Либонь, жодна нація не стала такою успішною у вправлянні в симулякрах, як китайці. У цього народу є така здатність доводити все до абсолюту. Дається в знаки їхня чисельність, що дозволяє не розмінюватись на дрібниці, а розгортати будь-яку дію на широку ногу. Давити масштабами, аби не упустити жодної деталі. Бо чим вагомішими стають деталі, тим більше уваги доводиться приділяти дрібничками, за рахунок котрих й виросла китайська економіка. Правда, часто вони упускають якісь деталі, створюючи якусь дрібничку, але то вже дрібниці в порівнянні з кількістю тих дрібничок, котрі їм доводиться щодня виробляти.
Мені постійно бракує годин, тому розтягнув свою добу в півтора рази, аби показати власну незалежність од часу. Од того маю слабкість до годинників, бо люблю придивлятись до нього придивлятися. З самого малку, коли мені бракувало не стільки годин, скільки годинника.
Врешті, коли мені його подарували, то не міг відвести погляду од його рухів. На циферблаті красувався метелик, але метушилися не його крильця, а секундна стрілка. Лускатого намагався спіймати сачком якийсь мультиплікаційний герой, не то кіт чи мишеня із «Tom&Jerry», не то вовк із «Ну, погоди!». Наче не дуже то й завуальований посил – «carpe diem», дитино. Або «не сачкуй». Хоча, якщо герой таки був із сачком, то якраз навпаки, «сачкуй», себто – «festina lente». Мовляв, робота не вовк.
Вже не відаю, що з тим годинником сталося, мабуть, як в старім анекдоті, – машиніст помер. Так само не пам’ятаю, чи дослухався до котрогось із цих завуальованих натяків на його циферблаті, але десь із часу зникнення дзиґаря, мій особистий відлік часу зажив окремим од мене життям.
На тім моя особиста історія часу не обривається, бо останній мій годинник вкрали просто з кімнати гуртожитку перед носом купи людей в день народження сусіда. І оці дві втрати дзиґариків не могли не відбитися на моїм розкладі. На розкладанні часу на частини, на препарування його на цілком інших засадах й сприйняття доби в безгодинниковий спосіб.
Я міг би заявити в міліцію про крадіжку дзиґаря, але ніхто не взявся би за розслідування того, що направду муляло – у мене вкрали мій час. Власне, в міліції таку заяву сприйняли би за даремну крадіжку саме їхнього часу, й зовсім не докладали би зусиль, аби знайти злодія й призначити йому цілком реальний термін, аби рахував години до своєї волі. Звісно, уже без годинника.
Заодно цікаво було би уздріти людину, що перейняла тоді мій час в такий примітивний спосіб і розпитати її: 1) як воно жити з чужим часом?; 2) у яких здрібнілих сучасних Хроносів вона його придбали?
Дзиґар, котрий у мене поцупили, виявився реплікою дорогого аналогу. Виглядав вартісно, тому не дивно, що його вкрали й що зазнали невдачі, дізнавшись, що він не такий вартісний, як їм би того хотілося. Тому ніби цупили щось коштовне, а виявилося, що лиш симулякр коштовного. Лиш ілюзію часу, яким би він мав бути.
І ось в цих симулякрах, чи то їх творенні, китайці досягли небачених висот та масштабів. Вони взялися не лише робити репліки на відомі марки, не тільки створювати після того уже підробки цих підробок. Копії копій, в котрих, звісно є свої підкопії та підпідкопії. І чим дорожча вартість годинника, тим більша кількість проміжних ланок між першоджерелом і найнижчою копією. Остання може зазнавати таких видозмін, що впізнати у ній оригінал не випадає можливости. Що, викресливши усі попередні щаблі з історії творення, можна не побачити між ним ніякого зв’язку. Не відчитати еволюції. Не реконструювати хід подій.
Вони почали створювати нові марки, котрі імітували дорогі, але не мали відповідника, тому наче створювали новий бренд, але бренду по суті не створювали. А інші одразу бралися підробляти цю підробку. Часом і на неї робилася репліка, і так іноді виходило, що остання копія виявлялася кращою й якіснішою за першоджерело, де оригінал і не оригінал зовсім.
Проте на тім творчість китайців не вичерпується. А що експерименти з дизайном давно приїлись, то найвигадливіші розграфлюють циферблати на 31 оберт стрілки, мабуть, для таких, кому 24 години в добі замало. Змушені йти в ногу з часом, аби створювати товар, орієнтований на споживача. Навіть, якщо товар симулякр. І час, котрий цей товар показує – теж симулякр.
І ця деконструкція, ця підміна підмінюваного часом виявляється більш справжньою, ніж та реальність, в котрій живемо. Симулякри стають реальнішими за оригінали, а репліки кращими за першоджерела.
Світ віртуалізується, традиційна реальність постійно відходить на задній план, відступаючи перед наступом віртуальної. Поки що на заміну приходять емулятори дійсности (не плутати з емульгаторами), але вже й їм варто задуматись над підготовкою плацдарму для відступу.
Врешті, робити ставку на китайські симулякри я б не наважився, бо вся ця вправність у симулякрах може виявиться нічим іншим, як симуляцією. В усіх розуміннях.
20.01.2016