Попри потужний інформаційний тиск проплачених «Газпромом» ЗМІ, у Європі міцніє переконання, що єдиний шлях до енергетичної незалежності лежить через лупаковий газ. Тренд минулих років, спрямований на відновлювальну енергетику, себе аж ніяк не виправдав.    

Саміт G7 у Брюсселі без перебільшення можна назвати епохальним. Після 14 років тісної співпраці з Москвою клуб найбагатших держав світу повернувся до свого звичного формату – «Великої сімки». І про Росію на саміті говорили аж ніяк не, як про небіжчика.        

Мрія Володимира Путіна про відновлення СРСР нібито починає поступово реалізовуватися. В Астані президенти Казахстану, Росії та Білорусії підписали договір про Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Проте за пишною церемонією підписання складно було приховати хисткість цілої конструкції цього проекту.    

Під час виборів до Європейського Парламенту у Великій Британії досить часто можна було почути нове словечко «Brexit» – це таке собі поєднання слів «Britain» і «Exit» («Британія» і «Вихід»). Виборчу перемогу на Туманному Альбіоні святкували євроскептики, котрі переконані, що вихід країни з ЄУ стане благом для неї. Насправді ж, як доводять наукові дослідження, такий крок став би фатальним для британської господарки.    

Північноатлантичний Альянс почав щораз бцльше непокоїтися російською аґресією в Україні. Предмет турбот — не тільки Україна як партнер НАТО, її цілісність й недоторканість кордонів. Натовські генерали почали усвідомлювати, що поки що не виробили дієвої контрстратегії щодо гібридної війни, яку провадить Росія на сході України.    

Останні три місяці, з того часу, як Росія вдалася до брутальної й майже неприхованої агресії в Криму, у міжнародних експертних дослідженнях, які стосуються України, чимраз частіше згадується Іран. Аналітичні пов’язання між двома країнами мають багатосторонній характер, але передовсім йдеться про два аспекти: атом і нафту.    

Спроба створення Євразійського економічного союзу завершилася великим пшиком. На саміті країн-учасниць Митного союзу в Мінську 29 квітня лідери Росії, Білорусі й Казахстану так і не змогли узгодити своїх позицій. Олександр Лукашенко то й узагалі заявив, що якщо ЄврАзЕС й буде створено, то не раніше, ніж за 10 років.    

У питанні «української кризи» Європа повинна нарешті почати діяти єдиним фронтом. Берлін, Париж, Лондон, Рим повинні нарешті  зрозуміти, що дипломатичні важелі мають межу свого застосування.  Подальша бездіяльність може виявитися злочинною хибою, яка спровокує дестабілізацію в Європейській Унії та НАТО.    

У Німеччині розгоряється новий шпигунський скандал. Агенти Кремля активно вербують впливових німецьких осіб, інколи навіть нехтуючи притаманною для таких справ обережністю. І російських емісарів можна зрозуміти: час підтискає, на тлі українських подій Москві чимраз більше загрожують західні санкції. Тож Кремлю конче треба знати, ступінь загрози. Тут вже не до делікатності.    

НАТО мало б зробити це вже давно, принаймні ще 15 років тому, коли вперше членами Альянсу  стали країни колишнього Варшавського блоку: Польща, Угорщина й Чехія. Але краще пізно ніж ніколи. НАТО нарешті розставило всі крапки над «і», відповіло на всі закиди з боку Кремля, які з новою силою залунали під час напівоголошеної російської інвазії в Україну.