.
Малий фейлєтон.
І.
Панове славні, що в новій уставі
Шукаєте все щастя йно нового,
Щоб не втеряти змаганя давного —
Лишіть золочені слова лукаві!
Слова солодкі не поможуть славі
Поганій дїл всїх из часу давного,
Не змажуть кривди вни часу нового, —
Бо сльози нарід плаче вже кроваві...
Ще захотїлось збірної громади?!
На що здадут ся ті всїлякі збори,
Коли долини та Карпатскі гори
Стогнуть від нужди з вашої паради...
Чи вашу неміч треба ратувати —
Чи міліони народу гребати?...
II.
Біда цїлий світ цїпко обіймає —
Радять і радять! — а якая-ж рада?
У гадцї буря, в думцї вічна звада —
Кождий дороги нової шукає.
І закон стежки-виходу шукає —
А кожда стежка — то новая зрада:
Одних прав вічна все она заглада,
Бо дужчій дужче свого йно бажає...
І ви, що дужчі, тиснете всїх нинї —
Гнїзда плетете для своїх калїків
І раді їздить на зігнутій спинї...
О, схаменїть ся у лихій роботї!
Бо ще не взяли всьо з житя засїків —
Бо дух рве скали в скорботї тїснотї.
III.
Голод і холод в серце людске пре ся,
Нужда вбиває денно міліони,
А ви йно ладите нові закони —
А чи від смерти нарід тим спасе ся?
Чи серце ваше з радости сміє ся,
Коли великі всенародні звони
Звіщають правди й долї похорони?..
Ой зле, панове, серце вам сміє ся!
Не втамувати вічні Божі ріки,
Анї часу під ключ якій заперти,
Анї ґанґрени врагувать від смерти...
Шкода законів, людоньки калїки!
Бо нужда людска і до вас доходить...
Чи закон вас від нужди відгородить?
IV.
Ви, кажете, що всьо вчинить готові,
Щоби тягар из хлопа раз здоймити,
Щоби податки народу зменчити —
А тягари ухвалюєте нові!
Чи мало зїли ради повітові?
Че менче буде збірний вряд зїдати?
А хто-ж то мусить гріш останний дати? —
Хлопи дадуть се! Шкіри их здорові!..
А хлоп втїкає від вас всїх за море —
Від нужди, ганьби — бо над сили горе!
Бо вже всїх мук не витримає шкіра,
Розпуку чорну не заможе віра...
Коли-ж та вчена і лїтна Европа
Слїпа провидить — і полюбить хлопа?!
Дѣло
25.01.1897