Мене блискучий промінь сонця
Сьогодня вранці розбудив.
Неначе полум'я пожежі
Він всю кімнату освітив.
І просто й сміливо з віконця
До мене в ліжко він упав
І, сміючись блискучим сміхом,
Мої уста поцілував.
І став, рожевий і сліпучий,
Волоссям гратися моїм,
Його зірками обсипати
Й вінком квітчати золотим.
І став так ніжно обнімати
Мене він ласкою й теплом.
В кімнату лився спів пташиний,
Сміялось небо за вікном.
І став так ніжно він шептати:
Ходім зо мною в поле, в ліс.
Там будеш слухать стогін дуба
І спів засмучених беріз.
Там будеш слухать шум весняний
І ніжні пахощі вдихать,
Для тебе жайворонки будуть
Срібноголосії співать.
Заколишу тебе я в мріях
І зачарую тихим сном...
Я не могла вже більше спати.
Сміялось небо за вікном.
[Воля, 03.07.1921]
10.08.1921