Минулого тижня інформаційний простір струсонула новина про арешт у Відні українського олігарха Дмитра Фірташа. Офіційно йому інкриміновано підозру в хабарництві та створенні організованого злочинного угруповання. Зараз газовий маґнат очікує за ґратами в Австрії на екстрадицію до Сполучених Штатів, хоча, в принципі, міг би полишити в'язницю, заплативши заставу.    

Українці нині люблять нарікати на Захід, що він мовляв не поспішає захищати нас від російської агресії, не чинить достатнього тиску на Москву, аби та відмовилася від планів анексії Криму. Чи дійсно ці нарікання мають підстави? До певної міри так. Але спробуймо розібратися.    

Москва готова без зволікань залагодити всі формальності з анексії Криму, щойно будуть відомими результати так званого референдуму 16 березня. Можна припустити, що за рішення про приєднання частини української території до Росії у Державній думі Російської Федерації проголосують одностайно. Адже реальної парламентської опозиції, хоча б слабенької, у російському парламенті не існує.    

Криза в Криму може покласти початок нової ери американської дипломатії. Дипломатії енергетичної. Росія, погрожуючи війною Україні й нехтуючи застороги Заходу, сама наражається на втрату позицій найбільшого експортера нафти й газу. У такій ситуації Вашингтон стрімко активізовує енергетичну складову свого впливу.    

Легендарний меценат і не менш легендарний валютний спекулянт Джордж Сорос докорінно змінив свої прогнози щодо євро, якщо порівнювати з тим, що він говорив ще якийсь рік тому. Нині він увірував у єдину європейську валюту настільки, що готовий вкладати в господарку Європейської Унії, а навіть – Греції.    

Російське «перезавантаження», яке заповідав американський президент Барак Обама на початку своєї першої каденції, зазнало цілковитого краху. І справа не лише у політичних конфронтація через Тихий океан, Росія нині для американських громадян стала однією з найменш симпатичних держав світу.    

У Венесуелі спалахнула революція, яку багато західних медій вже встигли назвати «студентською». Зрештою, назва є справедливою, враховуючи, що саме спудеї стали її рушійною силою… і першими жертвами. А президент країни Ніколас Мадуро вже встиг всіх протестувальників обізвати «фашистами».    

Боснія і Герцеговина знову у вогні. Картинки силових протистоянь відсвіжують в пам’яті буремні 90-і, коли в краю бушувала нещадна громадянська війна. Про вбитих, на щастя, ще не надходило повідомлень, а от число поранених вже перевалило за дві сотні. Багато експертів назвали вуличні сутички в містах країни «антикорупційною революцією».    

За дискусіями навколо політичної кризи в Україні та сочинської Олімпіади зовсім загубився в інформаційному просторі Європейської Унії інший – не такий яскравий, але не менш важливий меседж. Європа позбувається «лупакофобії» і робить перспективну ставку на лупаковий газ. Спостерігаючи за успіхами Сполучених Штатів у крекінґовій сфері, Брюссель таки наважився зіграти в цю гру. Зрештою, іншого виходу в нього й не було, і рішення це було лише питанням часу.  

Світове співтовариство обговорювало цього тижня промову Барака Обами до нації. Донедавна президента США беззаперечно називали найвпливовішою людиною світу, та останніми роками чомусь ніхто не вживає щодо Обами цієї дефініції. Деякі укладачі рейтинґів вже й пересунули його на друге місце, надавши першість Володимиру Путіну.