Метамодерна свідомість робить своєю визначальною засадою сам принцип роботи свідомості – як руху між певними елементами сенсорної інформації і обʼєднання їх у цілісний досвід. Внаслідок такого руху постає ідея життєутвердження, зʼявляється розуміння багатовимірності та складності життя.
Війна має доленосний, сакральний вимір. Це шанс для українців почати «з чистої сторінки», реалізувати свою екзистенцію без засадничих світоглядних узалежненостей та неповноти суспільно-політичного та культурного розвитку.
Гуменюк вивів українську поезію на новий рівень мовної експресії, а в прозі сконцентровано представив різноплановий досвід війни, який попри страждання, біль і смерть дає змогу розпрощатися з останньою імперією, уможливлює вільніше життя у майбутньому.
Війна увиразнює відчуття та усвідомлення. Її екзистенційний досвід дає іншу візію життя і культури. Цей досвід прагне нового слова. Поезія як спонтанний вибух важливого, наболілого, сутнісного зароджується з самих життєвих глибин, вражає неочікувано сильно, назавжди.
Допомагає витримати тягар війни «чорна лють», яка збирає людину «воєдино» і спонукає до певних вчинків, а також усвідомлення традиції спротиву ворогові, яка розпочалася далеко не від лютого 2022 року, і не від березня 2014 року.
Це голос, що йде з глибин – мови, яка пропонує особливий спосіб бачення світу, культурних особливостей та універсалій, відчуття особистої гідності та поцінування свободи. Цей голос промовляє про те, що власне і хоче «денацифікувати» Путін.
У фільмі присутні два виміри життя Чубая; два сюжети – життєвий та поетичний, що розвиваються біч-о-біч. Один сюжет йде до розв’язки, а інший, сягнувши кульмінації, веде далі у простір нездоланої та високої поезії, у символіці фільму увиразненої образом космічного простору.
«Вийти з мовчання…» демонструє рівень культурологічних студій в Польщі, уміння інтерпретувати прозові, драматичні, візуальні артефакти й у філософсько-естетичній перспективі бачити в них визначальні тенденції культурного та соціального вимірів.
За Ґадамером, актуалізація слова веде до активізації всієї мови, а остання може сказати про все. Тому книжка про культурну самобутність Тисмениці розпочалася із пригадування слів, які спонукали реконструювати те, що за ними стояло.
