виголошена при мотивованю свого внесеня о заведеню безпосередних виборів до сойму.
Моє внесенє стремить до того самого, що і внесенє п. Вуйціка, і длятого не потребую довго над тим розводити ся. Однако кілька уваг позвольте, Панове, і менї зробити.
Мовило ся ту богато о незрілости селян і их неспосібности до безпосередного голосованя. Противне cвідoцтвo з моїх уст було би може не цїлком віродостойне. Тому покличу ся на свідоцтво ваше, вашої "Macierzy polskiej", "wydawnictwa ludowego". Є у мене під рукою справозданє, видане зарядом тої Macierzy, а в нїм стоїть (читає): "Виконавчій радї пробуває тепер ще один обовязок, котрий в часї повстаня і в перших лїтах истнованя сеї институції не був певно так пильний і конечний, як нинї. Є се обовязок, числити ся з хлопом політичним, з публичною, громадяньскою стороною житя нашого люду і з тим, що за тим иде: з боротьбою о пробуджаючі ся душі. Минула идилічна доба в письменстві людовім, — і добре, що минула. Тая "lirenkowa" література, завсїгди штучна і фальшива, а вже-ж мабуть подабаюча на иронію супроти верстви народу, найбільше засудженої на гірку правду житя, нинї мусить навіть сентиментальним душам видати ся пустим уроєнєм. Цїкавість люду не є вже лише цїкавостію до байки; се вже цїкавість до широкого світа, до співчасної подїї, до актуальности житя. Так ото бачимо, що найрухливійші і найспосібнїйші пера, котрі посвятили ся людовій літературі, кинули ся на поле людового дневникарства, — а то не без успіху, на те маємо і добрі і дуже недобрі приклади."
Се чейже автентичне для вас свідоцтво, свідоцтво институції публичної, покликаної до провірюваня степеня интеліґенції сїльского люду, — свідоцтво о нашім політичнім хлопі, спосібнім вже не лиш до податку і рекрута, але і до рішаня справ єго дотикаючих, без всякої курателї, без непокликаного опікуньства.
Панове! Хотяй се може кому не мило, а все-ж годї промовчати послїдні подїї в парляментї віденьскім. Що вам віденьскі столичні дневники закинули? Яке було поведенє польского кола у Відни при розправі над знесенєм дневникарского стемпля, о свобідній кольпортажи ґaзeт? Яке поведенє при дебатї над тайним голосованєм? Сказано було в однім дневнику з 14 сїчня (читає): "Вже від довгих лїт нема в Австрії жадного ретроґрадного правительства і нїякого реакційного сторонництва, котре би за відповідну політичну відплату не могло числити на певну і усильну підпору Поляків." Так сказав перворядний віденьскій дневник о народї, котрий ще до недавна хотїв уходити за найбільше свободолюбний, котрого идеями поети нїмецкі перед 30 і 40 роками піднимали духа свободи свого народа та писали стихи на честь ваших иродїв. А де-ж тепер те все подїло ся? Нема такої ретроґрадної думки, в котрої оборонї не станули би Поляки. Чи не сором вам? Може чей пора хоч в части затерти се тут!
Панове! Ви, заступники консерватизму, будете чей і приклонниками лєґалізму. А коли лєґальний парлямент конституційний у Відни, де всї народи Австрії мають своїх заступників, сказав, а цїсарь се потвердив, що кождий 24-лїтний громадянин має право сам о політичнім cвoїм праві рішати тайним голосованєм: то очевидно Ви, консерватисти, — Ви, дїти формальної лєґальної правди, мусите перед тою правдою уступити і заразом признати, що коли Ви в cвoїм польскім колї не хотїли тайного голосованя, то Ви помилили ся. А то, що у Відни дано всїм народам, можете лиш силою нам відмавляти; а вся правда є по сторонї нашій, не по Вашій. Пригадайте собі Ваше поведенє при переведеню тайного голосованя; тілько припадковій неприсутности більшости кола польского завдячити маємо ми всї народи Австрії, що ухвалено той закон. Є то для Вас memento, щоби з тою справою бути осторожними.
Ви репрезентуєте тут більшість в соймі, можете нас переголосувати. Але треба Вам при тім памятати, що переголосовуючи нас, виступаєте Ви, оборонцї лєґалізму, не лиш против волї народу, але і против волї цїлого парляменту і санкції цїсарскої.
Як би я не був Русином, а Поляком, то заклинав би Вас може так, як п. Щепановскій, щоби Ви відмовою найсправeдливiйшиx жадань народу не давали поводу і причини до розірваня Вашого "кола польского"; або взивав би я Вас, як ґр. Дїдушицкій в своїй бесїдї о окружних громадах: Панове! Дай Боже, щоби-м був фальшивим пророком, але як не ухвалите того закона, то прийде хвиля, коли будете приневолені ухвалити щось більше, як ті смирні внесеня; бо громи і лискавицї будуть бити, коли в слушний час не залагодите справи; тогдї пізнаєте, що значить воля народу!"
Панове! З мого становиска посольского я до Вас відозву ся словами Инами Штернеґа, висказаними в палатї панів з нагоди реформи виборчої: "Завсїгди буде могло уходити за аксіом правдивої мудрости державної, щоби она добачувала зріст сили держави не в уніформованю, в придавлюваню душевної индівідуальности рівних кругів населеня, а в як найбільшім розвиваню их oкpeмiшниx спосібностей, сил і потреб, і щоби она прихильно відносила ся до всїлякого идеального змаганя, хоч би і як розмаїті були єго цїли, — поки можна мати надїю, що они зійдуть ся в своїй остаточній цїли, в гараздї цїлости. Але річею практичної штуки державної є дбати о те, щоби тота різнородна сила народна сама себе удержувала в карности, щоби неминучі суперечности интepeсiв і суперництва не доходили до поважних заколотів публичного житя, а щоби завсїгди наводили доладний вираз і законне заступництво."
Мотиви, котрими руководила ся доси адміністраційна комісія, а за нею і більшість соймова, відкидуючи внесеня пп. Романчука, Телишевского і других, були отсі: "Нарід наш єще не дoзpiв до права безпосередного голосованя на посла, бо сїльскі наші повіти за великі, люде не можуть особисто знати кандидата, за те знають они, се-б то правиборцї, своїх 5 чи 6 виборцїв, котрим повіряють свою долю, а сі, виборцї, знають і памятають, що они є лиш мандаторами своїх мандантів, і т. д."
Хиба ж се правда? Котрий хлоп-виборець, прийшовши до місточка а стрівшись там з юрбою жидів, що єго штовхають і видирають лєґітимаційну карту, а відтак з п. жандармом, старостою, своїм дїдичем і т. д., — тямить о тім, що він є мандатар своїх 500 мандантів-пpaвибopцїв? Чи є хто тут між нами, хто би сему повірив на правду? А таки так сказано в рефератї п. Пілата.
Наш селянин, як і кождий, чує ся в своїм селї безпечним і сильним; але прийшовши до місточка, тратить енерґію і як би ґрунт під ногами; а кождий жандарм, кождий староста, що має власть над ним, стероризує єго, мов малу дитину. Що-ж тут говорити о якімсь почутю мандатаря супротив свого манданта?!
Каже ся дальше в справозданю комісії адміністраційної, що коли позволити селянинови голосувати на посла безпосередно, то отворить ся двері аґітації. Правда, може кандидат буде мусїв частїйше ставати перед виборцями і потолкувати з ними о проєктах законів, що мають бути ухвалені; правда, що той безпосередний виборець, довідавши ся, що єго посол скривив засадам, придре ся до того посла і завізве єго до себе, як він міг так голосувати; правда, що той хлоп буде мусїв учитись і нераз потолкувати о ширших справах політичних і економічних, буде сягати за принципами, які репрезентує один а які другій кандидат: але хиба-ж се нещастє?! Адже-ж ми всї того бажаємо, щоби той хлоп не ишов до урни виборчої мов товарина, але щоби знав, о що ходить.
Пригадайте собі, панове, що недавно з презідії нашого міністерства вийшла гадка о образованю суспільнім нашого селянина через допущенє єго до рішаня о публичних справах. Правда, що сю гадку порушив п. міністер при злощаснім проєктї о окружних громадах. Але хиба-ж у Вас мають бути дві правди?
Указуєте часто на Бельґію, на Францію і Нїмеччину, що й там є надужитя і що мимо безпосередного і тайного голосованя дїють ся перекупства та тероризм. Дай Боже, щоби ми дійшли там, де Бельґія, Швайцарія і Нїмеччина, щоби ми дійшли до того добробиту і пошанованя прав, як там. Той арґумент анї мене aнї нїкого не пересвідчить. Як там в Швайцарії або Нїмеччинї прийде день виборчій, то не ковбаса з одної, а жандарм з другої сторони, але як на Великдень, в найбільше свято всьо в урочистих святочних одїнях з найбільшим спокоєм спішить до урни виборчої, при котрій не кричить комісар, не тероризує жандарм, не штовхає жид; але сидить комісія з рівних єму співгромадян спокійно мов в церкви, і так віддають свої голоси, виконують найважнїйше конституційне право.
А у нас та хвиля, сказав п. Вуйцік, то мученичество народу. У нас, як прийдуть вибори, то треба хиба иройства, щоби устоятись при своїй волї, волї конституційній. Тому ж не дивно, що, як бачимо из статистики, з кождим роком менше число правиборцїв зголошує ся до голосованя. Бо коли они знають, що всї их пориви не здадуть ся нї на що, — що як стануть их хлопску волю цїдити через два сита, то вийде паньска, жидівска, старостиньска, а лиш не их воля: то по що-ж наражувати ся на небезпеченьства?
А тепер застановім ся над технічною стороною посередних виборів. Пята курія сотворила у тім взглядї чистий хаос. Зважмо приміром, що зі Львовом голосує до пятої курії безпосередно і Ширець. А знов Перемишль, Станиславів, Коломия, а в них презіденти судів окружних, старости, адвокати, нотарі, словом вся интеліґенція тих великих міст голосує посередно. Звідки-ж хлоп з Щирця має вибирати посла безпосередно? Чи се не иронія? А дальше зважте таке число виборцїв в Станиславові, Тернополи, Коломиї: по 70 і кілька виборцїв мають там вибирати правиборцї! Хто там зможе визнати ся? Що за хаос! Кілько часу на то треба! А всьо то залежить від безпосередности або посередности виборів до сойму. Щоби Вам, панове, виставити, як тая справа упрощена вже по инших краях, то наведу тут примір: В законї о безпосереднім голосованю, ухваленім для долїшної Австрії є сказано, що вибори відбувають ся безпосередно в кождій громадї, коли лиш живе в нїй 250 душ. В правительственнім проєктї для сойму долїшної Австрії було сказано 300 душ; але сойм рішив остаточно за згодою правительства, що місцем виборчим є вже громада, де живе тілько 250 душ. Комісія виборча в громадї складає ся з двох членів з рамени зверхности громадскої, а з двох з рамени комісаря. Той комісарь не мусить бути урядником правительственним; се є уряд почестний (Ehrenamt) кождого громадянина. Тії 4 члени вибирають пятого і становлять комісію, перед котрою селянин віддає голос. Акта печатає ся, а комісар виборчій відсилає их до староства.
Бачите, яке то всьо просте супротив наших правиборів!
Ще на одно звертаю увагу, на арт. 2. закону з вересня 1866 р. Там сказано: (читає) "В протягу біжучого першого періоду сойму краєвого, також в протягу слїдуючих по тім першім періодї шести сесіях соймових потрібна є до ухвал, дотикаючих зміни виборчої ординації, присутність більше нїж половини цїлого числа членів сойму, а зміни ті могуть бути ухвалені безвзглядною більшостію голосів."
Се є послїдна сесія, в котрій можете той закон ухвалити простою більшостію голосів. По сїй сесії обовязує вже другій уступ того закона, острійшій, котрий каже: (читає) "По упливі тих шести сесій соймових згадані зміни можуть бути ухвалені лише в притомности що найменше трех четвертих цїлого числа членів сойму і за дозволом що найменше двох третин притомних членів."
Коли не приступимо до ухваленя того внесеня тепер, в 7. періодї соймовім, то значить, що Ви, більшість соймова, не хочете взагалї зміни ординації виборчої; бо коли-ж збере ся 3/4 соймових послів, охотних до рішеня сеї справи, а з того числа 2/3 услухає голосу народа і ухвалить безпосередність виборів? Отже се є послїдний період соймовий, послїдна хвиля, коли наше внесенє може перейти. Відтак всяка легкодушна і несовістна опозиція найменшої ґрупи послів унеможливить ухваленє закона. Длятого поручаю моє внесенє ласкавій увазї Вашій. Кінчу і прошу моє внесене відослати до тої самої комісії, до котрої придїлено внесенє п. Вуйціка. (Брава і оплески.)
[Дѣло, 28.01.1897]
28.01.1897