ховалося за різкими розумними рисами. Рвійність, пошук, хвилювання лежать ув основі цього етапу життя, іноді ці риси залишаються назавжди, постійно оновлюючи людину, котра старішає.
Урсула Познанські – авторка роману «Ереб»
В епоху цифрових можливостей ці прикмети підлітка знаходять благодатний простір. Занурення ув ігровий світ, замкненість на ньому змінює внутрішнє життя, яке все більше дистанціюється від реальності. Остання стає для нього явною порожнечею, блідим відсвітом віртуального існування, тінню. В Україні вже з десяток років психологи оговорюють цю проблему. Розмови тривають довкола ігроманії, яка ламає внутрішній світ дитини, робить її залежною від Гри. У такому стані виникає апатія, зникає насолода від звичайних речей, що можуть дарувати людині глибоку радість: схід сонця, плин ріки, шум лісу, посмішка матері, добрий погляд батька. Природні рецептори, що відповідають за цю сферу, атрофуються. Сенс набуває лиш просування у грі. І так поволі гра стає великим диктатором, що нав’язує свою програму життя і поза віртуальністю.
В Україні ця проблема не менша, ніж на Заході. Психологи б’ють на сполох, натомість наші автори закривають очі на це явище, оминаючи його художнє осмислення. Віртуальна група «Синій кит» викликала величезний резонанс, штовхаючи дітей на жертви. Адміністратори групи вимагали від учасників виконувати певні завдання в реальності, які загрожували життю виконавців. Все це далеко не нове. Ще наш Володимир Винниченко в одному із ранніх романів згадує товариство самогубців, де туберкульозний «адміністратор» просторікує учасникам про марність життя, підводячи їх під мотузку…
Усе це вже було, але повернімося до нашого часу. Порівняно нові форми спілкування у віртуальному світі, дають кращу можливість організовувати подібні спільноти, у яких складно виявити зловмисника. Наша література оминає подібну тематику, хоч і називається літературою сучасною. Галина Крук у поетичній збірці «Доросла», у вірші «stairwaytoheaven», відкрила читачеві душу підлітка, його переживання під час спроби самогубства. Попри драстичність і важку тему, вірш виконано на високому естетичному рівні, що робить його реципієнта більш емпатійним до персонажа. Читач тут виразно бачить таємні бажання підлітка, а також його миттєві перетворення перед обличчям смерті.
У прозі ж на майже порожнє жанрове місце приходить роман відомої австрійської авторки Урсули Познанскі у перекладі Наталки Сняданко. На початку 2019 року книжка «Ереб» прогнозовано вийде у львівському видавництві «Астролябія». За цей роман авторка отримала відзнаку «Німецької премії за юнацьку літературу». Зараз Урсула Познанскі є дуже відомою авторкою, яка працює в жанрі підліткової літератури. Цей переклад є першою спробою увійти в українське культурне поле роману, що виразно запотребуваний нашим суспільством.
Наталка Сняданко – перекладачка роману Урсули Познанські
Erebos – у давніх греків це слово означало «морок, пітьму», які лежать в основі Всесвіту. Назва комп’ютерної гри, що стає основним ядром жанрового механізму роману – також «Еребос». Дія відбувається у сучасній англійській школі, в якій діти починають поводити себе дуже незвично. Таємно з рук до рук передають один одному компакт-диск із записом гри. Говорити будь з ким про гру не можна, розповідати про неї взагалі не можна. Ці правила трохи нагадують відомий роман Чака Поланіка «Бійцівський клуб», де члени клубу не мають права говорити про клуб, але візуально завжди ідентифікують себе, розуміючи свою приналежність до закритого товариства. У романі «Ереб» ми бачимо щось подібне, тут, як і в романі Поланіка, школярі занурюються у гру від нудьги й одноманітного життя, рятуючи у такий спосіб власну свіжість його сприйняття.
На вимогу головного персонажа гри, учасник передає компакт з грою конкретно вказаному адресату. Також кожен учасник, втягнувшись у сам процес дуже цікавої гри, підіймаючись по її щаблях догори, отримує завдання поза грою, які він має виконати в реальності. Завдання ці межують із злочином, як і в романі Донни Тартт «Таємна історія». У сюжеті «Ереба» відбуваються кілька драматичних історій, які майже доходять до вбивства. Гра цікава саме тому, що головний її персонаж дуже добре знає звички, вподобання і багато чого іншого про кожного з гравців. Фактично тут показана робота штучного інтелекту, якого створив самотній геній, батько одного з хлопчаків. Гра зчитує інформацію з комп’ютера, листи, повідомлення, перегляд інтернет-ресурсів і робить своєрідний висновок-портрет гравця. Відповідно до цього комунікує із ним, ставить йому завдання.
У процесі розвитку романного сюжету учасники гри все далі і далі впадали в цю ігрову прірву. Фактично твір розпочинається рефлексією про темряву, яка є метафорою своєрідного внутрішнього стану творця гри. І цей стан він пробує аплікувати на дітей: «Це завжди починається вночі. Вночі я підгодовую свої плани темрявою. Якщо у світі і є щось таке, чого в мене завжди вдосталь і навіть забагато, то це темрява. Вона — це ґрунт, на якому треба сіяти те, що хочеш виростити. Із давніх-давен, якщо тільки міг, я завжди вибирав ніч, а не день, а також волів сидіти в підвалі, а не в саду. Мої скарлючені примари наважуються виповзти зі своїх підземель і вдихнути крижаного повітря, лише коли сяде сонце. Вони чекають, аж поки я додам особливої гротескної краси їхнім спотвореним тілам. Приманка мусить бути принадна, щоб здобич не зауважила гачка, аж поки той не застрягне їй глибоко в плоті. Моя здобич. Мені вже майже хочеться обійняти її, хоча я її ще зовсім не знаю. І по-своєму я таки це зроблю. Ми станемо одним цілим у моїй душі. Я не мушу шукати темряви: вона довкола мене, я випромінюю її, видихаю, наче повітря».
І так, за передчуттям читача, роман мав би трагічне завершення, якщо би головний герой Нік Данмор не повстав проти правил гри, він із однодумцями створили групу, що почала власне розслідування реальних злочинів, які були породжені злим генієм гри. Усе це дало можливість авторці розгорнути карколомний сюжет, вливши в нього детективну, пригодницьку та любовну інтриги. Роман читається дуже просто. Переважно прості короткі речення, мінімум психорефлексії, натомість максимум оголеної дії, яка дуже чіпко веде за собою читача. Також слід наголосити й на репрезентованих у творі сучасні стосунки батьків та дітей, якусь провальну дистанцію між ними, заклопотаність старших своїм життям, дуже малі зони дотику між батьками та дітьми в сім’ї. Життя у квартирі, в різних кімнатах, із зачиненими дверима.
Отримавши переклад цього твору, я спробував зробити експеримент: дати почитати його українським школярам віку персонажів роману. І був вкрай здивований такими переживаннями над прочитаним, що виплеснулися у соціальній мережі та телефонних розмовах. Це свідчить про те, що тема роману охопила проблематику, що висить у повітрі цього єдиного світу із його сучасним віртуальним закляттям, ба більше – волею авторки твір подає приклад, як можна (і треба) долати цю всеохопну облуду.
Фото: надані видавництвом «Астролябія»
09.01.2019