Ще зовсім нещодавно Чемпіонат світу з футболу перебував на межі зриву. Господарка спортивного свята – Бразилія – була охоплена протестним вогнем, причому не лише в переносному сенсі. Але на початку червня всі заворушення, які тривали рівно рік зненацька зникли, як роса на сонці.
Причому протести бразильців й були спрямовані саме проти мундіалю. Чи точніше проти мільярдних витрат на нього у той час, коли країна потребували грошей на масу інших нагальних речей: на нові дороги, транспортну систему, соціальні програми тощо.
Нині ті самі мільйони бразильців, котрі у червні 2013 року виходили на вулиці із закликами до влади вирішувати соціальні проблеми замість транжирити бюджетні гроші на сумнівні, на їхню тодішню думку, спортивні забави, захоплено стежать за матчами Чемпіонату. Тобто, як блудний син, футбольна бразильська нація знову повертається до визнання пріоритетності за улюбленою грою. Спостерігання за тим, як «22 бугая один м’яч ганяють» , викликає тепер у них нині значно більший інтерес, ніж участь у демонстраціях, в ході яких часто відбуваються акти насильства і сутички з поліцією.
Ще рік тому проти Чемпіонату світу, згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених бразильським демоскопічним інститутом Datafolha, висловлювався 81 відсоток бразильців. У лютому кількість прихильників протестів впала до половини населення. З початком Чемпіонату їх залишилося заледве 30 відсотків. Причому більшість з них аж ніяк не бажає повертатися до тих протестних форм, які панували ще зовсім недавно на вулицях країни: барикади, вогні, коктейлі Молотова, бруківка, сутички з поліцією.
Один з антимундіальних активістів Рафаель Портелло, котрий є членом об'єднання Comitê popular da copa з Сан-Паулу, розповідає, що чимраз більше людей полишають лави протестувальників, заявляючи, що вони «за протести, але проти вандалізму». Навіть ті молоді люди, котрі ще зовсім недавно з майже тварнною люттю громили державні й приватні офіси, підпалювали автомобілі, билися з поліцією, нині, подивившись на наслідки своєї діяльності, вжахнулися. Нині протести якщо й відбуваються, то набувають значно мирніших форм.
Ні, бразильці не відмовилися від боротьби з корупцією в середовищі державних чиновників, з непотизмом, неефективним управління. Вони просто усвідомили, що варто шукати інших, більш цивілізованих форм протестів. Наприклад, нещодавно активісти обвішали вулиці Сан-Паулу чорними стрічками, натякуаючи таким чином на брак лікарень у місті, що стає причиною смертей серед бідніших верств населення. Учасники акції з одного боку нарікають, що гроші, витрачені на мундіаль можна було б спрямувати на побудову нових лікарень. З другого боку, вони без жодного сумніву готові піти на стадіон й повболівати за свою збірну.
Те, що бразильці знову полюбили футбол, толерують мундіаль, зовсім не значить, що вони змирилися з якістю державних послуг в галузі охорони здоров'я, освіти, безпеки, відведення стічних вод та громадського транспорту. Футбольне свято не змінило їхнього переконання, що за ті високі податки, які вони платять державі, послуги мали б бути значно вищого рівня. І можна майже бузпомилково спрогнозувати: щойно пройде церемонія закриття Чемпіонату світу-2014, як протестні акції спалахнуть з новою силою.
Водночас проблема полягає в тому, що вимогам, які висувають протестувальники бракує конкретності. «Вимоги проведення реформ завжди були занадто загальними, оскільки в протестах бере участь безліч соціальних груп з різними потребами», – пояснює бразильський соціолог Валеріано Коста. Це, на його переконання, зумовлює так звану «змістовну порожнеча» протестного руху. Так триватиме доти, доки не з’явиться якась громадська чи політична сила, яка б могла сформулювати конкретно пункт за пунктом, чого варто домагатися.
25.06.2014