Павло Вольвач. Сни неофіта. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 288 с.   Розмову про «Сни неофіта» Павла Вольвача можна почати зі згадки Борхесової новели «Книга піску». Там знаки на полях книжки наче б то й повторювалися за певною системою, але (оскільки потрактуванню не надавалися) залишалися таємничо-незрозумілими. Від того і книжка здавалася ще розумнішою, хоч і нечитабельною. Зрештою, це якраз чимось і нагадує структуру сновидінь, винесених у заголовок роману Вольвача.  

  Ірина Жураковська. По той бік війни. Чернівці: Книги-ХХІ, 2017. 496 с.  

  Мішель Марк Бушар. Том на фермі / Переклад Ростислава Нємцева. Львів: Вид-во Анетти Антоненко, 2017. 96 с. Том на фермі / «Дикий театр». Режисер Павло Ар’є / Київ, 17.02.2017.  

  Жослін Сосьє. Дощило птахами / Переклад Івана Рябчія. Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. 160 с.     Якщо Тому – вісімдесят шість, а Чарлі на три роки старший, і обидва вони живуть відлюдьками у лісі, а до найближчого міста 300 км., то що нового дізнається про себе фотографка «за сорок», якій випало зі старими познайомитися? Звучить як арифметична задачка з химерного підручника. Десь так воно і є.  

  Ульф Старк. Маленька книжка про любов / Переклад Галини Кирпи. Л.: ВСЛ, 2016. 112 с. Анджела Нанетті. Чоловік, який вирощував комети / Переклад Андрія Маслюха. Л.: ВСЛ, 2016. 152 с.  

  Тимофій Гаврилів. Чарівний світ: притча. Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. 286 с.   Неможливо. Існують речі, неможливі в принципі. Точніше – дії, неможливі навіть потенційно. Але... От математики попереджали: квадратний корінь із -1 – це неможливо. Ми їм повірили. Аж вигадав хтось таку математичну величину як число І (Imaginary number) – і розраховуй собі ті квадратні корені на здоров’я. Неможлива в принципі дія дає можливий в принципі результат. А захочеш – то й не один: I1, I2, I3…I10.  

  Пер Улоф Енквіст. Книга про Бланш і Марі / Переклала Софія Волковецька. Л.: Видавництво Строго Лева, 2016. 224 с.   Художня вигадка завжди має мету, всяке уявлене – цілеспрямоване. Художня правда такої властивості не має. Коли вигадку змішують у рівних пропорціях із фактом – жодне з них не стане правдою. Бо факту це не до снаги, а вигадці того не треба. У кіно такий підхід називають мокюментарі, а в сучасній прозі такий підхід можна назвати по-різному. Наприклад, «Книга про Бланш і Марі» (Boken om Blanche och Marie, 2004) Пера Улофа Енквіста.  

  Ґрізелідіс Реаль. Чорний – це колір / Переклад Ірини Собченко. Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. 272 с.   «Чорний» із назви роману «Чорний – це колір» (Le noir est une couleur, 1974) Ґрізелідіс Реаль – колір шкіри її коханця. Біла злюмпенізована мігрантка пише роман на пошану свого полюбовника. Раса, клас, стать, сексуальність – це те, що нас де-факто не об’єднує з такими-як-ми, а роз’єднує з тими-хто-не-є-нами. Так це працює.  

  Листи з України: Поетична антологія. Тернопіль: Крок, 2016. 544 с.  

  Bandy Sholtes. Фрики Европы или Экспедиция за вином. Х.: Фолио, 2016. 207 с. Bandy Sholtes. Остров Sziget или Труселя Iggy Попа. К.: Люта справа, 2016. 344 с.