Декадент.

[В. Щуратoви.*]

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого житя момент

І слово темне підшукав та вчене

І Руси возвістив: "Ось декадент!"

Що в піснях моїх біль і жаль і туга,

Се лиш тому, що склалось так житє:

Та є в них, брате мій, ще й нута друга:

Надїя, воля, радісне чутє.

Я не люблю безпредметно тужити,

Нї шуму в власних слухати ухах;

Поки живий, я хочу справдї жити,

А боротьби житя менї не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,

Нераз і прів і мерз я і охрип,

Та ще-ж оскомини хронїчної не маю,

Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,

Що в гору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастє і свобода!

Я є мужик, прольоґ, не епільоґ.

Я з пючими за пліт не виливаю,

З їдцями їм, для бійки маю бук,

На празнику житя не позїваю,

Та в бідности не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Що в буднї тільки й дума про процент,

А для пісень на "шрррум" настроїть лїру...

Який же я у біса декадент?

*) По причинї єго замітки в "Зорі" 1896, ч. 2, стор. 36.

[Зоря, 01.09.1896]