Станиславів, 6. марта 1919.
В одній робітні долетіли до мене слова: "Яка се справедливість, щоб один мав усе, а другий нічого? Колиб прийшли большевики!"
В сих словах ярко відбилася вся безпомічність темної, поневоленої людини. Він, сей робітник, чує, що йому діється кpивда, але ніяк не може розібратися в складних суспільних умовах, ніяк не може знайти дороги, яка вивелаби його з його важкого положення. І він усе сподівається, що хтось прийде і спасе його.
Був час, що темна народня маса надіялася на цісаря: "Якби він знав, як люди бідують! Та пани не дають йому пізнати!" І вибиралися люди до цісаря свою кривду розповісти, на панів справедливого суду просити.
Згодом, у тих, що попали в круг партійної аґітації й орґанізації, місце цісаря заняли партійні провідники. Вірили люди — щоби спинитися на галицьких відносинах — в Романчука чи Костя Левицького чи Трильовського чи Вітика; у Поляків — у Дашинського, Стапінського, Стояловського.
А тепер темний робітник, працюючий в брудній сутерені, мріє про те, що ось прийдуть большевики.
Або він знає, що таке большевики? Знає, яка їх програма перебудови суспільного ладу? Звідки йому се знати? Йому мріється тільки помста за дотеперішнє злиденне життя; мріється, що ось він буде одягнений, ситий, з грішми в кишені, а той, що тепер "має все", опиниться на його місці. І на основі чуток, які до нього доходять про большевиків, він ті свої мрії звязує з приходом тих своїх нових спасителів.
Якби він знав, що ніхто його не спасе, коли він сам собі не поможе?! Якби він знав, що, щоб помогти собі, треба йти не одинцем, тільки орґанізуватися?! Якби він знав, що суспільного ладу, який наріс століттями, не можна змінити за один день, — що се довгий і важкий процес?!
Суспільний орґанізм переживає тепер важку недугу. Треба довгого вмілого лічення, щоб на руїнах старого ладу повстав новий, ліпший, справедливійший. А тут — як темний чоловік, занедужавши, не піде до лікаря, не хоче вживати ліків, тільки шукає ворожбита, який йому "примовив би" так, щоб від разу помогло, так бідним темним людям здається, що є такий ворожбит, який від разу може перемінити теперішний суспільний лад на справжній рай.
Зі зростом просвіти зникає ворожбит, а його місце займає лікар. Так і бідний темний нарід у суспільних питаннях переставатиме надіятися на ворожбита в міру того, як серед нього ростиме освідомлення.
Освідомляти нарід про державні і суспільні справи, се тепер найважнійша задача всіх тих, що хотять, щоб український нарід збудував свою державу — Українську Народню Републику.
А се освідомлювання повинно зачинатися й кінчитися тим, що перше всего треба нам оборонити нашу землю від ворога. Коли забезпечимо нашу державну самостійність і незалежність, тоді лад у нашій державі залежатиму тільки від волі народу. Колиж нашою землею поділяться вороги, тоді вони будуть рішати, який лад у ній завести, і заведуть такий, в якім вони будуть панами, а ми рабами.
[Република, 07.03.1919]
07.03.1919