Не від разу повставали міста і села, які вокруг нас бачимо. В старину осїдали люде в догідних місцях, они закладали малі осади, котрі з часами зростали, і з тих пepвіcтниx кольоній повставали села, деколи переміняючись і в міста. Нераз трудно вислїдити, при яких обставинах і якими людьми завязували ся перші осади, звідки повставали их назви, бо в тім взглядї брак записок, а народним переказам не завсїгди можна повірити. Видить ся, що в старину не думано о тім, щоби полишити потомству памятники з своїх часів, тому при моноґрафічній праци якої будь місцевости стрічаються трудности що до днїв старинних. Не можу сказати, щоби звістки о місточку Маґері були вичерпуючі, але що лише можна було зібрати з перехованих мicцeвиx записок та переказів, се ту подаю.
В гористо-лісовій пісковатій охрестности у підніжя вишеньских гір, становлячих роздїл води межи морями Чорним і Балтицким, лежить побудоване при малій ріцї Білій місточко Маґери, приналежне в старину до воєводства белского, тепер до округа равского. За для сипких пісків доїзд до місточка єсть утяжливий, по міщаньских огородах не видати як деинде роскішної садовини, ба навіть дички вказують своїм ростом, що им у піску з камінним покладом не весело жити. I серед квадратового ринку занятого жидами в мурованих домах, де не бракує крамниць і шинків, виднїє дуже гарна, мурована одноповерхова школа, перетворена з давного ратуша побудованого 1829 р. Ратуш той подарував 1891 року ґраф Вільгельм Сїміньскій-Левицкій, властитель Маґери, міщанам на школу і тим записав своє призвиско красною памяткою в місцевій хроніцї. Місточко украшають мурований костел і дві деревяні старинні рускі церкви; при міскій церкви стоїть муроване приходство перероблене з давної війскової касарнї. По бічних улицях в містї і на передмістях мешкають міщане в мурованих домах; муровані доми почали они ставляти по великім пожарі в містї 1790 р., бо о будівляний камінь у Маґері не трудно і кождий міщанин може в потребі видобувати собі до вподоби каміня на власних грунтах. Попри хлїборобстві на невдячній земли займають ся міщане ткацтвом, шевством і фірманками, чим обганяють свої домові потреби. Маґерівцї — нарід бідний, спокійний, моральний, а що була у них докучлива панщина, тому і пригноблений. За панщиняних часів доставляли міщане до двора пів сотки полотна і чоботи за дармо; передміщане з селянами відробляли тяжку панщину. Характеристичне є, що рід шапок ношених в охрестности зове ся "маґеркою".
По-при Mаґepi можна бачити довгі і широкі старинні земляні вали — нарід називав их окопами — о котрих кажуть, що они тягнуть ся з перервами, имовірно засипаними піском, аж до Каменця Подільского. Чи тоті вали походять з часів Траяна, з 105 року по Христї, для означеня границь завойованої Дакії, чи з Аварских укріплень, чи насипано их для оборони від Татар, а може они останки з якого войскового табора, трудно що певного сказати, бо нема записок анї вipниx переказів, лише самі здогади. Вправдї під Маґерою розложив ся був війсковим табором Юрій Ракочій, князь семигородскій, союзник Шведів, і на него найшов Стефан Чарнецкій, воєвода рускій, та по кровавій завзятій борбі дня 11 липця 1657 р. прогнав Ракочого до Межибожа на Волинь, — але щоби згадані вали походили з Ракочого часів, сего не мож допустити, бо их довгота та будова вказують на попереднїйші часи.
Місточко Маґеру мав оснувати Іоан Маґерів, дворянин польского короля Жигмонта III-ого, по силї грамоти з дня 20 сїчня 1591 р., і від призвиска оснувателя мала перейти назва на місточко. Чи перед основанєм місточка була там уже осада і яка, не знати. В згаданій грамотї застеріг король, що не вільно жадному не-католикови осїдати в містї, а знов скоро би якій католик відступив від своєї віри, має бути безпроволочно прогнаний з міста, єго дім спалений а майно забране. В пізнїйшиx часах знайшли способи не-католики і жиди обійти тоту королївску постанову, посїли місточко, а тепер их там повно. Згаданий король надав Маґері маґдебургске право, а при ярмарках і другі користні привілеї. Не знати, за котрого властителя побудовано в місточку деревяний замок, бо з рук Маґерів перейшов маєток на Белзецких, ocнyвaтeлїв села Белзця, потім на Глоговских. По смерти Францішка Глоговского, спродавшого Раву, Річки, Добрусин і Медику, звінчала ся єго жена в-друге з Садльом, дороговим писарем, купивши єму бароньство, перейшла Маґера в дорозї купна на ґрафа Сіміньского, опісля в спадку на ґрафа Олександра Стадницкого та ґрафа Вільгельма Сїміньского Левицкого. В мaґepівcкім замку гостив часами король Іоан Собіскій, коли з дружиною являв ся на ловах в сусїдних лїсах. По тім замку, имовірно погорівшім при пожарах в міст, нема вже й слїду; лише люде вказують пусте пісковате місце положене на захід від цвинтаря, що там мав колись стояти замок. Мимо користних кopoлївcкиx привілеїв, надаваних Maґepі, не було суджено розвинутись місточку, як би належало, бо на него находили тяжкі часи, які ту подаю.
1649 року Богдан Хмельницкій в походї на Нароль явив ся з війском під Маґерою і не обійшло ся без контрибуції.
1657 р. розложив ся, як вже сказано, Юрій Ракочій табором під містом, при чім в часї борби місто потерпіло від пожару.
1672 р. найшли несподївано Татаре на Маґеру, спалили про мордах і рабунку міста дві рускі церкви — в містї і на великім передмістю. О тім нападї свідчить дохований до тепер під Креховом стоячій памятник, на котрім містить ся напись: "По ограбленю Маґери напали Татаре на Крехів". [Під монастирем крехівским убив один монах вистрілом з гарматки братанка татарского хана, Селим Ґирея, за що мусїв монастирь уплатити Татарам 4.000 талярів кари.]
1769 р. вигоріло місто до корінка; в пожарі запропастило ся богато міщаньского майна.
1770 р. появляє ся в Маґері морова зараза, занесена жидами; вимерло много людей.
1790 р. знов погоріло побудоване недавно на згарищах місто з церквою в містї.
1809 р. дали ся Maґеpi в знаки польскі конфедерати за для реквізиції та побору рекрутів.
1813 р. страшні нечувані зливи зробили по полях необчислену шкоду, вода забрала млин, потопили ся люде.
1816 р. погнило все збіже в поли, тому в слїдуючім роцї був межи людьми великій голод.
1831 р. появила ся холєра в містї; не обійшло ся без людских жертв.
1833 р. пoгopілo много домів в містї.
В старину було в Maґepi дві рускі церкви: одна на великім передмістю — св. Отця Николая, друга в містї — св. Георгія. По спаленю обох церквей при нападї Татар побудовано на великім передмістю нову церков 1697 р. і она стоїть там до тепер; а в містї погоріли в часї пожарів три одна по другій виставлені церкви, як свідчить на церковних одвірках вирізана напись: "На вічну хвалу Тобі Єдиному Богу в Тройци славимому четверта по трех соженіях в честь св. Великомуч. Георгія (1733) збудована".
Місточко Маґера і велике передмістє становили давно дві самостійні рускі парохії; при кождій з них було по одному а навіть по двох душпастирів через довші лїта, а роздїл парохіян що-до приналежности до церкви переховує ся до сегодня. При люстрації церквей в Маґері 1774 р., коли ґенеральний візитатор офіціял холмскій застав лиш одного душпастиря о. Теодора Свидницкого, бо другі з браку відповідної дотації до виживленя розійшлись по світї, загрозив парохіянам, що скоро не спорядять церков та не полїпшать дотацію парохови, він замкне церков. Тота погроза мала успіх, бо до церкви добудовано пресвитерію і парохови надано кусень поля. В 1794 роцї уреґульовано парохію маґерівску в такій спосіб, що по смерти парохів о. Теодора Свидницкого в місті, о. Якова Базилевича на великім передмістю і о. Якова Артемовича в Білій, сполучено всї три парохії в одну, передавши душпастирство о. Симеонови Мусейкевичу. В пізнїйших часах відлучено Білу від Маґери, перетворивши єї на самостійну парохію. В Маґері переважають в значнім числї Русини Поляків, бо на більше як 2.000 душ греко-католиків єсть лише 680 душ римо-католицкого обряду. Після церковних записок, занимав ся кс. Ходорович, місцевий латиньскій парох, не зважаючи на папскі булї, душехватством і перевів незаконно 1833 року на латиньскій обряд рускі родини: Заяцїв, Павлинів, Духецких, Куземских, Василевских [Васильковских] і Гимонів [з котрого то роду Антоній Гимон, помершій 1836 року, був професором на університетї краківскім].
Из згаданих записок та перехованих метрик від 1779 р. можна дізнати ся, що в Maґepi і на передмістю були парохами або завідателями парохії оо.: Андрей Михайлович умер 1659 р., Василь Станкевич ум. 1762 р., Яків Базилевич ум. 1792 р., Теодор Свидницкій ум. 1793 р., Симеон Мусейкевич ум. 1803 р., Садлович, Іоан Костецкій, Іоан Трулицкій [пізнїйше капітульний крилошанин], Павло Долиновскій, Єлисей Лелигдович ум. 1830 р., Іоан Сайовскій, Симеон Прислопскій, Михаїл Бачиньскій, Тит Товарницкій, Василь Ясеницкій [переселив ся в єпархію холмску 1867 р.], Іоан Козакевич а від 14 цвітня 1884 р. Іоан Решетило, котрому завдячую виписки з церковного архіву, що послужили до написаня сих коротких о Маґері моноґрафічних звісток.
Сїлець белскій 1897.
[Дѣло, 04.02.1897]
04.02.1897