"Вояче-брате! Рідний мій,

Сховай свій меч під головою...

Загоїш рани, підеш в бій,

Поб'ємся з смертію самою".

На смерть порубаний в боях,

В руці з своєю хоругвою,

Так говорив старий вояк,

Стогнав і тихо сходив кров’ю.

Але не слухав молодий, —

Він сціпив зуби, стиснув рану,

Він сів на огиря блідий

І зник під крилами туману.

Припав до гриви і застиг.

Вже серце битись перестало.

А кінь все далі й далі біг,

Туди, де все в огні палало.

Кінь чорним вихором летів,

Зубами гриз, топтав ногами,

А на коні юнак сидів

І обіймав його руками.

[Рідна земля]