​   Післав князь Володимир колись своїх людей і сказав їм, аби дороги робили і мости мостили. Пройшли його посланці аж до земель білих хорватів, ліси витеребили, а вже на прикордонні згадали, що то мости ще мали будувати. Та й вирішили, аби не вертатися і все наново робити, давай всі мости в однім місці зводити. Де тре і де не треба. І така там гарна була місцевість, що люди зачали прямо на тих мостах моститися. І так вони мостилися тими купками, що вимостили Мостиська.  

​  

​  

або Ні слова про шизофренію   ​   Такі історії не можуть бути тільки комедіями. Такі історії не бувають лише трагедією. Власне, від одного чи другого рано чи пізно хочеться плакати, тому такі історії приречені бути трагіфарсом. Такі історії, власне, і творять історію.  

​   Деколи те, що йшло дуже добре – сходить на пси. А часом те, що гірше – виходить на краще. Іноді ж дьоготь і мед перемішані в таких пропорціях, що і не годен зрозуміти, що то є і що з того буде.  

​   Ця країна приречена на відродження. Доля сієї країни – поставати знову. Для того, аби поставати – завше мусить падати та зникати. Ставати тимчасово недоступною, temporary unavailable, якоюсь обірваною, незакінченою, в постійнім процесі змін, точніше – ремонтів.   Ремонти в сій країні завше виплекані першим ліпшим теплом, коли можна відкрити вікна та двері навстіж, аби перетерпіти смороди лаку, фарби, вапна або перебратися до неопалюваної взимку літньої кухні.  

​   Кожна ідентичність мусить містити ідею. Ідею, з котрою себе ототожнюєш, з котрою в тебе все збігається. За тим, ідеї якого руху Вам ближчі, можна зрозуміти, на яке збіговисько вам і потрібно.   Потяговий рух  

​   Завіконні краєвиди   В часи, коли чергова криза ідентичности давить на тебе. Коли не хочеться кидатися в екстремуми вслід за всіма довкола. Коли зберігати середину немає сенсу, бо й так тієї серединности надмір у тобі самому. Тоді вишуковуєш в собі причетности до того, до чого б ніколи не звернувся за інших обставин.  

​     Якщо Львів – місто-корабель, Теребовля – місто-інтроверт, що від усіх переховується, Франківськ – місто-феномен та місто-порт, то в усій цій урбаністиці порівнянь уявної республіки Між Тернополю варто відвести роль міста-озера чи то навіть міста-океану.   Так-так, не міста на озері чи то радше ставі, а саме міста-озера, міста-океану чи міста-ставу.  

​   дедлайни сходяться в одну точку як сонце з місяцем під час затемнення нашаровуються один на одного як листкове тісто наполеону зустрічаються мов давні закохані що ніяк не з'їдуться й плодяться мов дрозофіли в банці   * * *