Краків, 16. березня 1944 р.
Часто можна в нас почути журливі міркування: — Не маємо людей! Бракує нам визначних індивідуальностей. Не маємо авторитетів!
Такі міркування і нарікання завсіди виринають у важких хвилинах, коли не знати, що принесе майбутнє. Тоді особливо зростає туга за виїмковими мужами Провидіння, які зуміли б змінити хід подій, які одним помахом зробили б те, чого громадянство не встигло довершити роками.
Та на щастя всі ті песимістичні нарікання і міркування у великій мірі не оправдані, хоч нераз можна їх зрозуміти в умовинах важкої воєнної дійсности. На щастя маємо талановитих людей, може навіть і більше, ніж деякі інші народи. Також не бракує нам і розумних голов. Є також і чимало характерів, хоч як у кожному іншому народі, вони не все стоять у рівному відношенні до талантів і життєвого розуму. Отже не в тому біда. Тільки... — Тільки в тому — вихопиться хтось прийнятим традиційним звичаєм — що немає в нас сприятливих умовин і засобів, формально завершеної повноти національного життя! — Частинно так, але не зовсім, бо кожне суспільне явище дуже складне й виростає з різних причин. Тому крім недостачі зовнішніх сприятливих умовин мусять бути також якісь інші внутрішні причини, що спинюють появу і ріст визначних індивідуальностей, загально признаних авторитетів і справжніх провідників народу великих розмірів.
Як усе має свої світла й тіні, таксамо й громадянське життя. Позитивне дуже часто переплітається з неґативним, творчість нераз чергується з руїною. Тому побіч життєвої радости, що радіє і сприяє всім творчим починам, існує також зависна злоба й загалом неґація, що має нахил усе розкладати, підривати і підточувати. Бо побіч позитивних творчих типів завсіди були, є і будуть неґативні. Тому кожне громадянство мало, має і матиме своїх — скажімо це відкрито — Смердякових. Для людей цього типу немає ніяких авторитетів, які треба шанувати, ніяких цінностей, які треба зберігати. Радість творчости їм не відома. Навпаки, їх наче болить, коли щось росте, коли щось будується, коли з'являються нові вартості або нові люди, яких потребує безконечно змінливе життя кожного народу. Смердякови все роз'їдають, усе принижують, усе обезцінюють або своїм безконечно-нахабним краще-знайством або своєю тонкою, їдкою іронією та єхидною усмішкою. Бажаючи закрити не тільки перед світом, але перш-усього перед самими собою, свою внутрішню порожнечу, вони наче ті черваки все підточують, в усіх і в усьому шукають і бачать тільки від'ємне, чорне й навіть смердяче. Люди цього типу не мають зрозуміння, що як у житті боряться дві сили — добро й зло, таксамо така боротьба з меншою або більшою силою лютує також і в душі кожної людини. Вони не можуть збагнути, що ввесь змисл життя в тому, щоб усе те, що в людині добре розвивати і підтримувати, а все погане обмежувати і поборювати. Сумніви Смердякова — це не творчі вагання дослідника, який тому сумнівається, щоб ще дужче обґрунтував дорогу йому правду життя. Ні! Сумніви Смердякова — це вічні сумніви циніка, який в нікого і в ніщо не вірить, якого палить жадоба нищення дуже часто без усякої усвідомленої розумної потреби. Тому ясно, що всюди там, де люди цього деструктивного психічного типу придбали б надто велику перевагу — неможливі й справжні провідники та визначні індивідуальности й великі авторитети й якісь непохитні фундаментальні цінності. Атмосфера, яку вони створюють, убиває всякий ріст позитивних громадянських сил. Тому середовище, де б Смердякови вперто нищили існуючі авторитети, а одночасно не давали вирости новим, мусіло б колись опинитися у трагічному положенні якоїсь "бестії без голови"...
Але як на все інше в житті не вільно дивитися однобічно, таксамо годі казати, що причиною усіх нещасть якогось народу є тільки й тільки його Смердякови. Бо справлене нещастя починається щойно тільки тоді, коли такі негативні типи набувають надто великого значіння, коли всі інші позитивні сили за слабі, щоб їм протиставитися! Там, де сили творчого розвитку достаточно діють, де позитивне своєю вагою перевищує неґативне, Смердякови можуть навіть виконувати суспільно корисну роботу наче ті черваки і комахи, що усувають падлину.
Тому, коли сьогодні в нас знову підіймаються тривожно-журливі голоси про недостачу індивідуальностей, авторитетів, провідників і цінностей, то подумаймо глибше про те, яке в нас взаємне відношення сил творчости й неґації, чи може часами в нас не за багато нашої рідної смердяковщини? Сьогодні, коли нам треба якнайглибшої живої віри, але одночасно якнайбільше тверезого розуму, всяку смердяковщину треба поборювати й обмежувати!
Краківські вісті
16.03.1944