Log off! – таким закликом британський публіцист Дейвід Патрікаракос завершує свою промову в Будинку органної та камерної музики у Львові. Публіка – а це письменники, публіцисти, правозахисники, журналісти з кількох десятків країн – зустрічають клич Дейвіда оплесками, ніби кожен із присутніх не раз переконувався, наскільки важливо й як важко зробити цей простенький рух – вийти зі сторінки у соцмережах або натиснути кнопку з червоним символом.
Дейвідові Патрікаракосу, авторові книги про вплив соціальних мереж на механізми війни у XXI сторіччі, довірили виступити з лекцією на церемонії закриття конгресу PEN. Його промова – «Факт, фікція і політика у добу постправди» – мала стати рискою під кількаденним письменницько-правозахисним марафоном, присвяченим обстоюванню правди в часи пропаганди.
Патрікаракос, розповідаючи про досвід спілкування з учасниками «русской вєсни» і про своє занурення у роботу «фабрики тролів» у Росії, заявляє: «Раніше пропаганда обслуговувала військові дії. Тепер військові дії обслуговують пропаганду».
«Просто жахливо – вони всюди!»
Підхід Дейвіда Патрікаракоса до протидії пропаганді може видатися «ретроградним»: він пропонує випірнути із життя у соціальних мережах і повертатися «на папір». І – звісно – прагнути до живого спілкування.
На думку Патрікаракоса, соцмережі стали безпрецедентно потужним інструментом для єднання людей по всьому світу, а водночас разючим механізмом для поділу та провокування ворожнечі. Він каже: люди бачать у своїх інтернет-стрічках лише те, що хочуть бачити – і це пастка. Тому, аби не втратити голову, Дейвід радить кілька хитрощів: зберігати у своїх френдах користувачів із протилежними поглядами, прислухатися, що кажуть у таборі опонентів. Він рекомендує цільово читати авторитетні видання (а не «клікати» на вибрані лінки у Facebook), а бажано купувати ці видання у друкованій формі. «Читайте книги. Уявіть собі, вони існують!» – жартує Патрікаракос.
Натомість американський письменник Пол Остер, котрий був «хедлайнером» конгресу PEN у Львові, говорить про цю проблему поважніше. Пан Остер до жартів не вдається: на його думку, жодного рецепту, як запобігти викривленню реальності, під’юдженому соціальними мережами, нема.
«Ми зараз живемо жахливими двозначностями. Це, зокрема, стосується проблеми істини. Ми живемо з цими фейковими новинами… Просто жахливо перечитувати ці новини, ці сторінки – вони всюди! Вони розпалюють ворожнечу, ненависть, нетерпимість, і навіть відкрито закликають до насильства щодо інших людей», – обурюється Остер на публічній дискусії у Франковому університеті.
Зі слів пана Пола, демократія виявилася обмеженою в наборі інструментів для протидії інформаційній війні саме через те, що демократія ці інструменти відкидає. «Ми віримо у свободу слова. Ми не можемо пропонувати цензуру для таких ідеологій в газетах чи в інтернеті. Що ж тоді робити? Це питання я давно собі ставлю. Я не маю на нього відповіді. Ми не маємо жодних можливостей припинити цю кампанію», – вважає американський письменник.
Водночас Остер застерігає: якщо не вигадати механізмів боротьби зі спотворенням реальності, то наслідки будуть жахливими. «Ті з нас, хто вірить в істину, у відкритість суспільства і справедливість, мусять вигадати більш переконливі аргументи. Ми багатьох людей втрачаємо, бо ми не такі скажені, як ці скажені люди. Треба діяти в контексті цих інструментів, щоб створити опір. Це буде боротьба тривала і запекла. Але ми не можемо випустити ситуацію зі своїх рук», – закликає Остер, який увійшов до цьогорічного шорт-листа кандидатів на Букерівську премію.
Дейвід Патрікаракос, підхоплюючи слова Остера на університетській публічній дискусії, зазначає: «альтернативні» наративи виявляються такими «пробивними», бо вони прості, емоційні, переконливі.
«Важливо мати харизму. Теорія змови саме тому виглядає настільки привабливою. І саме тому вона виходить на перший план. Коли люди борються за правду... Що то за правда? Набагато простіше сказати: “Все життя погане”, трошки того, трошки того. Але вони вказують на конкретну річ. Харизма точності та впевненості дозволяє їм вказати на причину, чому життя таке погане», – тлумачить Патрікаракос.
Демократія? Яка саме?
Українська команда конгресу на чолі з Миколою Рябчуком, треба сказати, дуже добре намацує близькість двох тем: криза демократії і розвій пропаганди. В рамках PEN-форуму організатори пропонують іще одну публічну дискусію, суголосну зі спостереженнями Пола Остера: «Чи впаде демократія? Становлення популізму та нативізму як глобальний виклик».
Російська письменниця Єлєна Чижова, виступаючи на цій дискусії, підкреслює: в Росії є проблема не лише з демократією, а й із дефініцією демократії. Пані Єлєна екстраполює цю проблему і на всю Східну Європу.
«То, мабуть, в Америці дуже ясне поняття, можливо, в Німеччині ясне поняття. Коли йдеться про Росію і, як мені здається, про Східну Європу – це дуже складне поняття. Так само, як і поняття пропаганди: дивлячись збоку, виглядає, що все просто... Все, що відбувається і в Росії, і в інших східноєвропейських країнах – принаймні у Польщі, де я часто буваю – це дуже складний процес, сповнений надій і відчаю», – вважає Чижова.
«Я дуже добре пам'ятаю, як мінялося поняття демократії в останні 30 років. Демократія в Росії кінця 80-х сприймалася як бажання знати правду. Якби у ті часи ви спитали в людей на вулиці, вони вам би сказали: демократія – то правда. На початку 90-х на це ж питання почали відповідати так: демократія – це бандити. Я теж займалася бізнесом у 90-х, ми намагалися створити якусь нормальну, як нам здавалося, європейську економіку – нічого не вийшло. Якби на початку 2000-х поставили питання, що таке демократія, то люди сказали б: це можливість заробити, можливість щось купити, можливість жити спокійно без бандитів. І ці зміни в понятті демократії – вони тривають дотепер», – міркує Чижова.
Відсутність чітких означень, посилена моральним релятивізмом – хіба ж це не супутнє явище для доби постправди? Дейвід Патрікаракос на своїй панелі розповідає бувальщину про Дональда Трампа. Каже, теперішній президент США має серед обслуги чоловіка, котрий є відданим Трампові, і той якось звернув увагу на малюнки в Дональдовому помешканні, які нібито створив Волт Дісней. «Одного дня цей чоловік каже: “Це не правда, ці малюнки не міг Дісней намалювати”. А він йому відповів: “Та. Яка різниця?”».
«То от як він ставиться до правди! – звертає увагу Патрікаракос. – Кажуть: він прекрасний маніпулятор. Зовсім не так: йому просто байдуже до правди. Він просто не помічає того, що каже суперечливі речі. Йому байдуже, що він говорить».
Південноафриканська журналістка Маргі Орфорд вважає: для того, щоб очистити правду від лушпиння, треба привчитися до чіткої термінології й не дозволяти втягувати себе в жупели, котрі можуть грати на руку зловмисникам. Їй не подобаються новітні означення – «фейкові новини», «постправда» абощо.
«Ми дуже легковажно користуємося такими термінами, як “фейкові новини”. Якщо брехню називати “новинами”, хай і фейковими, то ця брехня набуває своєрідної легітимності. Адже в тому словосполученні є слово “новини”. Пропаганда провадить, власне, до спантеличення, оскільки вона затуманює точність мови. Якщо нас хвилює політичний підтекст певних новин, то нам треба говорити дуже чіткими термінами і розділяти, що “фейкові”, спотворені новини – це брехня, це не є новини. Я чула такий термін – “альтернативні факти”. Хіба можна тулити до купи такі два слова – “альтернативні” і “факти”? А ми тепер бачимо, що це стало нормою – в негативному контексті, але нормою. Виявилося, що таке поняття є можливим. Минулого року слово “постправда” навіть увійшло до Оксфордського словника. Як це – “постправда”, хіба вона – “правда”? Справді, не можна оточувати правду непевністю. Правда мусить бути чіткою. Гадаю, нам треба вчитися оминати терміни, котрі використовують люди, які хочуть нас усіх заплутати», – закликає Орфорд.
Міністерство інформації. Непереконливе
Конгрес PEN відбувався в Україні – тож вельми очікуваним було, що до дискусії про протидію пропаганді запросили українські урядові служби. На панелі щодо інформаційних воєн мусив «віддуватися» заступник міністра інформаційної політики Артем Біденко.
«Три роки тому для України настали “середні віки”. Хтось казав: “Я знаю, вона відьма, давайте її спалимо!” І все “село” ішло палити “відьму”. І щоб довести, що нема “відьми” – нема жодного “розіп’ятого хлопчика”, ніякої “хунти”, яка карає за російську мову – нам доводилося витратити багато зусиль, – ділиться Біденко. – Ми не мали інституцій, які могли би розпізнавати “фейки” і доносити всьому світові, що це є “фейки”. І тому новий уряд, новий парламент вирішили створити нову організацію – нею стало Міністерство інформаційної політики”.
Зі слів Біденка, українська влада вирішила надати цьому відомству саме статус міністерства, бо це дало змогу спілкуватися з Президентом, прем'єром, урядовцями на одному щаблі, дозволило простіше долати бюрократичні труднощі.
«На початках, одразу після створення, нам навішали ярлик, що це буде “міністерство правди”, як у Орвелла. Якби ми називалися офісом центральної інформації – нам було би набагато простіше [зі стартовою репутацією], але це не давало би швидко вирішувати питання. Тому ми пішли шляхом, що не був сприятливим для нас з погляду іміджу, але він дав кращі результати», – пояснює Біденко.
Нагадаємо, що конгрес PEN хоч і солідаризувався з Україною в протидії російській агресії, водночас висловив застереження щодо захисту національної безпеки та обмежень в інформаційній політиці. «Ми стурбовані тим, що реакція української влади на аґресію Росії в деяких випадках неправомірно порушує свободу вираження поглядів. Ми вважаємо, що позбавлення доступу до протилежних поглядів, хоч як би це невтішно не було, порушує свободу слова та створює небезпечний прецедент. Здатність вільно шукати, отримувати та поширювати інформацію служить безпеці, свободі та, зрештою, веде до справедливішого та вільнішого суспільства», – йдеться у підсумковій заяві учасників конгресу.
Згідно зі звітом «Свобода висловлювань в Україні пост-Євромайдану», презентованим на підсумковій прес-конференції, PEN-клуб вбачає ознаки зазіхань на свободу слова в блокуванні низки російських телеканалів в Україні, забороні російських соцмереж, а також оголошенні персонами non grata журналістів із РФ.
Один із авторів цього звіту, виконавчий директор PEN International Карлес Торнер, каже Артемові Біденку: «Ми віддаємо належне зусиллям України і прагненням України боротися під час цієї гібридної війни, де поєднуються пропаганда із військовими діями». Але при цім ставить питання: «Підтримуючи Україну, ми водночас ставимо під сумнів заходи, які видаються формами обмеження свободи слова. Наприклад, коли припиняється доступ до російських сайтів, російських телеканалів – чи це хороший захід насправді?»
Відповідь Біденка, щиро кажучи, була слабенькою: він сказав, що санкції є не світоглядними, а економічними. І все відповідало українському законодавству.
«Де межа між забороною і боротьбою за національні інтереси? В нас в Україні є законодавство, і це законодавство говорить не лише про свободу слова, а й про економічну безпеку, про певні кримінальні моменти (мається на увазі кримінальна відповідальність, – Z). Заборона російських соцмереж чи заборона російських телеканалів ґрунтується виключно на цих законах», – виправдовується Біденко.
Зупиняючись на проблемі соцмереж, Артем каже, що держава не мала впливу на групи, «які дуже часто намагалися організувати терористичні атаки в Україні», гуртували людей для закликів до захоплення влади. Окрім того, Біденко нагадує, що розпорядники російських соцмереж збирали інформацію про громадян України, і «ця інформація переходила під контроль ФСБ». А левова частина фінансового трафіку, котрий визискували вже заборонені соцмережі, осідав у Росії. «Це не заборона сайтів чи соцмереж – нам ішлося про економічні й організаційні інструменти», – запевняє заступник міністра.
Аргументуючи позицію відомства щодо заборони телеканалів, Біденко нагадує про телеканал «Дождь», котрий поплатився за транслювання мапи України без території Криму. Артем пропонує уявити собі подібне в Болгарії і поміркувати про те, якими були би наслідки. «Ніяких нелегальних дій, які не відповідали би законодавству України, не відбулося», – відповідає він.
...Дейвід Патрікаракос демонструє останній слайд для своєї промови, там написано: Log off. «Пропадання у соціальних мережах висмокче ваше життя. Це не здорово і це не продуктивно. Йдіть на вулицю і зустріньтеся з друзями направду. Сперечайтеся лице до лиця. І запам'ятайте собі: важать не платформи, а люди», – завершує він.