Цього тижня у Відні відновилися переговори щодо іранської ядерної програми. Поступ у перемовинах «шістки» й Тегерану існує, хоча й перешкод вистачає. Цілком можливо, що каталізатором успішного діалогу несподівано стане загострення воєнного протистояння в Іраку, оскільки іранські війська можуть виявитися ситуативними союзниками американців.
Над перемовниками Дамокловим мечем висить встановлений deadline – 20 липня. До цього терміну «шістка» (США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Німеччина) мають усунути всі розбіжності з Іраном щодо багаторічної суперечки навколо іранської атомної програми. Практично це має втілитися у вироблення до вказаного терміну всеосяжної угоди, яка б гарантувала відсутність військового компонента програми.
Попередньої домовленості щодо цього «шістка» й Іран досягнули ще в листопаді 2013 року. Тоді в Женеві було укладено тимчасову угоду між переговорними сторонами. До того моменту іранські перемовини щоразу завершувалися безрезультатно. Причиною успіху останніх перемовин стала зміна глави держави. Нагадаємо, що в червні 2013 року президентські вибори в Ірані виграв Хасан Роухані, котрий дотримувався значно ліберальніших поглядів, ніж його попередник Махмуд Ахмадінежад. Для нового президента зняття санкцій з Ірану, котрі неймовірно стримували економічний розвиток країни, було значно пріоритетнішим завданням, ніж демонстрація фундаменталістської твердості.
Новий раунд перемовин, який розпочався 16 червня у Відні з одного боку має непогані передумови для успіху. Адже зовсім недавно – у травні цього року – США і Тегеран провели консультаційну зустріч, на якій спробували принципово домовитися щодо головних спірних моментів. Зрозуміло, що певні проблеми ще залишилися, але все ж сторони охарактеризували травневу зустріч як «конструктивну й позитивну».
Та все ж остаточної угоди з ядерної проблеми Ірану поки що не досягнуто. До консенсусу ще далеко. Тому робота у Відні заповідається надзвичайно напружена.
То які ж саме перепони стоять перед досягненням кінцевої мети – всеосяжної угоди? Якщо відкинути другорядні момент, то слід виокремити три головні проблемні питання атомної суперечки.
Перше питання стосується кількості іранських центрифуг для збагачення урану. Згідно з даними Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), нині іранські ядерники диспонують приблизно 19 тисячами центрифуг. Реально використовується лише половина з них. Але особливу тривогу світової громадськості викликає приблизно тисяча збагачувальних центрифуг нового покоління, які працюють особливо ефективно. Оскільки саме їх можна у разі потреби й бажання використати для виготовлення атомної бомби, тобто для збагачення урану до «бойового» рівня.
Тегеран, б’ючись п’яткою в груди, запевняє «шістку», що використовуватиме центрифуги виключно для потреб Атомних електростанцій. Захід не особливо йому вірить і наполягає на скороченні кількості центрифуг. «Кілька сотень центрифуг ми вважаємо допустимим числом, але навіщо потрібні тисячі, якщо немає наміру виготовити атомну бомбу?», – риторично запитував міністр закордонних справ Франці Лоран Фабіус незадовго до відкриття переговорів у Відні. Тегеран же не має ні найменшого бажання зменшувати їхню кількість.
Другим проблемним питанням є реактор на важкій воді, збудований в іранському місті Араці. З одного боку, цей тип реактора може використовувати незбагачений уран. Проте, з другого – під час експлуатації такого реактора виробляється більше плутонію, ніж на інших АЕС. А цей радіоактивний матеріал може бути використаний для виготовлення атомної зброї.
«Шістка» вимагає провести реконструкцію реактора, аби значного знизити виробництва плутонію. І в даному питанні, на думку експертів, сторонам скоріш за все вдасться знайти компроміс без особливих словесних баталій. Хоча можуть виникнути суперечки щодо окремих деталей, у яких, як відомо, чорт ховається.
Третє проблемне питання стосується інспекції іранських реакторів експертами МАГАТЕ. Попри свою позірну легкість, воно може стати найскладнішим для розв’язання. Міжнародне співтовариство вимагає забезпечити регулярний, необмежений доступ до всіх атомних об'єктів Ірану. Тегеран, нібито, готовий йти на зустріч цим вимогам, але практично надає недостатньо інформації щодо своєї ядерної програми, інколи навіть блокує інспекцій МАГАТЕ.
У принципі успіх перемовин у Відні полягатиме у рівні довіри сторін. «Шістка» фактично має повірити, що Тегеран не переведе у майбутньому свою ядерну програму на військові рейки. А довіра «шістки» передовсім залежить від довіри Сполучених Штатів.
У такій ситуації зближенню сторін може серйозно посприяти спалах воєнного протистояння в Іраку. Бойовики сунітського угруповання «Ісламська держава Іраку і Леванту» здобувають один військовий успіх за одним, захоплюють іракські міста, змушують урядову армію відступати. Бойові дії вже відбуваються неподалік від столиці країни – Багдаду.
Аби врятувати іракський уряд від цілковитої поразки, свою військову допомогу Багдаду запропонували і США, й Іран. Вашингтон не може допустити, аби успіх війни 2003 року, коли вдалося повалити режим Саддама Хусейна, було зведено нанівець. Тегеран же хотів би підтримати своїх одновірців-шиїтів, котрі домінують в іракському уряді.
Саме тому Вашингтон і Тегеран нині обговорюють можливість співпраці. Білий Дім має намір підтримати іракський уряд авіацією й ракетними ударами свого військово-морського флоту. Наземних військ американці не бажають відряджати в Перську затоку. Іран же готовий скерувати до сусіднього Ірану свої сухопутні війська. І саме ця обставина може посприяти поступливості США у ядерних перемовинах.
Ще один момент, який може вплинути на бажання сторін домовитися – це ціна на нафту. Експерти прогнозують, що зразу ж по підписанню всеосяжної угоди щодо іранської ядерної програми ціна на «чорне золото» впаде до 100 доларів за барель і нижче. Це своєю чергою дасть серйозний імпульс економічного зростання для західних господарок. Окрім того, це завдасть болісного удару по Російській Федерації, для якої продаж енергоносіїв є стрижнем економічного розвитку й політичного впливу.
18.06.2014