Знова під неділю черга на невеселий кутик, а зібралося до нього досить недобрих вісток.

Беру першу з берегу. Справді прегарну картину в історії громадянського життя написало собі львівське жіноцтво в І. і II. Секції Горожанського Комітету. Вони загоїли своїми слабими руками богато ран в тім страшнім морю нещасть, яке переживало і переживає наше місто. Обходили шпиталі, тюрми, несли лікарства, харчі, книжки, часописи, потішали, кріпили, писали вістки до родин, до матерей, батьків, братів, сестер, наречених, — одним словом, робили все, що приказувало їм серце та чуття.

Ряди хорих, ранених, увязнених, інтернованих одначе не зменшуються, зменшилися, на жаль, ряди цих добрих жінок. А із шпиталів, арештів безнастанно чути прохання і питання: "Чому вони не приходять? Чи прийдуть вони?!..."

А тимчасом заглядають там до них нові "опікуни", але це вже не добрі жінки, але всякого рода "добродії", що обіцюють увільняти і увільняють, але кишені, тих нещасних з корон. Може це з милосердя, тому, що корона має так низький курс?!

Один мій знайомий переконує мене, що цей низький курс спричинили місії. Це така нова слабість, гірша як недоброї памяти "еспанка". Так як і вона, так і ті місіонерки поглощують богато корисних людей. Ця місіонерська слабість огорнула всі европейські народи, прийшла отже черга і на Українців. І як еспанка брала без розбору всіх людей, так і "місіонерства" не перебирає.

І тому ми зі здивуванням читаємо: "До Копенгаґи виїхав д-р X., до Льондону д-р У. як представники українського уряду". Читаєш і очам не віриш. Що цей нещасний д-р X. робитиме там в Копенґазі чи Льондоні? Чи не краще булоби їм що иншого користного робити в краю, як безпокоїти чужих людий своїми нещасливими а дуже коштовними виступами?

Чи справді не найдуться лікарі на ту нову, небезпечну хоробу?!

[Вперед! 21.09.1919]