У Віденському університеті завершився науковий симпозіум “Війна в Україні – богословські, етичні та історичні рефлексії”. Захід, організований католицьким богословським факультетом університету, проходив 13–17 лютого. У конференції взяли участь близько трьох десятків доповідачів, молодих українських науковців, а також їхні колеги з Австрії, які брали участь у дискусіях.
Фото Андрія Живачівського
У рамках симпозіуму з лекцією “Безкарність породжує воєнні злочини. Як з нею боротися?” виступила українська нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук, яка закликала до створення міжнародного спеціального суду для засудження російських воєнних злочинів. За її словами, росіяни досі не були покарані за злочини у Чечні, Грузії, Лівії та Сирії, а відтак вторглися в Україну і перетворили воєнні злочини на знаряддя ведення війни.
«Ми повинні притягнути Путіна, Лукашенка й інших російських військових злочинців до відповідальності – і ми не можемо більше чекати. Суди мають розпочатися зараз, а не після війни, щоби потенційні винуватці також розуміли, що безкарними вони не залишаться», – заявила правозахисниця.
Як розповіла співорганізаторка симпозіуму Норін ван Ельк, праця над організацією заходу розпочалася майже одразу після великого вторгнення Росії в Україну. “Ми зібралися разом з колегами і подумали, що ми можемо зробити для України як богословський факультет. Так з'явилася ідея, що нам варто сфокусуватися на молодих українських науковцях – як тих, які перебувають в Україні, так і тих, які виїхали з України через війну. В результаті ми забезпечили їм можливість тижневого перебування у Відні, організувавши аспірантський симпозіум. Усі наші панельні дискусії мали відношення до війни в Україні”, – розповідає наукова співробітниця богословського факультету.
Як пригадує її українська колега Христина Фостяк, католицький богословський факультет миттєво й однозначно відреагував на широкомасштабне вторгнення. “Менш ніж за тиждень ми вже обговорювали варіанти конкретної допомоги. Окрім приватних ініціатив різнобічної підтримки українців, ми хотіли зробити щось стратегічно важливе, щось, що буде доброю основою, зокрема, для поширення серед західних науковців”, – розповідає Христина.
При цьому українці з університету у Відні консультувалися з тими науковцями, що залишились в Україні. “Ми з моєю колегою Ольгою Угрин намагалися отримати відгуки з України щодо наших планів. І я дуже вдячна нашим австрійським колегам із факультету, які представляють не лише Австрію, а й Німеччину та Нідерланди, за глибоке знання і розуміння того, що ж насправді відбувається”, – розповідає Христина Фостяк.
Науковиця пояснює – українці здобули підтримку не лише тому, що є жертвами неспровокованої агресії, а й завдяки чітким безапеляційним аргументам, чому саме український голос має бути вирішальним. Важливо підкреслити, що участь у симпозіумі брали українці з різних регіонів України, а отже могли представити позицію всієї країни. Водночас австрійська співорганізаторка Норін ван Ельк переконана, що науковцям в Австрії важливо почути про війну Росії проти України із перших вуст, адже інформація у медіа не показує повної картини і не пояснює настільки докладно, що саме відбувається. “Я глибоко зворушена тими людьми, яких я на цьому симпозіумі зустріла, і я вражена високим рівнем українських науковців”, – наголосила докторка наук.
На богословському факультеті відзначають, що для організаторів важливо було створити безпечне середовище для вільних наукових дискусій. Під час виступів науковці не мусили спішити у бомбосховища через те, що починалася повітряна тривога. Щоденно протягом тижня відбувалося декілька панельних дискусій, в яких обговорювали церковну ситуацію в Україні, вплив війни на життя українських Церков, українську культуру і мистецтво, руйнування української культурної спадщини війною, політику національної пам'яті та формування української ідентичності, а також відповідь українських Церков на російську агресію і чимало інших тем.
Співорганізатор симпозіуму, професор богословського факультету Томас Немет, який є священником УГКЦ, вважає важливою участь теологів в обговоренні церковної ситуації в Україні під час війни. Війна загострила найболючіші церковні питання, і сьогодні в українському суспільстві відбувається активна дискусія. Однак у цьому випадку варто почути думку саме фахівців. “Було важливо чути думки українських науковців про роль українських Церков у суспільстві та різні аспекти державно-церковних відносин в Україні. Наш богословський факультет став місцем міждисциплінарної академічної зустрічі. На мою думку, розмова на симпозіумі була цікавою, плідною і цінною для налагодження нових контактів”, – зазначив професор.
За словами професора Томаса Немета, багато говорилося про реакції різних українських церков на війну в Україні. Серед іншого увагу було приділено і позиції УГКЦ, очільник якої Блаженніший Святослав від початку війни робить щоденні звернення до українського народу, що є унікальним саме по собі. Науковці обговорили і розвиток позиції Ватикану та особисто Папи Франциска щодо російської агресії, і становище українських церков на окупованих територіях, і українські закони щодо релігійних організацій та шляхи вирішення питання щодо релігійних організацій, пов'язаних з країною-агресором. Із доповіддю про відповідь Української Греко-Католицької Церкви на російсько-українську війну виступила Катерина Будз.
Австрійські наукові кола з великою цікавістю обговорювали українське законодавство у сфері свободи віросповідання. Україна має унікальне та доволі демократичне законодавство. Кожна церковна громада чи парафія є юридичною особою і може самостійно визначати свою приналежність та розпоряджатися своїм церковним майном. Завдяки цьому закону церковні громади мають можливість змінити свою юрисдикційну приналежність, аби не належати до конфесії, пов'язаної з країною-агресором. В цьому ключі було обговорено і потенційні ризики впливу держави на українські Церкви, оскільки йдеться про відносини не лише з релігійним управлінням якоїсь із Церков, а про відносини держави з конкретною громадою, яка має свою суб'єктність.
Учасник конференції Флоріан Маєргофер відзначив, що попри територіальну близькість обох країн, є чимало речей, яких австрійці не знають про Україну. “Найцікавіше – це навчитися чогось про країну, яка знаходиться так близько до наших кордонів, але про яку я багато не знав. У нас була чудова можливість пізнати людей із народу, який зараз б'ється, захищаючи власну свободу. Ми побачили дуже різні аспекти цієї війни і як вони пов'язані між собою. І ми зрозуміли, що у цій війні йдеться не лише про українців, які воюють за свободу своєї країни, – мова йде про демократію та свободу у всьому світі”, – розповідає Маєргофер.
Та найбільше його вразила дискусія щодо української культурної спадщини, яку щоденно і масово руйнують російські ракети.
“Мене це дуже вразило, бо це справді страшно. Я захоплююсь тими людьми, що в умовах війни стараються зберегти для майбутнього свою культуру і свою ідентичність”, – каже австрієць.
На симпозіумі була мова і про сучасне українське мистецтво, яке щоденно реагує на непросту реальність – цікаво про це розповіла Олеся Ллойд-Маєр. Йшлося і про мурали на основі сакрального мистецтва, як наприклад “свята Джавеліна”, і про різдвяну шопку, де Богородиця і Йосиф зображені у одязі військових, і про зображення зі солдатом, що йде свою хресну дорогу, несучи на спині протитанковий їжак, і про чимало інших творів, які з'явилися за останній рік.
Співорганізатор симпозіуму професор Томас Прюґль зазначає, що люди часто використовують образи сакрального мистецтва, аби пояснити реальність.
“Це феноменально, як сакральне мистецтво виходить із Церкви, йде в секуляризований світ і стає частиною секулярної мови, частиною інтерпретації реальності популярною культурою. Секулярний світ, який нічого не знає про Літургію, про літургійний спів, не знає біблійних текстів, все ж використовує символи сакрального мистецтва. Популярна культура використовує релігійні концепти, мову, символи, аби прикути увагу до різних речей”, – пояснює професор. Він додає, що аби звернути увагу на реальність, митці використовують не лише канонічні релігійні символи, а часто поєднують релігійну тематику зі світською, отримуючи в результаті абсолютно нове значення. На його думку, релігійні символи завдяки своїй глибині значно посилюють зображення, які інтерпретують реальність.
Власне збереження реальності для майбутніх поколінь відбувається через політику національної пам'яті. Про деколонізацію і національну пам’ять розповідала на симпозіумі українська науковиця Олександра Терентьєва.
“Війна активізує ці процеси, і тому в Україні політика пам'яті на національному рівні, зроблена нашвидкуруч, працює лише частково. З іншого боку, якби ця політика впроваджувалась у мирний час, то все просувалося б повільніше, ймовірно менш радикальними методами, і ми би могли спостерігати відкат, подібний до того, що відбувся у Грузії. Там війна швидко закінчилася, а їхні спроби керування деколонізаційними процесами швидко призупинились”, – пояснює експертка.
Про національну пам'ять і сучасність говорив науковець Андрій Живачівський, який зосередився на участі мусульман у боротьбі за українську державність. На його думку, в українській історії трохи затерта пам'ять про багатогранність відносин між українцями та мусульманами (кримськими татарами), що проживають на українській території протягом віків. Українці не тільки воювали, а й укладали союзи з мусульманами, торгували, вели культурний обмін.
“Я з дитинства читав багато про козаків – і завжди була представлена тільки одна сторона, завжди йшлося лише про боротьбу між козаками і турками чи кримськими татарами. І мені завжди хотілося почути про інший бік. Протягом історії було різне – була і ворожнеча, і співпраця, і мішані шлюби. А сьогодні кримські татари й інші мусульмани разом з українцями воюють на фронті й захищають українську державність. Я хотів розповісти саме про це і також показати екуменічність українського суспільства – того суспільства, де ніхто не палить храмів іншої релігії, навіть храмів московського патріархату під час нападу Росії на Україну. В Україні мусульмани і представники інших релігій захищають разом із православними, католиками та протестантами нашу територіальну цілісність”, – зазначив Живачівський.
У цьому короткому тексті неможливо розповісти про всі доповіді й процитувати всіх доповідачів, тому були згадані лише деякі з них. Інші науковці та презентації були не менш цікавими, а головне – цей симпозіум відбувався у центрі Європи в одному з найстаріших університетів світу, який вирішив про Україну дізнатися із вуст самих українців.
“На відміну від інших західних конференцій, на цьому симпозіумі більшість доповідачів або є українцями, або мають дуже тісні зв'язки з Україною. Це сильно відрізняє цей захід від йому подібних, де практикується участь так званих експертів зі східної Європи або зі сходу, знання яких є під дуже сильним впливом російського порядку денного. А тут звучало чимало правдивих наративів”, – підсумував науковець Роман Сігов.
знимка ©ktf4Ukraine
21.02.2023