20 липня 130 років тому народилася українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня Олена Цегельська. Була тонким знавцем дитячої психології: як вчителька віддавала дітворі своє тепло і знання, як літераторка писала байки, казки й оповідання.
Олена Цегельська
На еміграції її називали «сеньйоркою» української дитячої літератури – родзинкою її творчості було вміле поєднання педагогічного досвіду з письменницьким хистом.
Твори Олени Цегельської ілюстрували відомі художники: Юрій Козак (старший син Едварда Козака), Мирон Левицький, Михайло Михалевич, Петро Холодний.
Олена Цегельська (з дому Кизима) народилась у с. Гора Сокальського повіту, яке тепер належить до с. Ванів Сокальського району на Львівщині, в родині архітектора. Закінчила семикласну школу в Сокалі, потім навчалася приватно. 1909 року склала в Перемишлі іспити і того ж року влаштувалася вчителькою у школу с. Красне Золочівського повіту. До слова, Юрій Михайло Цегельський, який написав працю «Заґа роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову», наводить дещо інші біографічні факти з життя письменниці, зокрема стосовно дати і місця її народження та навчання, але їх підтвердити не вдалося.
В юної Оленки рано проявився письменницький хист. Писати почала ще за шкільною лавою – спершу це були байки, але через юний вік авторки видавці відмовлялися брати їх до друку. Пізніше деякі з її перших літературних спроб таки були опубліковані на шпальтах «Діла» та його додатка «Неділя», проте нині чимало з них важко ідентифікувати, адже відомо, що підписані псевдонімами.
1910 року вийшла заміж за вчителя Івана (за іншими даними – Йосифа) Слимаківського і перейшла вчителювати до школи в с. Закомар’я на Золочівщині. Невдовзі у молодого подружжя народився син Володимир.
На цей період припадає й активізація літературної діяльності молодої письменниці. Іван Крип’якевич як відповідальний редактор запросив Олену співпрацювати з дитячим часописом «Дзвінок», у якому вона публікувалася до початку Першої світової війни. Полюбляла «ховатися» під псевдонімами на кшталт «Галя» чи «Галя з Закомар’я».
Шпальта першого числа журналу «Дзвінок» за 1891 рік
У 1918 році Олена Слимаківська овдовіла – чоловік загинув на італійському фронті над Пьявою. 1922 року одружилася вдруге з Євгеном Цегельським (1889–1963), наймолодшим сином о. Йосифа Цегельського, юристом за фахом, колишнім капітаном австрійської військової жандармерії та вояком Української галицької армії. Пізніше за добрим прикладом дружини він теж почав вчителювати, склавши відповідні іспити на вчителя народних шкіл.
Логотип журналу «Світ Дитини» (1919)
Коли на початку 1920-х років у Львові почали виходити дитячі журнали «Світ Дитини» і «Молода Україна», Олена Цегельська взялася дописувати до них, вміщуючи свої оповідання, байки, казки. Твори її авторства друкувалися також у часописах «Вперед», «Дзвіночок», «Жінка», «Малі друзі», «Наша Мета», «Нова Хата», «Новий Час», «Нові Шляхи», «Стрілець». Окрім цього, подавала статті педагогічної тематики й оповідання з життя вчителів до часописів «Учительське Слово» й «Учитель».
Обкладинка журналу «Дзвіночок» (1938)
У 1930-х роках Олена Цегельська обіймала посаду управительки школи в Закомар’ї. Перед Другою світовою війною її обрали головою Товариства письменників дитячої літератури у Львові. Співпрацювала з відомими у Галичині видавцем книг та журналів для дітей Михайлом Тараньком та письменником і журналістом Романом Завадовичем.
Обкладинки книг Олени Цегельської «Ганнуся йде до міста» (1930) та «Хліб наш насушний» (1935)
Із приходом «других совітів», аби уникнути переслідувань (у 1941–1944 роках Євген Цегельський був повітовим комендантом поліції в Золочеві), родина Цегельських емігрувала на Захід. Спершу зупинилися у Відні, згодом переїхали до табору переміщених осіб в Німеччині. Там на письменницю чекала приємна несподіванка – власна збірка десятирічної давнини «Слідами босих ніжок», привезена галичанами серед небагатьох книжок «із дому». Це й не дивно, адже ця книга свого часу добряче схвилювала читацьку спільноту Галичини, і на її авторку «посипалися» численні зацікавлені та вдячні листи.
Схвильована переїздом і перебуванням у таборах переміщених осіб, Олена Цегельська однією із перших серед українських письменників порушила тему війни, вимушеної втрати українською дитиною рідної домівки й адаптації на чужині. Так народилася її «Петрусева повість» – розповідь про хлопчика, який разом із родиною виїхав на примусові роботи до Німеччини.
Обкладинка і шпальта ч. 1/2 журналу «Малі Друзі» за 1948 рік з опублікованою «Петрусевою повістю» Олени Цегельської
Із Німеччини письменниця разом із сім’єю за сприяння Лонгина Цегельського виїхала до США, осівши в Філадельфії. На чужині Олена Цегельська поринула в активну громадську та творчу працю, співпрацювала з ілюстрованим журналом для дітей «Малі Друзі». Вступила до Союзу українок Америки, деякий час працювала в центральному офісі, була однією з засновниць Об’єднання працівників літератури для дітей і молоді. Друкувала свої твори у журналах «Веселка» та «Наше Життя».
Шпальта ч. 1 журналу «Веселка» за 1972 рік з легендою «Джерело Марії» (ліворуч) та шпальта ч. 9 журналу «Наше Життя» за 1964 рік з оповіданням «Пригода під ліском» (обидва твори -- Олени Цегельської)
Після смерті чоловіка доживала віку у будинку для літніх людей (син мешкав в Мюнхені), що був під опікою сестер Василіянок, а згодом – у такому ж закладі в Ленсдейлі поблизу Філадельфії. Померла у шпиталі 16 вересня 1971 року на 85-му році життя. Поховали її далекі родичі у Філадельфії.
Олена Цегельська
Олена Цегельська все своє життя присвятила дитячій літературі, бо саме на цьому полі могла зреалізувати себе найкраще. Майже всі її твори – про дітей і для дітей. Вдаючись до яскравих художніх образів, письменниця навчала маленьких читачів любові до рідного краю, поваги до батьків, милосердя до ближніх і щирості до приятелів. Вона є авторкою окремих збірок оповідань і повістей: «Байки і казки» (1924), «Ганнуся йде до міста» (1930), «Слідами босих ніжок» (1934), «Хліб наш насущний» і «Велика Мовчанка» (1935), а також інших творів для юнацтва – трилогії «Петрусева повість» (1950), «Тайна гір» (1952), «Весняні бурі» (1967), «На провесні» (1969).
Відомо, що після смерті Олени Цегельської рукописи творів письменниці були переслані її синові, Володимиру Слимаківському, до Мюнхена. Подальша їхня доля невідома.
Джерела:
Бурачинська Л. Материнським словом (У 40-ліття літературної праці Олени Цегельської) / Л. Б. // Наше Життя. – 1952. – Ч. 5. – С. 7.
В.Б. Обірвана казка… / В. Б. // Веселка. – 1972. – Ч. 1. – С. 6.
Відійшла письменниця Олена Цегельська // Свобода. – 1971. – 17 груд. – С. 4.
Гошовський Б. Письменниця Олена Цегельська в ЗДА / Б.Гошовський // Свобода. – 1952. – 31 січ. – С. 3.
Середа О. Цегельська-Слимаківська Олена / О.Середа // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2009. – Вип. 16. – С. 280–281.
Цегельський Ю. Заґа роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову / Юрій Михайло Цегельський. – Елікот-Сіті, 1992. – С. 282–287.
Світлини:
Наше Життя. – 1952. – Ч. 5
Encyclopedia of Ukraine. – Toronto; Buffalo; London, 1993. – Vol. 5.
crafta.ua
wikimedia
zbruc.eu
zaxid.net
20.07.2017