Північноатлантичний Альянс почав щораз бцльше непокоїтися російською аґресією в Україні. Предмет турбот — не тільки Україна як партнер НАТО, її цілісність й недоторканість кордонів. Натовські генерали почали усвідомлювати, що поки що не виробили дієвої контрстратегії щодо гібридної війни, яку провадить Росія на сході України.
Західний військовий блок усвідомлює, що так, як Росія нині діє на Донбасі, як два місяці тому діяла в Криму, вона може вчинити і з країнами-членами НАТО. Зрозуміло, що насамперед йдеться про три балтійські держави: Литву, Латвію та Естонію.
Тобто таким самим робом, як і в Україні, російські збройні сили не будуть офіційно оголошувати війну, приміром Латвії, руйнувати прикордонні загорожі, гнати танки й піхоту на чужу територію. Москва передовсім використає своїх аґентів впливу в колишніх радянських республіках. А там їх ще є аж задосить, включно з леґальними організаціями й партіями, які в разі потреби й відповідної команди з Кремля почнуть діяти в потрібний для Росії спосіб.
Зрозуміло, що в тій-таки Латвії ситуацію не порівняти з українською. Там принаймні функціонує реальна національна держава з усіма її атрибутами. Там нормально працюють сили безпеки й правопорядку, існують хай і не численні, але боєздатні збройні сили. Втім небезпека провокації заворушень серед «російськомовного населення» й далі є реальною. А ефективного важеля протидії поки що не виробили ні Рига, ні Брюссель.
Напад ззовні на країну-члена НАТО вважається нападом на все НАТО. Альянсу, виконуючи Параграф 5 свого Статуту, доведеться стати на захист країни, яка потерпіла від аґресії. «Наші зобов'язання щодо колективної оборони є твердими як камінь і нині, і в майбутньому», — запевнив Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен.
Але у разі гібридної війни перша колізія може виникнути вже на стадії ухвалення принципового рішення: а що робити, коли офіційно інвазії ззовні нібито й не відбулося? Тобто проблема, здавалося б, суто формальна, але обійти її буде не так вже й просто, а надто якщо деякі країни-члени не горітимуть бажанням воювати за своїх союзників й намагатимуться знайти «відмазку», «відкосити». Бо не відомо, чи ситуація з провокаціями, організованими ззовні, юридично прирівнюється до воєнного нападу.
Але навіть якщо правову колізію вдасться подолати, то що робити далі? От виникне в Латвії, в якомусь умовному містечку N, де критична маса мешканців «російськомовні», такий собі Слов'янськ. Радянофільські бабці-пенсіонерки стають «живим щитом», так звані «негромадяни», заохочені матеріально, беруть в руки «калаші», «зелені чоловічки» організовують фахову оборону включно з протиповітряним захистом.
Це ж не Чечня, і протистоїть їй не доблесна російська армія, яка може запросто здійснити килимові бомбардування, масштабні «зачистки», легко визнати мирних мешканців «поплічниками терористів». Натовцям же доведеться діяти дуже делікатно, тимчасом як «сепаратисти» стрілятимуть по них із-за «живого щита». Конвенційна зброя й звичні методи провадження війни тут можуть виявитися безсилими, і натовські військові стратеги це щиро визнають.
«Здатність і намір Росії здійснювати великі воєнні операції без офіційного оголошення війни, становить собою далекосяжну загрозу безпеці й стабільності в євроатлантичному просторі. Росія здатна оперативно у багатьох місцях створити військову загрозу локального чи реґіонального масштабу», — зазначається в звіті комітету військового планування НАТО, який став доступним для журналістів. Члени комітету саме й вивчали ту хитру війну, яку Росія провадить на сході України, й екстраполювали її на країни-члени Альянсу.
А варто зазначити, що Європейські члени НАТО за останні півтора десятиліття — від часу завершення бойових дій на Балканах — зробили все можливе, щоб демілітаризувати континент. Так ця боротьба за мир фактично зробила Європу якщо й не безпомічною, то принаймні обмежено обороноздатною перед обличчям зовнішньої аґресії.
«Коли балтійські держави вступали до НАТО, то ще не існувало жодної воєнної загрози від Росії. Альянс дотримувався домовленості з Москвою, тож не розташовував військових підрозділів східніше Ельби», — пояснює актуальну ситуацію досвідчений експерт зі зовнішньополітичних справ урядової Християнсько-демократичної спілки Німеччини Ельмар Брок. А тепер, каже він, політика Путіна радикально змінила ситуацію, тож НАТО мусить знайти адекватну відповідь.
Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський домагається, щоб Польща й інші країни Східної Європи були не менш мілітаризованими, ніж Європа Західна. «НАТО повинне діяти в Польщі так, як діє в усіх інших країнах. Є військові бази у Великій Британії, Іспанії, Німеччині, Італії й Туреччині. Хоча ці країни й відчувають себе в безпеці. Але там, де справді мали б бути бази, їх немає», — нарікає пан Сікорський.
Зрештою справа з мілітаризацією Східної Європи останніми днями почала потроху просуватися. До Польщі, Румунії і держав Балтії передислоковуються британські, американські й французькі військові кораблі, бойові літаки, аеромобільні підрозділи. Заморожене кілька років тому будівництво протиракетної системи оборони в Польщі та Чехії відновлюється. Утім проблему гібридної війни всі ці заходи вирішують лише частково, адже досі не розроблена стратегія протидії такій війні.
Тому єдине, що допомогло б нині натовським експертам зарадити цій проблемі, — це активне долучення до бойових дій на Донбасі. Передовсім у ролі штабних аналітиків, які б спостерігали за перебігом воєнних дій, аналізували б всі вади й успіхи українських військовиків, давали б їм рекомендації для підвищення ефективності бойових операцій, оцінювали б, наскільки ці рекомендації виявилися ефективними. Далі натовцям належало б уже залучитися глибше й тісніше, якщо вони мають намір виробити реальний рецепт протидії російській гібридній війні.
19.05.2014