На гноїщах Европи ми, як черви, / В'ємось або без руху лежимо... / Натягнуті, як струни, наші нерви / І люто б'є по них життя само.

Вояче-брате! Рідний мій, / Сховай свій меч під головою... / Загоїш рани, підеш в бій, / Поб'ємся з смертію самою.

Схилімо голови... Нова труна. / Нова тяжка, безмірна втрата... / Розбитий келих без вина, / Народ без сина і без брата...

Експромт автора на банкеті в честь Української Республіканської Капелі 26. липня у Відні.

Урбані-Келлєр*), Урбані-Келлєр! / Ах, не один я лишив там гелєр, / І не один я там випив трунок / Під "Dich ich liebe", під поцілунок.

Meciє Meciє! Од місій спаси! / В далекі, далекі краї однеси, / В пустелю Сахару, або на бігун, / Де б міг торкнутись занедбаних струн.

О дивний мент! О дивний час! / Весь всесвіт дивиться нас / Сам Бог над нами став, здається, / І чуть, як Боже серце бється.

На нивах зелених, в долинах, на луках / Побожно зривали ми рідні квітки, / І в тузі солодкій і в радісних муках / На свято велике сплітали вінки.

О дивний мент! О дивний час! / Весь всесвіт дивиться на нас. / Сам Бог над нами став, здається, / І чуть, як Боже серце бється.

  О, Боже мій! Нїма рука моя, Рука моя висить в безсиллї І я не граю на весїллї, Хоч грав на похоронї я.   Пустіть! Углежу Молоду, Ясну і чисту, як лїлею: Я в снах колись стрівав ся з нею, В ночи, в терновому саду!   О, Боже мій! Рука моя нїма, Рука моя висить в безсиллї... Стою, дивлю ся на... весїллї! Нї слів, нї усміху нема.   А згадую, коли вона в трунї Жива лежала під землею, Як я в той час співав над нею, Як грали струни жалібні!