Апорії безвізового режиму

 

Сталося. Єврокомісія таки схвалила позитивний звіт, який відкриває Україні пряму дорогу до скасування віз. Сама мильна опера на цьому не закінчується, і ще тисячі, якщо не мільйони, співгромадян в чергах до пунктів Державної митної служби й далі стежитимуть за перипетіями довкола цієї самої візової лібералізації. Усі ж чудово розуміють, що в цій країні, аби про щось говорити, то треба дочекатися, щоби подія таки відбулася. Це, звісно, нікого від самого коментування не стримує, але хіба можна комусь за таке дорікнути?

 

Епопея з отриманням Україною безвізового режиму вкрай нагадує апорії давньогрецького філософа Зенона. Найбільше тут заслуговує на згадку старий добрий парадокс «Ахілл та черепаха», відповідно до умов якого прудконогий Ахілл (Україна) намагається наздогнати черепаху (безвізовий режим із ЄС). Обоє стартують водночас, але тварина має фору, нехай, 100 метрів. Поки Ахілл здолає цю відстань, черепаха встигне відповзти ще на п'ять метрів. Бігун без проблем пробіжить і їх, але тварина знову відлізе далі. Так Ахілл постійно наближатиметься до черепахи, скорочуючи відстань, але ніколи не зможе її наздогнати.

 

Ось так мчить Україна за тим режимом, а він все ближчає, але ніяк не настає. І часом так здається, що Ахілл сам налаштував себе, що ніколи цю бісову черепаху не зможе наздогнати. Думає, що то клята екзистенція або пороблено, в найгіршім випадку, але в жоднім разі не міркує над можливими шляхами розв'язання цього парадоксу. Не шукає підвоху. Лиш журиться і тужливо співає, поки біжить.

 

В іншій апорії, з назвою «Дихотомія», стоїку Зенону так само йдеться про рух. Тепер бігун міркує над тим, що для того, аби дістатися до фінішу, треба спочатку подолати половину дистанції. А перед тим – половину від цієї половини, з котрої, відповідно, спочатку теж належить пробігти половину. І так до безконечности. Від того він не може зрушити з місця.

 

Так само бігун-Україна, як подумає тільки, скільки це йому половин долати, то вже й бажання бігти відпадає. Почухрається лиш, як заповідав Остап Вишня, й сяде зажурений.

 

В третім парадоксі, що має назву «Стріла», як і в попереднім, йдеться про неможливість руху. Стріла, що летить, в кожен момент часу займає рівний собі відтинок простору, в якому покоїться. А що так відбувається протягом всього часу польоту, то вона постійно нерухома.

 

Тому, ніби підморгує нам Зенон крізь віки, нерухома Україна, без зайвих рухів, має шанс таки втрапити в задану ціль і врешті їздити до Європи без возів. Ой, перепрошую, без віз.

 

Є різні підходи до розв'язання апорій Зенона. Але, перед тим як братися їх розв'язувати, треба зазначити, що в постановці питання давньогрецький софіст деконструює процеси, створюючи нереальні умови. Він забирає в руху властивості часу та швидкости, залишаючи лише відстань.

 

Аби розв'язати апорії, ці категорії потрібно ввести в умову завдань. Проте не все так просто. В Україні з початком Євромайдану та війни час остаточно розладнався. Великий потік інформації, спричинений наростанням кількости важливих подій, призвів до ефекту прискорення часу. Натомість спокійні дні, на тлі насичених, видаються сповільненими. Тут належить і додати Крим, який перелаштовується під російський час, і виокремити окуповані території Донбасу, які живуть за своїм особливим хронометражем.

 

Через розладнаний час не лише складнішим стає визначення інших величин, а й руйнується система ухвалення рішень. Вони будуть запізнілими чи передчасними з погляду зовнішніх спостерігачів, для яких процес розладу не відбувся.

 

З цієї причини для іншого світу дії України видаються непередбачуваними, а подекуди й парадоксальними, себто цілком в дусі апорій Зенона.

 

Попри логічні помилки та каверзи, що їх заклав софіст Зенон в умови парадоксів, багато хто береться за розв'язок апорій. За таких обставин Бертран Рассел радив розв'язувати парадокси «Ахілл та черепаха» і «Дихотомія» через теорію нескінченних множин Кантора. Потрібно розглядати нескінченність множин не як набір ізольованих точок, а як щось цілісне.

 

Українському соціуму та політикуму вкрай бракує у питанні євроінтеґрації цілісного бачення картини. Не лише системного підходу щодо можливости досягнення результату і, як наслідок, скасування віз, а й правильної постановки проблеми, що дозволить швидше вирішити це питання.

 

Що ж до «Стріли», то її можна розвінчати завдяки поняттю нескінченно малої величини, над обчисленням якої працювали Ньютон та Ляйбніц. Відповідно до цього розв'язання, стріла не перебуває в стані спокою, а рухається з нескінченно малою швидкістю. Тому не можна сказати, що Україна дістанеться до безвізового режиму, не докладаючи для того зусиль. По-перше, спочатку було задано правильну траєкторію, потім докладено немало зусиль, аби випустити стрілу, а далі вона ще мусить долати опір повітря. Хоча це все одно не ґарантує стовідсоткового втрапляння в ціль.

 

Але парадокси на те й парадокси, аби не розв'язуватися. Тому може виявитися, що все навпаки: Ахілл – то безвізовий режим, що женеться за Україною-черепахою, яка з усієї сили намагається відповзти від нього подалі. Якщо ж він раптом виявиться дуже настирливим, у неї, про всяк випадок, завше є панцир.

 

 

23.12.2015