Дзеркало 80 сезонів

80-й сезон у Львівському академічному обласному театрі ляльок!

Як писати історію театру? Як досліджувати театр? Ці питання ставлять собі історики, культурологи та театрознавці й самі ж відповідають: 

«На ці запитання не існує відповіді єдиної – кожен має право на власну; кожен має щодо цього своє бачення, свої думки. Поширене й очевидне переконання, що опис буття і впливу саме цього мистецтва (діяльності) вимагає широких культурних контекстів, методів аналізу та опису з використанням досвіду багатьох наукових дисциплін і дослідницьких напрямів». 

Саме така історія театру – не лише історія будівлі, де відбуваються вистави, не лише біографії та творчі портрети режисерів та митців, не лише постав, а ширшого культурного і соціологічного контексту – це мрія кожного колективу. Львівський академічний обласний театр ляльок (далі: Львівський театр ляльок) також прагне та заслуговує на таку історію. 

Пам’ятні заходи – це важлива нагода згадати минуле, утвердитися в сьогоденні та поглянути у майбутнє. Львівський театр ляльок має великі амбіції зібрати та вивчити історію свого колективу. Вже понад три роки директорка Уляна Мороз залучає колектив до вивчення архіву театру та пошуку доступних матеріалів, щоб гідно приготувати книгу про театр до святкування 80-го театрального сезону. Це дуже амбітна і потрібна ініціатива.

Варто зазначити, що колектив театру, залучені дослідники й дослідниці усвідомлюють, що під час війни, в якій ми, як громадяни та культурні діячі незалежної України боремося, ця амбіція може не здійснитися. Допоки триває пошук коштів та написання текстів для книги про історію театру, на сайті театру будуть публіковані невеликими розвідками дослідження про історію театру ляльок у Львові та Львівського обласного академічного театру ляльок. 

Звертаючись до джерел

 Пропонуємо короткий огляд того, що вже написано про Львівський театр ляльок з часу заснування від 1945 по 2025 роки. Тут хочемо зазначити основні праці, в яких можна почитати про Львівський театр ляльок та історію його колективу.   

Публікації у пресі

Найбагатше джерело для історії театру – це завжди рецензії та огляди репертуару у щоденній пресі. У таких газетах як «Вільна Україна», «Львовская Правда», «Культура та Життя», «Поступ», «Ратуша», «За Вільну Україну», «Львівська пошта», «Zbruch» та багатьох регіональних видань, можна знайти більше сотні статей, написаних журналістами, театральними критиками та завлітам театру за період з 1945 по 2025 роки. Статті написані з нагод прем’єри, гастролей по країні чи закордоном, інтерв’ю з акторами, режисерами, художниками та директорами, а також з приводу проблем театру щодо приміщення чи планів на майбутнє.

Цитата з інтерв’ю Анни Лобановської з Уляною Мороз директоркою театру ляльок (2023 р.): 

«Чи могли б ви з нами поділитися найближчими творчими планами у Львівському театрі ляльок? Над підготовкою яких прем’єр зараз працює колектив театру?

 – Окрім вже запланованих вистав, ми працюємо над створенням інтерактивної вистави, свого роду вистави-екскурсії, яка має оживлювати історію приміщення Театру ляльок, тому що наше приміщення є дуже цікавим, а історія заснування Львівського театру ляльок – фантастична.

Ми маємо втілити історію, про яку можуть розповісти стіни споруди театру, а в цьому будинку, крім театру, розташовані також і житлові квартири. Цінність цього проєкту також полягає в тому, що ми глибше досліджуємо історію створення Львівського театру ляльок, тому що про це існує дуже мало інформації».

Особливими нагодами згадати про історію заснування та досягнення театру ставали відзначувані  річниці з нагоди його створення. Наприклад, на першу річницю вийшла стаття «Перші вдалі кроки лялькового театру» Злати Каменкович.  На 5-ту річницю опублікована стаття Костя Губенко «Творче зростання (П’ять років роботи Львівського театру ляльок)». Стаття «Невикористані можливості» М. Бірюкова, написана через десять років після створення колективу, сама назва якої привертає увагу до роботи Львівського театру ляльок, адже він в цей період став філією Театру юного глядача ім. Горького і показував вистави у їхньому приміщенні. Кілька статей було написано Борисом Кордіані з нагоди 20-річчя Львівського театру ляльок. У архіві зберігся його надрукований на 20 сторінках поетично-історичний нарис. Цитата: 

«Дуже складним, важким був двадцятирічний шлях театру. Він не був усипаний самими трояндами, не нагадував прямого асфальтного шосе. Траплялося, що театр сильно «били», або зовсім не звертали на нього уваги. Іноді й спектаклі були невиразними і сірими, й колектив і сам уже не знав, що треба, а чого не треба, а якщо треба, то як?

[…] Вистави останніх років, свідчать про розуміння ляльководами специфічності свого мистецтва, його умовності, про тонке відчуття можливостей і меж жанру. Вони активно борються з штампами в акторській майстерності, в прийомах ляльководіння, зокрема, тут відмовляються від надмірного «олюднення» ляльки, розуміючи, що є речі, які дерев’яним ляльковим серцям явно не під силу». 

Більше сотні різних рецензії, інтерв’ю, заміток, статей про прем’єри та гастролі з цілого періоду 80 років зібрав колектив театру ляльок. Кожен дослідник зрадіє таким статтям, але завжди скаже – мало! Треба більше!

Цитата з допису Людмили Односум, педагога Львівського театру ляльок (1978 р.): 

«Прощаючись на літо із своїми маленькими глядачами, Львівський театр ляльок показав нову виставу за казкою П. Єршова «Горбоконик». 

Глядачі цього разу були здивовані відсутністю звичної ширми на сцені. Казкові дерева, наче чарівне плетиво, стояли просто на сцені, яка відкрила свою глибину й простір. Але надзвичайне почалося згодом. З’явилися дещо незвичні ляльки. Вони рухались самостійно, і від того, що були майже живі, вражали малечу. Тільки згодом малюки звернули увагу на акторів, що стояли за кожною лялькою.

Ніби зі шкатулок палехських майстрів зійшли царевич Іван, Місяць-Місяцевич, Горбоконик, риба-Кит та всі інші персонажі улюбленої казки». 

 Саме такі статті стають джерелом для аналізу поточного життя театру і його здобутків з року в рік. Коли вони відсутні місяцями чи роками, аналіз певного періоду стає неповним. Відсутність статей сигналізує чи то про кризу в театрі, чи про кризу в театральній критиці, чи про те, що пресі (або ж цензорам) не до театру. Проте це однозначно негативно. На жаль, в історії публікацій про Львівський театр ляльок є чимало таких «пропущених» періодів. 

Професійні видання

Досліджуючи архітектуру театрів України, сценографи Віктор Проскуряков та Юрій Ямаш у своїх публікаціях подали окремий розділ про історію театру ляльок на Галичині та Львівський театр ляльок зокрема. Їхня перша спільна праця «Львівські театри. Час і архітектура» була опублікована у 1997. Окрім характеристики приміщення, в якому сьогодні працює Львівський театр ляльок, дослідники подали історію становлення колективу та репертуару. 

Завдяки театрознавиці Світлані Смелянській, працівниці літературно-педагогічної частини Харківського театру ляльок у 80-х ХХ століття, яка написала дисертацію «Театри ляльок України», а згодом зініціювала публікацію книжки «Театр кукол Украины: Страницы истории» у співавторстві з Борисом Голдовським у 1998, з’явилися два розділи про історію Львівського театру ляльок. 

Дуже серйозним викликом для дослідження, зокрема у період з 1945 по 1990 роки стає радянська риторика та цензура. Усі республіканські театри повинні були підпорядковуватися та взоруватися на центральний театр у москві. Відповідно і рецензування часто зводилося до порівняння та зіставлення із поданим взірцем. 

«Найбільш вдалою постановкою 1959 року була вистава «Краще Ферди немає на світі». Режисер А. Мацкевич, як послідовниця і шанувальниця принципів роботи театру С. Образцова, використала і в цій виставі багато Образцівських знахідок».

Саме тому потрібно знову і знову перечитувати та переосмислювати своє минуле, щоб позбуватися ілюзій та краще розуміти сучасні процеси.

Важливу серію збірників «Лялькарі України» започаткував Український Центр УНІМА, присвятив їх визначним діячам театру ляльок з різних міст України. Тогочасний президент УНІМА Сергій Єфремов уклав випуск першого збірника, у якому серед перших опубліковано спогади та біографічні факти про Антоніну Мацкевич від акторів та режисерів Олега Новохацького та Теодора Серанта (2003 р.).

Серед нечисленних професійних часописів, присвячених театру, львівський журнал «Театральна Бесіда» містить важливу підбірку публікації про Львівський театр ляльок. Серед інших маємо статті «Королева казки» про А. Мацкевич від Софії Прокопович та «Театр, який починається з ляльки» Марти Ясінської, портрет акторки театру Людмили Грядової «Таїна акторки, яка творить всесвіт» написаний тогочасним директором театру ляльок Ярославом Синицею(1977-2016 рр.). Також про нього самого статтю «Декілька слів про директора» написала Стефанія Полудень. Віктор Гладких подав короткий огляд історії колективу та загальну характеристику міжнародного фестивалю театрів ляльок «Золотий Телесик» у статті «Львівський академічний обласний театр ляльок» . 

Про міжнародний фестиваль театрів ляльок «Золотий Телесик», який відбувався на базі Львівського театру ляльок у 2007, 2009 та 2011 роках, можна прочитати огляди театрознавиць Софії Роси та Уляни Рой у театрознавчому журналі «Просценіум».  

Цитата з статті «Золотий Телесик - 2007» Софії Роси: 

«Заключною виставою фестивалю була постава Львівського обласного театру ляльок «Два леви» А. Сіренка (режисер О. Куцик). Вистава постає перед глядачем як легенда, яку розповідають лялькові персонажі: Блазень та Пташка. Образи героїв легенди втілювали за допомогою тростинових ляльок з-за ширмою С. Кабанова, С. Курилко, В. Курилко, М. Вікс, О. Кочергін. На сцені не використовується живий акторський план – глядач бачить класичну лялькову поставу, де лялькарі «приховані» від нього. Але крім того застосовано лялькові тіні, що надає загадковости та підкреслює важливість окремих сцен (художник Т. Улинець)».

У Львівському національному університеті ім. Івана Франка під керівництвом театрознавиці Майї Гарбузюк студентка Тетяна Стерняк написала курсову роботу «Історія Львівського академічного обласного театру ляльок крізь призму акторської долі: до творчого портрета Слави Курилко». Завдяки чому було опубліковано інтерв’ю «Якби випала змога прожити життя ще раз, я б стала актрисою!» Т. Стерняк з С. Курилко, акторкою театру. Згодом студентка написала ще одну курсову та дипломну роботи про діяльність А. Мацкевич як режисерки та театральної критикині. Вислідом її праці стала публікація «З нашої історії» у журналі «Театральна Бесіда» та стаття у Сучасній енциклопедії України про А. Мацкевич (2015).

Завдяки кафедрі театрознавства та акторської майстерності ЛНУ ім. Івана Франка було ще написано кілька курсових присвячених Львівському театру ляльок, проте, результати цих праць ніде не опубліковані. 

Здобута незалежність України, утвердившись у свідомости українців, спонукала до перепрочитання та переосмислення свого минулого. Постать і діяльність режисера Леся Курбаса зайняли почесне місце у дослідженнях театрознавців, істориків та культурологів. Опрацювання архівів проливало світло на його практики та школу, викликало ширше зацікавлення його учнями, серед яких була і Антоніна Мацкевич. Сьогодні можна вільно почитати спогади А. Мацкевич про її досвід у режисерській майстерні Леся Курбаса завдяки сайту OpenKurbas. 

Театрознавиця Ганна Веселовська у статті «Жінки – українські театральні режисерки 1920-40-х років» розглянула постаті та здобутки режисерок, зокрема А. Мацкевич, в історичному театральному контексті XX століття (2021 р). 

Професійних розвідок про колектив не багато, але й в них знаходимо перекручення та невірогідність дат та назв. Це стосується саме тих небагатьох перших й оскільки вони перші, то помилки зроблені ними прогресивно множаться при повторному цитуванні або ж деякі видання просто передруковують інформацію без посилання, вважаючи її фактом. Така історія трапилася, наприклад, із датою та назвою першої вистави театру. У кількох публікаціях, до сьогодні можемо побачити, що при згадці про першу виставу ставлять 1946 рік і плутають назви. Перша вистава – це прем’єра «Гусеня» Н. Гернет у режисурі А. Мацкевич відбулася 8 квітня 1945 року і опубліковано це у газеті Вільна Україна № 72 за 11 квітня 1945 року. ЇЇ театр вважає початком своєї діяльності. 

Спогади 

Важливим, хоч і суперечливим, з яскравими спалахами і тьмяними силуетами, джерелом інформації про життя театрального колективу Львівського театру ляльок є спогади. Спогади – це те, що зафіксувалося у пам’яті працівників, акторів, режисерів та глядачів театру. Хоча вони суб’єктивні і епізодичні, та дуже цінні для написання історії. Стараннями ентузіастів багато спогадів акторів, акторок та їхніх родичів, записані у аудіо та відео форматах, зберігаються в архіві театру. 

 Завдяки програмі «Інтерактивний Львів» Центру міської історії був реалізований проєкт «Театри Львова у 1945-1985 роках: між мистецтвом і політикою». Його дослідниця та інтерв’юерка театрознавиця Марія Антонюк провела серію інтерв’ю з акторами Львівського театру ляльок та зафіксувала їх спогади, що опубліковані на сайті Центру (2013 р). 

Варто зазначити, що занадто довго таких ініціатив не було. З багатьма акторами та режисерами які відійшли у засвіти і які зробили великий внесок у розвиток театру, немає жодного інтерв’ю.

У 2022 році директор театру Уляна Мороз зробила ґрунтовну презентацію «Творча спадщина майстрів» для німецькомовного проєкту, де висвітлила низку невідомих до того часу фактів з історії театру, які розшукала сама у бібліотеках та архівах, довідалася з розмов з акторами, знайшла у закутках кабінетів та сцени. 

Кабінет мистецтв Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника у 2024 році надав можливість зацифрувати збережені в архіві бібліотеки афіші театру. Різноманітна документація з архіву театру, як, наприклад, накази, звіти, світлини, кореспонденція, режисерські примірники, ескізи ляльок та афіші – усе зацифровано. 

Отож,

Рецензії, статті, замітки, афіші, документи, світлини, спогади та інтерв’ю – це дуже цінна джерельна база. Завдяки їй театр зможе укласти та уточнити поточні репертуари минулих театральних сезонів. Доповнити та розширити історію своїх постав. Написати про мистецькі здобутки акторів та режисерів. 

Вже було зазначено, що про театр опубліковано більше сотні статей, проте, якщо зіставити це з періодом довжиною у 80 років – така кількість насправді неспівмірна. Маємо такі приклади, коли про театр та чи інша щоденна газета не написала нічого протягом цілого року.  Чому так часто оминають журналісти своєю увагою цей вид культурного дозвілля і для дітей, і для дорослих? Чому не віддають місця на шпальтах газет та журналів? Про це важливо роздумувати та робити висновки.  

Нехай активність та діяльність Львівського театру ляльок з нагоди 80-ї річниці з року створення заохотить істориків, культурологів, театрознавців та театральних критиків звернути увагу на довголітню присутність цього театру в місті. Нехай знайдуться кошти та час для видання потрібної книги про історію Львівського театру ляльок. Нехай більше зацікавлених авторів стають літописцями цього театру та мистецтва театру ляльок для майбутнього. 

Цитата з інтерв’ю Анни Лобановської з Яною Титаренко, головною режисеркою Львівського театру ляльок (2023 р.).

« - Яку п’єсу мрієте поставити? За яким текстом?

 –  Років п’ять тому я би швидко відповіла на це запитання, а сьогодні – ні….  Багато що залежить від команди, з якою твориш, може бути середній текст і сильна акторська робота. Може бути потужний композитор, який витягне спектакль, може бути яскравий акторський склад, навіть простір може диктувати певні умови.

 Мені, наприклад, дуже сподобалося працювати над створенням вистави «Шмата. Одного вечора в бомбосховищі» у форматі “колективної творчості”. Я би ще спробувала подібний підхід до процесу створення вистави. Це давно відкрита і відома практика, проте, мені здається, що сьогодні це працює ще й терапевтично. Думаю, це чудовий підхід і тренінг для всієї команди. Це дуже важливо щодо включеності й відчуття присутності кожного, можливості для усіх вкласти у виставу щось своє: речення, паузу, крапку, колір, звук, пісню, вірш, метафору, будь-яку деталь, щоб потім зробити майбутню виставу ціннішою для творців.

 Для мене важливо, щоб була професійна команда, яка горить й хоче працювати. В такому форматі можуть збуватися будь-які мрії і будь-які плани. Тож тепер я можу сказати, що орієнтуюся не на драматурга, і не на якусь конкретну назву п’єси, а на команду».