На площі Міцкевича у Львові може з’явитися підземний паркінг. Таку ідею на розгляд громади винесла Львівська міська рада. Детальний план території цієї ділянки вже обговорювали на громадських слуханнях на початку березня. Однак тоді висловитись і внести свої пропозиції могли лише мешканці та власники нерухомості, що прилягає до об’єкта. А от думку фахівців не вислухали. Місця на новому паркінгу планують віддати переважно новому готелю, який будують на площі Міцкевича, 9. У його користування має відійти 30 із 40 проєктованих паркомісць.
Попри багато інших думок при обговоренні можливого будівництва підземного паркінгу, на наше переконання, має бути врахована передусім позиція реставраторів і пам’яткоохоронців. Адже площа Міцкевича – особливо важлива ділянка Львова. Це територія об’єкта, що входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, та важлива частина історичного центру Львова.
Збруч поговорив із завідувачем кафедри архітектури та реставрації, колишнім віцепрезидентом Українського національного комітету ІКОМОС, доктором архітектури, професором Миколою БЕВЗОМ і пропонує його погляд на зміни, які нині відбуваються на площі Міцкевича у Львові.
Паркінг під Міцкевичем
Коли ми говоримо про будь-які проєкти можливих втручань у центральній частині та на пам’ятці ЮНЕСКО, має бути забезпечена дуже серйозна науково-дослідницька частина. І лише на основі висновків фахівців, які проведуть комплексне дослідження, можна робити певні висновки. Мають бути залучені історики, архітектори, археологи, геологи, пам’яткоохоронці, геотехніки. І тільки тоді можна ухвалювати будь-які рішення. Наприклад, до нас як до фахівців, які на кафедрі реставрації "Львівської політехніки" вже багато років працюють з історичним середовищем Львова, ніхто не звертався і не просив оцінити ідею та проєкт. Нагадаю, що кілька років тому (ще перед початком непрозорого процесу проєктування готелю) УНК ІКОМОС та Товариство охорони пам’яток історії та культури провели круглий стіл, на якому наголошувалося про необхідність виваженого та реставраційного підходу до відтворення пам’ятки архітектури – будівлі №9 на площі Міцкевича, зведеної у 1839 р. за проєктом архітектора Вільгельма Шмідта. На жаль, голос фахівців у міській раді не почули.
Новий планований підземний паркінг на площі Міцкевича – це серйозна і необґрунтована інтервенція в історичне середовище. Що дуже важливо: без цього можна обійтись. Ми ж не плануємо побудувати унікальний музей, у якому буде збережено всі виявлені артефакти. Це лише ідея чергового паркінгу.
З історичного, архітектурного та транспортного погляду ідея будівництва цього підземного паркінгу є неприйнятною. Логічного наукового обґрунтування розміщення тут паркінгу як міського об’єкта просто немає. Є лише потреби готелю. Тут від самого початку не можна було проєктувати такий об’єкт. Що більше, я переконаний, що є інші розв'язання проблеми паркування на цій території. Наприклад, нагадаю, що під Укрсоцбанком, який розташований поруч на площі Міцкевича, 10, є паркінг на приблизно ту ж саму кількість місць. Його цілком можна адаптувати під парковку нового готелю. Це вже проблеми адміністрації та власників готелю, як про це домовитись.
Загалом, говорячи про якісь нові будівництва на цій території, добре було би глибше розуміти, про яку саме територію йдеться і чому вона така унікальна. А площа Міцкевича справді дуже цікава з точки зору архітектури, археології й урбаністики.
Площа Міцкевича як унікальна пам’ятка урбаністики
Площа Міцкевича є особливим об'єктом у містобудівній історії Львова, її можна беззаперечно оголошувати пам’яткою урбаністики. Вона має велику історико-містобудівну цінність як приклад урбаністичних перетворень поч. ХІХ ст., коли на місці середміських фортифікацій закладаються нові громадські простори. Утворення і забудова площі започаткували створення комплексу нового загальноміського громадського центру Львова (у формі кільця-«рінґштрассе» навколо середмістя як системи площ та променад) взамін площі Ринок. Створення такого центру-кільця було експериментом австрійської влади, адже у Відні знамените Рінґштрассе почали реалізовувати лише у 1850-х. Площу Міцкевича почали формувати у 1820–1830 роках, коли Львів перебудовували та перетворювали на місто, здатне виконувати функції столиці провінції держави. Це перша громадська площа нового типу, які утворила австрійська влада у Львові. Розпланувальна структура площі мала нерегулярний характер, що також віддзеркалювало нові віяння часу. Треба пам’ятати, що на той час нинішнього проспекту Свободи не було. Паралельно із утворенням площі закладалися променади на Гетьманських та Губернаторських валах, а також нинішні площі Галицька, Краківська, Данила Галицького. Достатньо глянути на старе фото, аби зрозуміти, що ця площа мала лице тогочасної австрійської урбаністики та архітектури першої половини ХІХ ст. (іл. 2). Площа Міцкевича мала ще одну специфічну роль – вона слугувала початком нової адміністративно-культурної осі Львова, вулиці Театральної.
Вулиця Театральна, за задумом австрійської влади, мала стати на початках головною парадною вулицею центру Львова. Тут розташовували престижні об’єкти: після ліквідації єзуїтів у монастирських будівлях розмістили губернаторство, а поруч у будівлі Францісканців – першу театральну залу, згодом тут будується Театр Скарбека, у будівлях тринітаріїв розміщено університет, згодом постає Український народний дім, тут на площі Каструм мала бути збудована нова велика будівля технічної школи, предтечі Політехніки. При цьому площа Ринок залишалася міським центром із запроєктованою і побудованою новою ратушею. А от площа Міцкевича з її будівлями була аванзоною комплексу головної вулиці міста. Тому у 1830-х наприкінці вулиці Театральної відводять ділянку під будівництво нинішнього Театру Заньковецької. Увесь цей простір був дуже добре організований з точки зору урбаністики.
Саме на площі Міцкевича виникають перші львівські готелі та кав’ярні, торговий пасаж, офісні будівлі та з’являється громадський променад Львова. Звідси починається ховання Полтви у підземний колектор у 1836–1840 рр. Посередині площі було споруджено фонтан, а 1851 року саме тут, оскільки це була найбільш репрезентативна площа міста, будують тріумфальну арку, через яку мав символічно в’їхати до Львова імператор Франц Йосиф І (іл. 1).
Окрім цього, не можна забувати про архітектурно-типологічну вартість більшості будинків, що сформували цю площу. Усі вони мали різні функції і відповідно до них різну архітектуру. Саме будинки №9, 10 та 11, які тут були збережені ще з першого періоду формування площі, творили її основний фасад, і їхнє значення та важливість неможливо переоцінити.
Важливою частиною цього урбаністичного середовища є і типова для ХІХ ст. транспортна схема, яка була закладена на цій площі від початку її створення. Будівництво паркінгу цілком її зруйнує, а такі втручання є знищенням цінного планувального укладу містобудівної пам’ятки. Не вважаємо їх правильними. Забирати проїжджу частину з-за пам’ятника абсолютно нелогічно. Пропонований варіант не полегшить транспортну ситуацію, а хіба спричинить ще більший транспортний колапс. Площа проєктувалась із певним балансом транспортних, зелених і пішохідних зон – і його необхідно зберегти. Він може бути змінений у якийсь адекватний спосіб суто організаційними заходами, але не цілковитим переплануванням. Адже архітектурно-урбаністичне вирішення цього простору – це вже історія і важлива частина нашої спадщини.
Площа Міцкевича – це частина унікальної історії Львова, і дуже шкода, що це все не має належної оцінки. На жаль, сьогодні цей простір і так уже знищений Укрсоцбанком, а тепер ще й будівництвом готелю на Міцкевича, 9. Але важливо не допустити інших незворотних змін.
Підземний світ площі Міцкевича
Будівництво підземного паркінгу на цій площі порушить дуже цінний археологічний шар, адже на цій ділянці точно є Високий оборонний мур та стіни т.зв. 3-ї оборонної лінії середмістя. Територія площі належить до зони охорони археологічного культурного шару першої категорії (рис. 4). Що важливо, предметом дослідження та охорони у цьому випадку є не тільки сам Високий мур, а й ціла фортифікаційна система та залишки історичної забудови. А це означає, що збереженню підлягають і рів, бастіонна стіна 3-ї лінії, фоса, контрескарп, залишки будівель (рис. 3, 5) тощо – тобто все, що тут є, а не лише фрагменти стіни. З історичних карт також відомо, що до Високого муру у цьому місці були прибудовані будівлі. Достатньо глянути на карту Даніеля Губера з 1777 р. чи карту 1802 р. І ми як архітектори точно знаємо, що все це є під землею на ділянці, яку пропонують під забудову паркінгом. То чому маємо розбирати цінну пам’ятку нашої історії? Заради чого? Ми ж створюємо не музей заради збереження, а ініціюємо інтервенцію, щоб вибрати цю пам’ятку археології і зробити паркінг.
У цьому місці Високий мур є пріоритетом №1. Особливо тому, що ця його частина найцікавіша для дослідників. Річ у тім, що львівське середмістя має декілька фаз розвитку. Відомо, де був Низький замок і де пролягав Високий оборонний мур. Цікаво, що у нього дуже специфічна планувальна структура: він нерегулярний у західній і південній частині – і регулярний, тобто прямокутний, у східній. Власне ця нерегулярна частина, яка припадає і на площу Міцкевича, є архаїчнішою і, найімовірніше, будувалась на базі ранішого укріплення, яке пов’язане з валом. Адже вал завжди округлої форми, а не прямокутний. Тобто саме тут, на площі Міцкевича, ми маємо архаїчніший фрагмент Високого муру, про який ще дуже мало знаємо. Можливо, колись з’ясуємо, що він бере свій початок ще з раніших укріплень – наприклад, із часу задовго до закладення середміської дільниці Львова на німецькому праві. Тож це може бути модернізована у ХІV столітті частина укріплень старішого долокаційного поселення. Під час архітектурно-археологічних досліджень фундаментів будинку №9, які проводилися за участю спеціалістів кафедри, було виявлено, що лінія Високого оборонного муру пробігає дещо по-іншому, ніж це зображали дослідники на планах міста. На рис. 5 пунктирною лінією нами позначено уточнений напрямок лінії Високого муру, виявлений розкопками та «вплетений» у фундаменти будинку. Цілком можливо, що й вежа цеху Боднарів також має іншу локацію і може знаходитися під бруківкою вулиці, а не під забудовою.
Іл. 5. Гіпотетична схема ліній укріплень середмістя (Високого муру та бастіонного пояса) в районі площі Міцкевича, накладена на план забудови. Версія Януша Вітвіцького. Пунктирною лінією нами позначено уточнений напрямок лінії Високого муру, виявлений розкопками на території будинку № 9.
Жодне дослідження чи часткове збереження знахідок на території нового паркінгу, яке нібито обіцяють, не може виправдати його будівництва. Повторюсь – це не є критично важлива для міста споруда, а от руйнування археологічного шару, яке вона спровокує, – критичне.
До згаданого вище варто пам’ятати, що ця частина центру Львова геологічно дуже непроста. Ці висновки можу робити, зважаючи на досвід роботи тут. Ми маємо постійні просідання фундаментів через складні ґрунти. Порушення режиму ґрунтових вод є дуже небезпечним. Уся ця частина міста в зоні ризику. І такі масштабні втручання навіть з цієї позиції є небажаними. Якщо ми говоримо про сучасні технології, які нібито можуть бути застосовані, – то так, вони можуть убезпечити новий паркінг від впливу підземних вод. Але вони не убезпечать центральної частини Львова – від площі Галицької і до вул. Дорошенка – від порушення режиму ґрунтових вод через будівництво паркінгу.
Коли закони не працюють
Ми сьогодні говоримо про можливе будівництво паркінгу на площі Міцкевича, хоча насправді не мали би. І не говорили б, якби Львів мав ті документи, які повинен мати як об’єкт, занесений до Списку ЮНЕСКО. Нагадаю, наше місто внесли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО у 1998-му. Впродовж перших п’яти років мали бути підготовлені та прийняті План управління об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО та низка інших документів, включаючи програми реставраційних робіт. Минуло вже 25 років, але ми досі не маємо цих документів. І це ключова наша проблема. Адже річ не лише в будівництві на площі Міцкевича. Нині ця проблема, а завтра буде інша.
Про потребу Плану управління об’єктом всесвітньої спадщини ми, маю на увазі спільноту реставраторів та пам’яткоохоронців, говоримо постійно. Але намарно. У нас немає також історико-архітектурного опорного плану пам'ятки ЮНЕСКО, не створено органу управління об’єктом ЮНЕСКО, хоча є відповідні пункти закону, які вимагають таких дій. Цей орган мав би забезпечити виготовлення інвентаризаційних і програмних документів, на основі яких мав би функціонувати Об’єкт світової спадщини. Передусім треба говорити, чому цього не зроблено.
Якби Львів мав План управління об’єктом всесвітньої спадщини, готель на Міцкевича, 9 просто не збудували б у тому вигляді, як сьогодні. І це ключове. Адже тут є унікальне архітектурно-містобудівне середовище, і його треба зберігати. Такий готель у такій формі тут не мав постати. А тепер ми ще й говоримо про якісь паркінги. За планами реставрації тут мала бути відтворена унікальна пам’ятка зі специфічними архітектурними рисами.
Нагадаю, будинок на Міцкевича, 9 існував не так давно – ще у 1990-х роках. У 1990-х, коли на площі Міцкевича,10 зводили будівлю Укрсоцбанку, у Львові були великі протести проти цього будівництва. На жаль, успіху вони не мали. Але паралельно відбувалась історія з будинком на Міцкевича, 9. Його було розібрано через локальну будівельну аварію, яка насправді не була масштабною і не потребувала обов’язкового розбирання будинку. Перед цим впродовж кількох років його фундаменти укріплювали за кошти міста. Коли все ж таки міська влада почала розбирати пам’ятку, то й це відбувалося з порушенням норм – будинок демонтували без належної документації. Це показує, що від самого початку довкола цієї ділянки відбувалися протизаконні дії міської влади. Але 31 березня 1998 року питання обох будинків – на площі Міцкевича 9 та 10 – розглядали на рівні науково-методичної ради Держбуду з питань охорони та реставрації пам’яток містобудування й архітектури. І тоді рада прийняла рішення, що будинок на Міцкевича, 9 має бути реставрований. Рішення звучало дослівно так – «виконати реставрацію будинку із збереженням його історичної архітектури та пристосуванням до нових функцій». Тобто пам’ятка мала бути відтвореною, зберігаючи параметри цього унікального будинку та з використанням збережених автентичних елементів. Йдеться про такі елементи, як унікальні цинкові ламбрекени на вікнах, дуже цікаву браму та балкони з кронштейнами, які віддзеркалювали австрійський класицизм 1830-х років, та інші деталі. Якщо було рішення про відтворення об’єкта, то так і треба було робити. Є дуже багато методів, як це зробити грамотно. Що більше, ми на кафедрі реставрації "Львівської політехніки" дуже багато разів включали тему Міцкевича, 9 в дипломні проєкти і маємо багато напрацювань. Будинок мав обмірні детальні креслення та фотографії, за якими можна було приймати реставраційні рішення та відновлювати споруду. Але це виявилося нікому не потрібним.
На жаль, будівництво готелю на Міцкевича – приклад ігнорування та порушення українського пам’яткоохоронного законодавства на всіх рівнях. Що більше, це приклад ігнорування рекомендацій Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО. Адже декілька років тому Україна отримала листа від ЮНЕСКО, у якому висловлено серйозне занепокоєння проєктом нового будівництвом на Міцкевича, 9 та низку зауважень щодо забудови історичного центру Львова. Громадськість дізналася про існування цього листа випадково, бо його не мали наміру оприлюднювати. Для нас це серйозний дзвінок, який може мати свої наслідки. Але ніхто не зазнав через це навіть репутаційних втрат: ані влада, ані інвестор, що було би неприйнятним у європейських країнах.
Сьогодні перед нами і далі непросте рішення: що ж чекає історичний Львів і зокрема площу Міцкевича у перспективі? Продовження руйнування оригінальних форм, стилів і пропорцій, споживацьке ставлення до архітектурно-просторової спадщини – чи все ж толерантне ставлення до пам’яток та історичного середовища? Хочу зазначити, що зараз на рівні центральних органів ІКОМОС (Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць) обговорюють нові критерії якості в роботах з реставрацією: від рівня урбаністики до найдрібнішого рівня. Ці критерії сьогодні дискутуються і мають бути прийняті на рівні міжнародних рекомендацій для роботи з пам’ятками у країнах Євросоюзу. Це має бути своєрідна нова хартія, яку слід буде імплементувати на рівні законодавств країн, щоб вони були основою прийняття рішень при реставраційних роботах різного характеру. Ми взяли участь у робочому засіданні з цього питання, адже Україна декларує прагнення бути в Євросоюзі. Але чи будемо ми серед цих країн, якщо допускатимемо такі проєкти?
Розмовляла Мирослава ІВАНИК
01.04.2023