Реколонізація

або

Ні слова про шизофренію

​

Такі історії не можуть бути тільки комедіями. Такі історії не бувають лише трагедією. Власне, від одного чи другого рано чи пізно хочеться плакати, тому такі історії приречені бути трагіфарсом. Такі історії, власне, і творять історію.

Вони стають вагомішими, коли відходять на другий план, де за їхніми діями, а частіше – за бездіяльністю певних конкретних áкторів, як і актóрів, ніхто не слідкує. Лиш там, ставши тлом, проявляють свої справжні риси й чіткіші деталі. Як і проявляються краще й сміливіше думки про події, котрі відійшли на задній план, бо здається, що в шумі подій ніхто не зможе їх вловити та виловити. Вони ж чіткішають проти сонця.

І поки десь за межами України створюється «ширка» для боротьби з ІДІЛом (а чим закінчують «широкі коаліції» ми чудово знаємо зі своєї історії, либонь настав час вчити світові історію цього самого світу в українському контексті, а не навпаки, бо в нас колись усе це вже було. Лиш би брому на всіх напастися). Поки Україна з Кримом грається в піжмурки, а турки з росіянами в «козаків-розбійників», якраз саме час дослухатися до подій на Донбасі. До цього першорядного каліфа-на-час наших театральних помостів, котрого сценаристи врешті наважуються відсунути на задній план, бо такі розклади в їхні плани не входили.

Чергове зростання обстрілів та занепокоєння, котре ні до чого тепер не приводить, що, своєю чергою, призводить до посилення цих самих обстрілів, так от, це саме зростання рано чи пізно виллється в якийсь Мінськ-N. Його знову ніхто не дотримуватиметься, але Україну зобов'яжуть реінтеґрувати окуповані реґіони Донецької та Луганської областей.

І от в передчутті цього процесу, декотрі переселенці із зони воєнної аґресії Росії, котрі послідовно виступають за повернення їхніх рідних місць в склад України, обговорюють можливість цього самого повернення. І що ми можемо почути в цих дискусіях? Що жодна здорова людина туди не повернеться.

Тобто вони виступають за реколонізацію чи то позитивну колонізацію цих земель, але самі не бажають туди повертатися. Не уявляють себе більше в ландшафті тих міст, не бачать себе частиною спільноти. Тобто якраз ой як уявляють, чудово уявляють і саме тому не бачать, бо розуміють, що там більше не можливо жити людині з проукраїнськими позиціями. Пліч-о-пліч з тими, хто здавав інших. Врешті пліч-о-пліч із наслідками війни. З болем, що поєднує і роз'єднує їх із цим топосом.

Вони забрали звідтіль своїх рідних. Починають нове життя, принаймні стараються це робити. Але мають сподівання, що на їхню малу Батьківщину таки повернеться не лише мир, а й нормальне життя. Що цю позитивну колонізацію зробить хтось інший. Якась умовна українська влада чи якісь не менш умовні волонтери-колонізатори з інших реґіонів. Але не вони самі.

Реколонізація була можливою навіть не до Дебальцева, а до Іловайська. До контрнаступу, поки ще військові колони одна за іншою вступали в міста та повертали їх під українську юрисдикцію. Поступово. На хвилі піднесення. Тоді ще можна було щось повернути. Ще грати якісь ролі Блудного сина й щасливого батька, поки масштаби радости стали неспівмірними з масштабами горя. Поки в трагікомедії майже не залишилося місця для комедії, лиш трохи для фарсу.  

Війна як кульмінаційний момент життєвої п'єси поставила перед людьми не один вибір. Але не всі мають достатньо сили та певности, аби хоч один з них здійснити, тому й далі рухаються кількома напрямками, часом паралельними, а часто — протилежними. Їхнє акторське єство приміряє на себе кілька ролей, від чого перетворюються на живі театри одного актора.

Усі ці роздвоєння та розтроєння впливають на довколишні ландшафти, в котрих  тепер ці люди замешкують. Це призводить до їх розстроєння. Вони так само діляться, відділяючи усіх від якоїсь єдиної позиції, здорового погляду на весь цей сценарій, без взаємних виключень. Без реколонізації неколонізованого.

Можна посипати голову попелом чи пшикатися колонською водою, але спроба реінтеґрації окупованих територій, ймовірно, обернеться тим, що вони колонізують Україну. Що вона сама перетвориться на колонію. Російську колонію. Суворого режиму.