NATO is back

4 квітня НАТО святкуватиме своє 65-ліття. І саме у цей «пенсійний» вік до організації приходить друга молодість. Прихід цей забезпечив той самий чинник, що й створення Північноатлантичного Альянсу 1949 року, — загроза з Москви.

Дата нібито ювілейна, але святкового настрою на останніх нарадах міністрів та самітів голів держав НАТО не спостерігається. Відчувається напруга й стурбованість, які межують з передчуттям нової світової війни.

З іншого боку, відчувається й піднесеність, усвідомлення представниками країн-членів своєї місії за нових ґлобальних обставин. Ще зовсім недавно Генеральний секретар Альянсу Андерс Фоґ Расмуссен мордувався в пошуках нового наративу для своєї організації, намагався знайти арґументи, щоб пояснити скептикам, чому класичний військовий союз і надалі є важливою ланкою світової архітектури безпеки. До певного часу ці зусилля пропадали намарно, Расмуссеновій візії New Nato бракувало наповнюючих інґредієнтів, надихаючих підстав, можливо, навіть «леґенди» у тому сенсі, з яким це слово використовують розвідники.

Недоброзичливці підраховували: лише 2013 року сумарні витрати на НАТО сягнули 1,023 трильйона доларів! Жах! Навіщо витрачати такі шалені кошти на безпеку, якій ніхто не загрожує?

Ні, без «старого-доброго» ворога — Москви — нічого не вийде. І тут — о, диво! — наче в дешевому голлівудському бойовику, наче Чіп і Дейл, росіяни в останню мить прийшли на допомогу структурі, яка вже поступово занурювалася в глибокий сон. Через 25 років після виведення радянських військ з Афганістану Москва знову готова (принаймні думає чи вдає, що готова) дати бій Заходу.

Нахабною анексією Криму російський президент Володимир Путін порушив геостратегічний баланс сил у Європі. Цей жахливий з правового й морального поглядів вчинок, за іронією долі, став високоефективною життєвою ін'єкцією для Північноатлантичного Альянсу. У брюссельській штаб-квартирі залунали антиросійські філліпіки, яких вже не чули чверть століття. НАТО зупиняє кооперацію з Росією, Генеральний секретар шле гнівні погрози на адресу Кремля, вимагає отямитися й зупинитися.

Нині в натовських штабах йде активна робота з вироблення стратегії захисту Східної Європи від евентуального воєнного вторгнення з боку Росії. Опрацьовуються нові плани попередження про небезпеку, визначення сил швидкого й стратегічного реагування. Ніщо  так не об'єднує старих друзів, як поява спільного ворога.

Nato is back — вже встигли констатувати західні газетярі. Завдяки Путіну НАТО переживає несподіваний ренесанс.

Як справи в Альянсу підуть, поки що важко спрогнозувати. Зрозуміло одне: що аґресивнішою буде поведінка Росії наступними місяцями, то простішою буде дискусія всередині НАТО щодо його майбутнього. Зокрема щодо того, щоб розмістити потужні бази й континґенти НАТО в країнах Східної Європи, передовсім у Балтії. Країни Південної Європи, але також Німеччина й Нідерланди, наразі без ентузіазму сприймають цю ідею: не варто поки що провокувати Росію додатковими континґентами поблизу її кордонів, зайвими військовими навчаннями. «Не варто порушувати старі договори з Москвою щодо стаціонування звичайних озброєнь у Європі», — полохливо заявляє міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, забуваючи, що Москва вже давно порушила чимало договорів і сповнена рішучості порушувати угоди й надалі. Тому немає жодної певності, що Росія врешті-решт не рушить війною на Польщу й балтійські держави, де загалом мешкає 27 відсотків росіян чи російськомовних.

НАТО вже давно перестав бути монолітним блоком. Внутрішні суперечки там спалахують перманентно, досить часто їх розпалювали, а потім використовували для власних потреб спецслужби ще Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації. Скажімо, Сполучені Штати і група країн, які «примкнули» до Вашинґтона, виступають за те, щоб НАТО стало системою ґлобальної безпеки. Щоб, використовуючи потенціал не лише країн-членів, але також країн-партнерів (від Швеції до Нової Зеландії), Альянс став ґлобальним гравцем, що здатен погасити пожежу потенційної війни в будь-якій точці світу. Водночас більшість європейських країн розглядають НАТО виключно як трансатлантичний оборонний союз, який не виходить за межі своєї географії.

Маймо надію, що актуальні події зблизять позиції і тих і тих. Тепер-бо у країн-членів з'явився шанс знову об'єднатися, тож буде дуже прикро, якщо вони з нього не скористаються.