Під здавалося б вічним президентом Узбекистану Ісламом Карімовим захиталося крісло. Тихий, мирний і стабільний Узбекистан почало нівроку лихоманити внаслідок боротьби за владу між представниками різних політичних кланів. Чи радше одного клану, який розколовся – карімівського. Найсмішніше, що змагаються між собою  дві красуні-доньки президента – Гульнара і Лола – зрозуміло, з потужними групами підтримки. Сторони протистояння вихлюпують у пресу найгостріший компромат один на одного.

Угорське керівництво, наражаючись на чимраз суворішу критику Брюсселя через надмірний крен управо, чимраз успішніше знаходить підтримку з боку Москви. Минулого тижня Угорщина й Росія підписали угоду про співпрацю в галузі ядерної енергії.    

У той час, як українська влада воює з власним народом, намагаючись силою затягнути його до Євразійського союзу й позбавити будь-яких європейських перспектив, учорашній ворог Заходу – Сербія – здобуває шанс стати 29-ю країною-членом Європейської  Унії. Цього тижня почнуться переговори про вступ між Брюсселем і Белградом. Хоча шлях Сербії до об’єднаної Європи не буде простим: Косово все ще залишається величезним каменем спотикання.  

Уся Франція (та й не тільки) гомонить нині про любовні ескапади Франсуа Олланда. Рейтинг популярності чинного президента стрімко йде додолу. Країна наближається до політичної кризи, проурядові партії пересварилися. У цьому контексті скандальний попередник Олланда – Ніколя Саркозі – вже виступає у досить привабливому світлі, котрого багато хто навіть називає «носієм надії» й готовий на тлі актуальної ситуації пробачити йому старі прорахунки.  

Новорічної ночі в Європейській Унії відбулися три, хоч і прогнозовані, але від того не менш значущі події. Латвія вступила в єврозону, Греція перебрала від Литви головування в Раді ЄУ, а громадяни Румунії й Болгарії отримали право без обмежень працювати у всіх країнах Унії. Яких чекати вислідів від двох останніх подій — поки що говорити зарано. А от перші підсумки кількох днів перебування латишів у євроленді можна підбити вже зараз.    

Токіо вирішив, що сповна вже спокутував провину за участь у Другій світовій війні, за воєнні злочини, а головно — за свій воєнний програш. Японія має намір знову стати тихоокеанською військовою потугою. Саме цій меті присвячена десятирічна програма національної оборони, ухваленої в грудні цього року.    

Події навколо звільнення Михайла Ходорковського заступили, принаймні тимчасово, на шпальтах світових газет повідомлення з київського Євромайдану. Водночас багато кому на Заході випадок з екс-керівником ЮКОСа нагадав часи холодної війни. Попри те, що кремлівське керівництво, найпевніше, бажало б помилуванням опального екс-олігарха виправити своє немало підпсоване міжнародне реноме.    

Раніше чи пізніше це мало статися. Після Вільнюського саміту стало зрозумілим, що відкрита сварка між Європейською Унією і Москвою – неминуча. І вона відбулася цього тижня у Брюсселі, на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄУ. Аби висловити все, що вони думають про міжнародну політику Кремля шефи європейської дипломатії запросили до Брюсселя й свого російського колегу Сергія Лаврова.    

Повідомлення про страти, які надходять з КНДР, стали для споживачів новин чимось звичним, статистикою. На відміну від аналогічних повідомлень зі США, окремі північнокорейські аутодафе ледь не перестали вважатися приводом для повідомлень. Але у випадку страти Чана Сона Тека йдеться аж ніяк не про статистику. Адже страчений був не лише вуйком чинного північнокорейського диктатора Кіма Чена Ина та його ментором, він ще й був фактично другою особою у пхеньянській владній ієрархії.    

Було очевидним, що серйозна сварка між Європейською Унією та Росією після провалу Угоди про асоціацію між Україною і ЄУ неминуча. Хоча мало хто передбачав, що в авангарді антиросійського фронту зненацька опиниться саме Німеччина. Котру досі вважали ледь не другом Москви.