Жан-Люк Утерс. Місце мерця. Фах / Переклад Івана Рябчія. Чернівці: Букрек, 2015. 400 с.  

  Богдан Жолдак. Укри: Бойова проза. Л.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2015. 224 с.   Була спостерігала: хлопець в однострої дає інтерв’ю симпатичній телевізійниці. Він фліртує, жартує – балагурить. Вона сприймає його поведінку за чисту монету і намагається підхопити інтонації: «А розкажіть про кумедні випадки в АТО!». Обличчя балакуна миттєво закривається: «Дівчино, нічого кумедного на війні бути не може!», потім спокійніше коригує себе: «Нічого смішного у війні немає».  

  Тармо Куннас. Зло. Розкриття сутності зла у літературі та мистецтві/Переклад Ірини Малевич, Юлії Стояновської. Л.-К.: Видавництво Анетти Антоненко; Ніка-центр, 2015. 288 с.   Об’єкт впливає на дослідника так само, як і дослідник – на об’єкт. Можна проігнорувати перший закон термодинаміки, але повірити внутрішньому застережливому напруженню, яке виникає під час розмови з фахівцями з творчості, скажімо, Достоєвського, Кафки, Ніцше.

  Євгенія Сенік. Przepraszam, навчи мене мовчати. Тернопіль: Крок, 2014. 212 c. Євгенія Сенік. Письмовий стіл. Тернопіль: Крок, 2015. 112 c.   Пам’ятаєте такий старий анекдот: «А я-от Батьківщину люблю! – Так ви, шановний, знаєтеся на збоченнях»?.. Чомусь дуже легко поставити поруч ці два слова: кохання і відхилення. Чомусь неодмінно це викличе сміх: пліч-о-пліч їм стояти не пасує.  

  Ільма Ракуза. Море моря: Фрагменти спогадів/Переклад Христини Назаркевич. Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. 280 с.  

Тимофій Гаврилів. Де твій дім, Одіссею? – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2015. – 216 с.     Був один, хто теж назвав свій роман поемою, та (окрім того, що століттями доводить цією вказівкою школярів до гріха) так і не змирився, коли його твір регулярно порівнювали то з гомеровим епосом, то з дантовою подорожжю. Сучасні письменники здаються загартованішими.  

  Олександр Бойченко. Більше/Менше. Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. 200 с.   Книжки треба перечитувати. Змінюється факт – змінюється інтерпретація факту – змінюється людина, яка факт інтерпретує. Таким є ланцюжок (само)пізнання. Збірка «Більше/Менше» Олександра Бойченка складається з його виступів, колонок, есеїв, статей etc., оприлюднених протягом 2005–15-го. Читали тоді. Перечитаємо нині. Може статися, побачимо, як міниться людина. Пощастить – то включимося до процесу.  

  Анжела Нанетті. Мій дідусь був черешнею / Переклад Андрія Маслюха. Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. 136 с.   Людина не помирає – її душа переселяється у тваринку. Людина не помирає, а перероджується в іншій людині. Людина не помирає, лише перетворюється на дерево… Розумники називають це примітивними віруваннями. Зазирніть до ніжної і мудрої книжки Анжели Нанетті і назвіть це надією.    

Зі слівцями на «-ція» варто бути обережним. Надто вже вони неоднозначні: тут і процес, і результат, і миттєвість, і ланцюгова реакція. Втім, із «мудацією» трішки легше: це точно процес, бо результат був би «змудачінням» (дякую, підказали). На правах процесу, однак, мудація вимагає систематичності, а книжка з однойменної назвою – наче про повну її протилежність, тобто, про випадок. Як все заплутано! А ще до того додати очевидну вказівку на «мутацію», а отже, на невідворотні зміни на рівні тієї ж системи.

  Лідія Осталовська. Акварелі. Переклад з польської Андрія Любки. – Чернівці: «Книги – ХХІ», 2014.   У наборі акварельних фарб немає білої. Якщо треба щось висвітлити, художник робить це за рахунок білизни паперу. Героїня досліду Лідії Осталовської, Діна Ґотлібова, натхненно малює акварелі. У 1944 році в Аушвіці вона пише за наказом доктора Менґеле портрети ромів, яких буде знищено в експериментах з чистоти раси… У цій немонохромній історії без гепі-енду білому доведеться пробиватися самотужки.