Якщо “перекласти” драму Маргарити Орлеанської на колізії української історії, то відчитаємо і втому від процесів, і варіанти “монологу колонізатора” — мовляв, навіщо ці всі зусилля, “даваймо жити дружно”... 

Уявлення про “народ” як вмістилище всіх ідеалів і чеснот формувалося в умовах тиску імперії, а іншування зазнала звичайність

Несамовитий ритм ліній і плям, екзальтованих форм і контрформ: обвуглені груші граків, сяйво спокуси дзьобатих плодів, вазонкова порість, розсипи кави, стовп пари над чайником вибуховою вертикаллю, чорне птаство пожадливе, що по миті вже мертве, – грона наших тривог.

Історично російський імперський проєкт і український демократичний концепт є антагоністичними за своєю природою. Компроміс між ними неможливий. Перемогти має або один, або інший. Перемога однієї моделі означає загибель іншої.

Дуже хотілося втілити задум пам’ятника, який концептуально був вписуваний в історію Держави, нашу історичну пам'ять, ландшафт міста Львова, бо такого місця культури пам’яті, зафіксованої в скульптурі «Репресованим українським родинам», нам бракує.

Теми «Контрнаступ» і «F-16» ще збуджують інформаційний простір, але трапляються події, які відсовують їх на другий план. Тимчасово. 

Критика складніша, ніж просто протиставлення “Європи” і “Росії” як цивілізації і не-цивілізації. Ідеться про критику Росії як квазі-Європи, Європи тільки за зовнішніми ознаками, яка насправді є чимось зовсім іншим.

Може здатися, що річ у грошах. Однак люди важливіші. Тож є речі, яких не принесуть ані донори, ані інвестори. Те, як ми впораємося з цим викликом, визначить образ майбутнього України.

Словосполучення «двісті тисяч "двохсотих" росіян» додає впевненості у завтрашньому дні, але багато «хороших росіян» у поліетиленових пакетах не буває.

Про що промовляє музика, з посмаком якої фестиваль «Дзеркало» залишив свою публіку до наступного сезону? Музика, яка спонукає радіти життю і боротися за життя, так резонує з нинішнім станом наших зболених душ.