У питанні «української кризи» Європа повинна нарешті почати діяти єдиним фронтом. Берлін, Париж, Лондон, Рим повинні нарешті  зрозуміти, що дипломатичні важелі мають межу свого застосування.  Подальша бездіяльність може виявитися злочинною хибою, яка спровокує дестабілізацію в Європейській Унії та НАТО.    

У Німеччині розгоряється новий шпигунський скандал. Агенти Кремля активно вербують впливових німецьких осіб, інколи навіть нехтуючи притаманною для таких справ обережністю. І російських емісарів можна зрозуміти: час підтискає, на тлі українських подій Москві чимраз більше загрожують західні санкції. Тож Кремлю конче треба знати, ступінь загрози. Тут вже не до делікатності.    

НАТО мало б зробити це вже давно, принаймні ще 15 років тому, коли вперше членами Альянсу  стали країни колишнього Варшавського блоку: Польща, Угорщина й Чехія. Але краще пізно ніж ніколи. НАТО нарешті розставило всі крапки над «і», відповіло на всі закиди з боку Кремля, які з новою силою залунали під час напівоголошеної російської інвазії в Україну.  

Крим вже втрачено для України. Що ж, прикро, але нема на то ради. Але на аншлюсі півострова агресія Москви завершиться, адже Володимир Путін задовольнив свої апетити. Так що Європа може розпружитися й навіть поступово подумувати, як повернути взаємини з Росією до нормального, «довоєнного» русла. Приблизно так мислить значна частина людей на Заході, якщо за маркер взяти розмови на форумах, що стосуються «української кризи».    

4 квітня НАТО святкуватиме своє 65-ліття. І саме у цей «пенсійний» вік до організації приходить друга молодість. Прихід цей забезпечив той самий чинник, що й створення Північноатлантичного Альянсу 1949 року, — загроза з Москви.     Дата нібито ювілейна, але святкового настрою на останніх нарадах міністрів та самітів голів держав НАТО не спостерігається. Відчувається напруга й стурбованість, які межують з передчуттям нової світової війни.  

Минулого тижня інформаційний простір струсонула новина про арешт у Відні українського олігарха Дмитра Фірташа. Офіційно йому інкриміновано підозру в хабарництві та створенні організованого злочинного угруповання. Зараз газовий маґнат очікує за ґратами в Австрії на екстрадицію до Сполучених Штатів, хоча, в принципі, міг би полишити в'язницю, заплативши заставу.    

Українці нині люблять нарікати на Захід, що він мовляв не поспішає захищати нас від російської агресії, не чинить достатнього тиску на Москву, аби та відмовилася від планів анексії Криму. Чи дійсно ці нарікання мають підстави? До певної міри так. Але спробуймо розібратися.    

Москва готова без зволікань залагодити всі формальності з анексії Криму, щойно будуть відомими результати так званого референдуму 16 березня. Можна припустити, що за рішення про приєднання частини української території до Росії у Державній думі Російської Федерації проголосують одностайно. Адже реальної парламентської опозиції, хоча б слабенької, у російському парламенті не існує.    

Криза в Криму може покласти початок нової ери американської дипломатії. Дипломатії енергетичної. Росія, погрожуючи війною Україні й нехтуючи застороги Заходу, сама наражається на втрату позицій найбільшого експортера нафти й газу. У такій ситуації Вашингтон стрімко активізовує енергетичну складову свого впливу.    

Легендарний меценат і не менш легендарний валютний спекулянт Джордж Сорос докорінно змінив свої прогнози щодо євро, якщо порівнювати з тим, що він говорив ще якийсь рік тому. Нині він увірував у єдину європейську валюту настільки, що готовий вкладати в господарку Європейської Унії, а навіть – Греції.