Люди підлаштовують своє життя під соцмережі. Прогинаються під них, впадають в залежність. Закликають інших жити яскравим різнобарвним життям, а самі замикають себе в цій зоні комфорту однотонних профілів.

Найважчі часи – посередині між Різдвом та Великоднем. Між відчуттям чуда та надією. Провалля поміж двох рятівних берегів. Різдво маємо на розпутті, аби підбадьорити нас дорогою. Великдень ж – се логічний підсумок цієї складної доби.

Історію цієї країни слід розповідати в потягах. В потягах робити дурниці та потягах Укрзалізниці. Власне, в потягах її історія й розгортається, розгойдується й постає.

  Освальд Шпенґлер на початку минулого століття прогнозував Європі занепад і ймовірність приходу їй на зміну нової цивілізації – російсько-сибірської. Коли виявилося, що справи в Старого Континенту не такі аж погані, Кремль вирішив пришвидшити настання присмерку Європи.  

​  

​   Культура дзеркальних поверхонь хмарочосів, спостерігання відбитків власних зображень у вітринах магазинів сприяли появі культу селфі, перетягуванню уваги від світу на себе коханих. Власне, й на сприйнятті себе як хмарочосів та вітрин. Перше проявляється в зациклености на спрямованість у висоту, на русі по кар'єрній драбині. Але тут не обійдеться без болючих падінь. Зате яке запаморочення приходить від успіху. Від погляду на всю цю метушню дрібних людей, котрі вовтузяться там, унизу.

​   Бабине літо – се клубок павутинчастих спогадів, котрі од подуву вітру мов кінострічка розмотуються в миттєвости вересня, серпня, липня та червня, й тріпочуть перед очима, ніби звитяжне знамено, навертаючи на очі скупу сльозу.  

​   Часом буває так, що прочитаєш в книжці ім'я якогось героя неправильно – і вже до кінця він для тебе так і зветься. А потім ще можна через те влізти в суперечку із кимось зі знайомих, грізно доводячи свою правоту, поки тебе не ткнуть носом в книжку, як кота, що, самі розумієте, як провинився.  

​   Епоха соцмереж – се епоха нагадування, а тому забуття. Інформаційний шум є однією із найбільших проблем сучасної доби. Цих дивних нових часів, коли люди бояться не тільки забути про щось важливе, а й стати забутими, потонути під терабайтами інформаційного сміття.  

​   Ся країна сповнена таємниць. Її можна окреслити як білу пляму чи то чорну діру, хоча це радше додає їй загадковості, ніж означує. Пояснює її невизначеність та ефемерність, обтічність та абстрактність, недослідженість та непіддатливість для логічного осмислення. Себто нічого насправді не пояснює.