Мене блискучий промінь сонця

Сьогодня вранці розбудив.

Неначе полум'я пожежі

Він всю кімнату освітив.

І просто й сміливо з віконця

До мене в ліжко він упав

І, сміючись блискучим сміхом,

Мої уста поцілував.

І став, рожевий і сліпучий,

Волоссям гратися моїм,

Його зірками обсипати

Й вінком квітчати золотим.

І став так ніжно обнімати

Мене він ласкою й теплом.

 

В кімнату лився спів пташиний,

Сміялось небо за вікном.

І став так ніжно він шептати:

Ходім зо мною в поле, в ліс.

Там будеш слухать стогін дуба

І спів засмучених беріз.

Там будеш слухать шум весняний

І ніжні пахощі вдихать,

Для тебе жайворонки будуть

Срібноголосії співать.

Заколишу тебе я в мріях

І зачарую тихим сном...

Я не могла вже більше спати.

Сміялось небо за вікном.

 

[Воля, 03.07.1921]

10.08.1921