Назарій Заноз

​   Бабине літо – се клубок павутинчастих спогадів, котрі од подуву вітру мов кінострічка розмотуються в миттєвости вересня, серпня, липня та червня, й тріпочуть перед очима, ніби звитяжне знамено, навертаючи на очі скупу сльозу.  
05.11.17 | |
​   Часом буває так, що прочитаєш в книжці ім'я якогось героя неправильно – і вже до кінця він для тебе так і зветься. А потім ще можна через те влізти в суперечку із кимось зі знайомих, грізно доводячи свою правоту, поки тебе не ткнуть носом в книжку, як кота, що, самі розумієте, як провинився.  
29.10.17 | |
​   Епоха соцмереж – се епоха нагадування, а тому забуття. Інформаційний шум є однією із найбільших проблем сучасної доби. Цих дивних нових часів, коли люди бояться не тільки забути про щось важливе, а й стати забутими, потонути під терабайтами інформаційного сміття.  
26.09.17 | |
​   Ся країна сповнена таємниць. Її можна окреслити як білу пляму чи то чорну діру, хоча це радше додає їй загадковості, ніж означує. Пояснює її невизначеність та ефемерність, обтічність та абстрактність, недослідженість та непіддатливість для логічного осмислення. Себто нічого насправді не пояснює.  
29.08.17 | |
​   Літо – це роман. При чому неважливо – книжковий чи ні. Тут ключове, що це історія, і історія ся про любов. І про рух. Бо, власне, якщо вчасно не зарухатися, то ніякої любові й не буде.   Літо – це така пора, коли грішним ділом виникає думка, що в малих містах можна не вмерти. І не просто таки не вмерти з нудьги, а доволі таки непогано собі замешкувати, ба навіть насолоджуватись життям.  
15.08.17 | |
​   Диктатура жайворонків навіяла соціуму думку, що ніч є злом. Що для життя є світла пора доби, а темна – для сну та чогось потворного поза ним. Що хороше стається лиш вдень, а вночі нічого доброго трапитись не може. Що світло сонця – час порядних людей, а відблиски місяця – для мерзоти та покидьків. Якщо узагальнювати, то варто згадати Теда Мосбі із серіалу «Як я зустрів вашу маму», котрий цитує свою матір: «Нічого доброго не відбувається після 2-ої години ночі».  
19.07.17 | |
​   Всі ми маємо якісь слабкости та ґанджі, тому мушу зізнатися, що я теж. Маю слабість, так би мовити, до забороненого плоду. І аби ви ніц не встигли надумати, то одразу скажу, що в межах забороненого плоду, в сім випадку, розумію черешні. Колись були ще вишні, але ті, на котрі ми лазили в дитинстві, десь вже шляк трафив.  
26.06.17 | |
​   Се країна без гальм, тому тут завше мусиш пиняти на себе. Мусиш зважати на інших, але пиняти на себе, бо інші можуть на тебе не зважити.  
31.05.17 | |
​   Поки влада готує законопроект про покарання за подвійне громадянство, мільйони мешканців країни давним-давно присягнули на вірність іншим квазідержавним утворенням. І не тільки присягнули, не читаючи умов та правил, а ще й все частіше виводять свою ідентичність із приналежности до тієї чи іншої (а)соціальної мережі.  
17.05.17 | |
​   У цій країні часто вітають одні одних «з наступаючим!» Хоч мова ніби й про празники, але йдеться очевидно про важливу національну стратегію. Вона в цього народу наступальна. І йде сей милий люд гонорово та певно кожних празників і кожних буднів в атаку! В атаку на граблі.   Тож і вітання се «з наступаючим» означає не що інше, як те, що і цих свят людність візьметься за свій святий обов’язок – дбайливо повторювати минулі помилки, мов сакральний ритуал.  
25.04.17 | |