У той час, як українська влада воює з власним народом, намагаючись силою затягнути його до Євразійського союзу й позбавити будь-яких європейських перспектив, учорашній ворог Заходу – Сербія – здобуває шанс стати 29-ю країною-членом Європейської Унії. Цього тижня почнуться переговори про вступ між Брюсселем і Белградом. Хоча шлях Сербії до об’єднаної Європи не буде простим: Косово все ще залишається величезним каменем спотикання.
Комісар з питань розширення ЄУ Штефан Фюле заявив, що перший раунд перемовин про вступ розпочнеться 21 січня цього року. Для Белграда початок діалогу з Брюсселем є історичною подією, враховуючи тривалі балканські війни 1990-х років, невирішеність міжнаціональних проблем в Сербії, її ідеологічне протистояння з Заходом.
Першого березня 2012 Сербія офіційно отримала статус кандидата в ЄУ. Нині ніхто не може передбачити , наскільки довго триватимуть переговори про вступ і коли нарешті дійде до повноцінного членства. Експерти припускають , що, як мінімум, шість років триватиме діалог, а ще два роки – на залагодження всіх формальностей. Стільки часу, приміром, тривали переговори з Хорватією про вступ – з 2005 до 2011 року, а зі статусу кандидата до статусу повноцінного члена країна перейшла щойно 1 липня 2013.
Белграду навряд чи вдасться залагодити свою справу швидше. «Сербія – складний кандидат», - стверджує директор управління Фонду науки і політики в Брюсселі Душан Реліч, котрий власне й займається питаннями Південно-Східної Європи. І тут, за його словами, проблема полягає не лише в негативному історичному спадку, не лише у неврегульованому конфлікті з Косово, а й через складну економічну ситуацію в країні, а також – у все ще не залатаних прогалинах у правовій сфері, у вадах діяльності багатьох політичних інститутів. Наприклад, рівень інфляції в країні за минулий рік сягнув аж 8,5 відсотків. За рівнем протидії корупції, згідно з даними Transparency International, Сербія перебуває аж на 72 місці – після Намібії. Рівень державної заборгованості Белграду найвищий у регіоні. Але, якщо всі інші проблеми Белград готовий вирішувати, то косовське питання натикається на серйозний спротив самого ж сербського політикуму.
Варто все ж визнати, Белград знайшов у собі сили, аби натиснути на горлянку власній пісні, виконуючи Копенгагенські критерії , які є обов'язковим для всіх країн-кандидатів на вступ до ЄУ. Передовсім це стосується співпраці Сербії з Міжнародним гаазьким трибуналом щодо колишньої Югославії. Адже Белградові довелося здати в руки правосуддя не лише всім набридлого сербського президента Слободана Мілошевіча, а й «героїв» війни в Боснії і Герцеговині – генерала Ратко Младича і лідера боснійських сербів Радована Караджича.
Та проблема Косово все ще залишається, й для багатьох європейських політиків вона вважається ключовою. Нагадаємо, що південносербська провінція, де здебільшого проживає албанське населення, в односторонньому порядку проголосила свою державну незалежність 2008 року. Белград суверенітету Косова, звісно, не визнав, проте після тривалих переговорів уклав з косовським урядом угоду, яка, з одного боку, забезпечує широку автономію для сербських громад в Косово, з другого – обмежує прямий вплив Белграда на ці громади.
Зрозуміло, що під час переговорів про вступ Європейська Унія продовжуватиме пильно стежити за ситуацією в Косово й відносинами Белград-Приштина. Зрозуміло також, що під завісу перемовин Брюссель вимагатиме від Сербії і Косово підписати серйозну й детальну угоду щодо нормалізації взаємин в усіх сферах. Очевидно, що Белградові доведеться визнати офіційно Косово, не конче як незалежну державу, але все ж як певний суб’єкт міжнародного оправа. Зрештою суверенітет Косово не визнала не лише Москва, а й навіть п’ять держав-членів ЄУ: Іспанія, Греція, Кіпр, Румунія і Словаччина.
Нині при владі в Сербії перебувають націонал-демократи – Прогресивна партія Сербії, очолювана президентом Томіславом Ніколічем. А ще зовсім недавно Ніколич був заступником голови ультра-націоналістичної Сербської радикальної партії, яку очолював одіозний Воїслав Шешель.
Та 7 вересня 2008 значна частина колишніх радикалів вирішили, що кращого майбутнього для Сербії слід шукати в Європейські Унії. Важко нині сказати однозначно: чи це був щирий вибір фрондистів на чолі з Ніколічем, чи вони піддали популістським настроям? Адже тоді понад 80 відсотків сербських громадян тоді виступало за членство країни в ЄУ. Нині щоправда кількість євроентузіастів стрімко впала, проте їх все ще більше половини населення.
Чому в Сербії зросло негативне ставлення до Євроінтеграції? Передовсім у цьому винне все те ж Косово. Серби ще довго не змиряться з втратою провінції. Тут можна провести певну аналогію з кримським Севастополем, який росіяни не перестануть вважати «містом російської слави», попри те, що з ним пов’язані головним чином воєнні поразки Росії (1855 і 1942 років). Так само й битва на Косовському полі 1389 року завершилася повною поразкою сербського війська у протистоянні з армією Османської імперії. Тим не менше битва ця увійшла в золоті анали сербської нації, як і дві невдалі оборони Севастополя для росіян.
Не сприяло прихильному ставленню до ЄУ й криза євроленду, нездатність країн-членів ухвалити спільну Конституцію Європи і загальна втома Брюсселя від розширення. Не подобалося сербам і надто суворе ставлення до земляків у Гаазькому трибуналі. Особливо на тлі того, що суд виправдав хорватського генерала Анте Ґотовіну, котрого теж вважали воєнним злочинцем.
Тим не менше, як стверджує голова сербської неурядової організації «Європейський рух Сербії» Іван Кнезевіч, у разі референдуму переважна більшість громадян проголосує за вступ до ЄУ. З 2009 року серби мають можливість безвізового в’їзду до Шенгенської зони, а отже можуть наочно й безпосередньо переконатися в перевагах унійного способу життя.
20.01.2014