Станиславів, 8. марта 1919.
Будова нашої держави почалася в дуже важких умовах. Під Австрією ми не мали ніякого державного апарату в своїх руках. Окрім громадських рад, які також у великій части знаходилися в руках наших ворогів, усе инше було у власти Поляків. Все треба було будувати з самого початку, творити державний апарат з нічого.
Рівночасно треба було вести війну проти Польщі. Зараз першого дня, коли наше військо заняло Львів, треба було воювати з польським повстанням. Коли-ж на поміч сьому повстанню прийшло польське державне військо, утворився цілий польсько-український фронт, на якому війна ведеться доси — що-раз завзятійше.
Та коли-б тільки ся війна! А то рівночасно треба було битися найперше проти гетьманських військ, а тепер проти большевиків. В сих боях брали і беруть участь також галицькі боєві сили.
Будувати нову державу і рівночасно вести війну з ворогами, у яких державний апарат був не від нині, — чи треба аж поясняти, як се важко?!
А одначе наша держава таки будується! Ми зорґанізували армію проти польського наїзду, яка непоборним муром загородила Польщі дорогу на схід. Ми зорґанізували державну адміністрацію, яка що-раз більше наладжується, вдержуючи в нашій країні добрий лад. Ми видали цілий ряд найконечнійших законів і розпорядків, якими управильнюється наше внутрішнє життя. Ми навязали — серед найвищих умов — дипльоматичні зносини з заграницею.
Коли ми на руїнах Австро-Угорщини приступили до будови власної держави, найважнійші справи були: зєдинення всіх українських земель в одну державу, форма української держави, земельне питання. Ми вже перевели зєдинення Наддністрянської і Наддніпрянської України в Українську Народню Републику. Директорія Української Народньої Републики видала тимчасовий земельний закон для Наддніпрянської України. А в нас, в Західній области Української Народньої Републики, земельна комісія УНР. виготовила вже основи земельної реформи, так, що найблизша сесія Української Національної Ради, яка збирається 25. с. м., зможе вже вирішити справу.
Від утворення нашої держави минуло всего чотири місяці. За такий короткий час, при таких важких обставинах, більше ніж зроблено ледви можна було зробити.
Очевидно, не зроблено стільки, скільки можна би зробити, коли-б не війна, коли-б ми були могли всі духові сили й матеріяльні засоби присвятити виключно для будови нашого державного життя. Коли-б ті люди, що мусять воювати, могли були взяти участь в державнім будівництві; коли-б ті гроші, що йдуть на потреби війни, могли бути ужиті на заспокоєння потреб державного і народнього господарства; коли-б наша влада всю свою увагу могла була присвятити державному будівництву, ми вже мали-б доси і Установчі Збори і основні закони і земельну реформу, ми змоглиб заспокоїти найважнійші потреби народніх мас, в нас не було би нужди, не було би невдоволення.
Се повинні зрозуміти всі громадяни Української Народньої Републики — свідомі повинні се поясняти несвідомим — і повинні бути терпеливі. Всім повинно бути ясно, що такий стан се нічия вина, тільки спільне нещастя всіх нас, всего нашого народу і нашої держави і всі ми спільними силами повинні працювати, щоби сей стан змінити.
В Народній Републиці не повинно бути пануючих і поневолених, богатих і бідних, освічених і темних, всі повинні бути вільні і рівні, мати забезпечений хліб для духа і тіла, мати однакові права, однаково користуватися плодами своєї праці, мати однаковий доступ до освіти.
І Українська Народня Република запевнить усе те всім своїм громадянам. Та доки вона в небезпеці від зовнішного ворога, всі громадяни повинні тямити, що для будучого добра свого і своїх поколінь вони повинні перенести всі недостачі теперішньої хвилі, обертаючи всі свої сили на боротьбу з ворогом.
Коли оборонимо Українську Народню Републику, жде нас усіх ясна будучність. Коли не оборонимо її, всіх нас жде вічна неволя. Се нехай тямить кождий громадянин Републики. Кождий держить долю Републики в своїх руках.
[Република, 09.03.1919]
09.03.1919