Мрія Володимира Путіна про відновлення СРСР нібито починає поступово реалізовуватися. В Астані президенти Казахстану, Росії та Білорусії підписали договір про Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Проте за пишною церемонією підписання складно було приховати хисткість цілої конструкції цього проекту.    

Під час виборів до Європейського Парламенту у Великій Британії досить часто можна було почути нове словечко «Brexit» – це таке собі поєднання слів «Britain» і «Exit» («Британія» і «Вихід»). Виборчу перемогу на Туманному Альбіоні святкували євроскептики, котрі переконані, що вихід країни з ЄУ стане благом для неї. Насправді ж, як доводять наукові дослідження, такий крок став би фатальним для британської господарки.    

Північноатлантичний Альянс почав щораз бцльше непокоїтися російською аґресією в Україні. Предмет турбот — не тільки Україна як партнер НАТО, її цілісність й недоторканість кордонів. Натовські генерали почали усвідомлювати, що поки що не виробили дієвої контрстратегії щодо гібридної війни, яку провадить Росія на сході України.    

Останні три місяці, з того часу, як Росія вдалася до брутальної й майже неприхованої агресії в Криму, у міжнародних експертних дослідженнях, які стосуються України, чимраз частіше згадується Іран. Аналітичні пов’язання між двома країнами мають багатосторонній характер, але передовсім йдеться про два аспекти: атом і нафту.    

Спроба створення Євразійського економічного союзу завершилася великим пшиком. На саміті країн-учасниць Митного союзу в Мінську 29 квітня лідери Росії, Білорусі й Казахстану так і не змогли узгодити своїх позицій. Олександр Лукашенко то й узагалі заявив, що якщо ЄврАзЕС й буде створено, то не раніше, ніж за 10 років.    

У питанні «української кризи» Європа повинна нарешті почати діяти єдиним фронтом. Берлін, Париж, Лондон, Рим повинні нарешті  зрозуміти, що дипломатичні важелі мають межу свого застосування.  Подальша бездіяльність може виявитися злочинною хибою, яка спровокує дестабілізацію в Європейській Унії та НАТО.    

У Німеччині розгоряється новий шпигунський скандал. Агенти Кремля активно вербують впливових німецьких осіб, інколи навіть нехтуючи притаманною для таких справ обережністю. І російських емісарів можна зрозуміти: час підтискає, на тлі українських подій Москві чимраз більше загрожують західні санкції. Тож Кремлю конче треба знати, ступінь загрози. Тут вже не до делікатності.    

НАТО мало б зробити це вже давно, принаймні ще 15 років тому, коли вперше членами Альянсу  стали країни колишнього Варшавського блоку: Польща, Угорщина й Чехія. Але краще пізно ніж ніколи. НАТО нарешті розставило всі крапки над «і», відповіло на всі закиди з боку Кремля, які з новою силою залунали під час напівоголошеної російської інвазії в Україну.  

Крим вже втрачено для України. Що ж, прикро, але нема на то ради. Але на аншлюсі півострова агресія Москви завершиться, адже Володимир Путін задовольнив свої апетити. Так що Європа може розпружитися й навіть поступово подумувати, як повернути взаємини з Росією до нормального, «довоєнного» русла. Приблизно так мислить значна частина людей на Заході, якщо за маркер взяти розмови на форумах, що стосуються «української кризи».    

4 квітня НАТО святкуватиме своє 65-ліття. І саме у цей «пенсійний» вік до організації приходить друга молодість. Прихід цей забезпечив той самий чинник, що й створення Північноатлантичного Альянсу 1949 року, — загроза з Москви.     Дата нібито ювілейна, але святкового настрою на останніх нарадах міністрів та самітів голів держав НАТО не спостерігається. Відчувається напруга й стурбованість, які межують з передчуттям нової світової війни.