За дискусіями навколо політичної кризи в Україні та сочинської Олімпіади зовсім загубився в інформаційному просторі Європейської Унії інший – не такий яскравий, але не менш важливий меседж. Європа позбувається «лупакофобії» і робить перспективну ставку на лупаковий газ. Спостерігаючи за успіхами Сполучених Штатів у крекінґовій сфері, Брюссель таки наважився зіграти в цю гру. Зрештою, іншого виходу в нього й не було, і рішення це було лише питанням часу.  

Світове співтовариство обговорювало цього тижня промову Барака Обами до нації. Донедавна президента США беззаперечно називали найвпливовішою людиною світу, та останніми роками чомусь ніхто не вживає щодо Обами цієї дефініції. Деякі укладачі рейтинґів вже й пересунули його на друге місце, надавши першість Володимиру Путіну.    

Під здавалося б вічним президентом Узбекистану Ісламом Карімовим захиталося крісло. Тихий, мирний і стабільний Узбекистан почало нівроку лихоманити внаслідок боротьби за владу між представниками різних політичних кланів. Чи радше одного клану, який розколовся – карімівського. Найсмішніше, що змагаються між собою  дві красуні-доньки президента – Гульнара і Лола – зрозуміло, з потужними групами підтримки. Сторони протистояння вихлюпують у пресу найгостріший компромат один на одного.

Угорське керівництво, наражаючись на чимраз суворішу критику Брюсселя через надмірний крен управо, чимраз успішніше знаходить підтримку з боку Москви. Минулого тижня Угорщина й Росія підписали угоду про співпрацю в галузі ядерної енергії.    

У той час, як українська влада воює з власним народом, намагаючись силою затягнути його до Євразійського союзу й позбавити будь-яких європейських перспектив, учорашній ворог Заходу – Сербія – здобуває шанс стати 29-ю країною-членом Європейської  Унії. Цього тижня почнуться переговори про вступ між Брюсселем і Белградом. Хоча шлях Сербії до об’єднаної Європи не буде простим: Косово все ще залишається величезним каменем спотикання.  

Уся Франція (та й не тільки) гомонить нині про любовні ескапади Франсуа Олланда. Рейтинг популярності чинного президента стрімко йде додолу. Країна наближається до політичної кризи, проурядові партії пересварилися. У цьому контексті скандальний попередник Олланда – Ніколя Саркозі – вже виступає у досить привабливому світлі, котрого багато хто навіть називає «носієм надії» й готовий на тлі актуальної ситуації пробачити йому старі прорахунки.  

Новорічної ночі в Європейській Унії відбулися три, хоч і прогнозовані, але від того не менш значущі події. Латвія вступила в єврозону, Греція перебрала від Литви головування в Раді ЄУ, а громадяни Румунії й Болгарії отримали право без обмежень працювати у всіх країнах Унії. Яких чекати вислідів від двох останніх подій — поки що говорити зарано. А от перші підсумки кількох днів перебування латишів у євроленді можна підбити вже зараз.    

Токіо вирішив, що сповна вже спокутував провину за участь у Другій світовій війні, за воєнні злочини, а головно — за свій воєнний програш. Японія має намір знову стати тихоокеанською військовою потугою. Саме цій меті присвячена десятирічна програма національної оборони, ухваленої в грудні цього року.    

Події навколо звільнення Михайла Ходорковського заступили, принаймні тимчасово, на шпальтах світових газет повідомлення з київського Євромайдану. Водночас багато кому на Заході випадок з екс-керівником ЮКОСа нагадав часи холодної війни. Попри те, що кремлівське керівництво, найпевніше, бажало б помилуванням опального екс-олігарха виправити своє немало підпсоване міжнародне реноме.    

Раніше чи пізніше це мало статися. Після Вільнюського саміту стало зрозумілим, що відкрита сварка між Європейською Унією і Москвою – неминуча. І вона відбулася цього тижня у Брюсселі, на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄУ. Аби висловити все, що вони думають про міжнародну політику Кремля шефи європейської дипломатії запросили до Брюсселя й свого російського колегу Сергія Лаврова.