75 років тому, 11 вересня 1938 року був затверджений перший уряд Карпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм, який перебрав владу в Ужгороді від губернатора Костянтина Грабара.
Внаслідок розпаду Австро-Угорщини Карпатська Україна (тоді її називали Угорська Русь) номінально увійшла до складу ЗУНР, але “де факто” залишалась у складі Угорщини. Виданий в грудні 1918 році закон утворював в її складі з комітатів Марамарош, Уґоча, Береґ і Унґ автономну “Руську Країну”. Її губернатором призначено Августина Штефана. Але це не задовольнило угорських русинів, більшість яких прагнула до злуки з Україною. 21 січня 1919 року в Хусті Всенародні збори угорських українців ухвалили “з’єдиненнє з Соборною Україною” та обрали Центральну Народну Раду з 100 членів на чолі з Михайлом Бращайком, якій надали повноваження “заступати угорських українців усе і всюди, де сього буде потрібно перед усіми народами, і зробити все, що кождого часу в інтересі українського народу уважає за потрібне”.
Окремі частини УГА у січні 1919 р. на деякий час перейшли через Карпати та досягли Ужгорода і Мукачева, проте змушені були відступити під натиском чехословацьких та румунських військ. Лише в Ясині кілька місяців утримувалась українська “Гуцульська Республіка”.
Території розселення "підкарпатських русинів" і лемків
Тимчасом президент Чехо-Словаччини Томаш Масарик, посилаючись на Стрентонські угоди з представниками карпатських русинів у США та заяви москвофілів з ужгородської "Ради угроруського народа" виступив на Мировій конференції в Парижі з вимогою прилучення Закарпаття до Чехо-Словаччини. Держави-переможці задовольнили це клопотання, й окремі статті Версальського та Сен-Жерменського договорів закріпили цей стан де-юре.
Томаш Масарик
У Сен-Жерменському договорі, підписаному 10 вересня 1919 року, справі Підкарпатської Русі приділялося 4 статті:
"10. Чехословаччина обовязується встановити Руську Територію на південь від Карпат у границях оприділених славними союзними й заприязненими державами, як автономну одиницю в чехословацькій державі, і наділити її найширшою самоуправою, що годиться з єдністю чехословацької держави.
11. Країна Русинів на південь від Карпат буде мати окремий сойм. Цей сойм буде виконувати законодатну владу в усіх мовних, шкільних і релігійних питаннях, в справах місцевої адміністрації, як теж в інших питаннях, які призначать йому закони Чехословацької Республики. Губернатор Країни Русинів, якого іменувати буде президент Чехословацької Республики, буде відповідальним перед руським соймом.
12. Чехословаччина зобовязується, що урядовці в країні русинів будуть вибирані, так далеко, наскільки це лише можливо, з-поміж мешканців цієї території..
13. Чехословаччина ґарантує країні русинів відповідну репрезентацію в парляменті Чехословацької Республики, до якого вона вишле послів, вибраних по думці конституції Чехословацької Республики. Але ці посли не будуть мати права голосувати в чеському парляменті в таких законодатних питаннях, які належать до руського сойму".
(За книгою Ярослава Оршана "Закарпаття").
Григорій Жаткович, перший чехо-словацький губернатор Підкарпатської Руси
На початках чехословацький уряд обіцяв надати Підкарпатській Русі автономію і призначив її першим губернатором Григорія Жатковича. Хоча ця автономія не була реалізована, проте треба віддати належне чехам, що для впорядкування мовних проблем в освіті до Закарпаття було запрошено галичан Івана Панькевича та Володимира Бірчака.
Як писав Юрій Шевельов, “за таких обставин при невеликій підтримці місцевої людності довелось галичанам починати просувати на Закарпатті справу української літературної мови галицького зразка. Крім складання підручників та дорадчої роботи при школах, дуже важливими кроками в цьому напрямі була організація і провадження “Просвіти” (заснованої 9 травня 1920 року) і редагування кількох періодичних видань. Проте найзначнішим успіхом було те, що все більше представників місцевої інтелігенції приєднувалось до української “партії” або схилялося в її бік, включно з немолодим і вельми шанованим Августином Волошиним… Обставини того часу змусили Панькевича маскувати українську мову в своїй граматиці під верховинський та мармароський діалекти”.
Однак на противагу українській “партії”, особливо після того, як губернатором краю став А.Бескид, посилились русофільські настрої На противагу “Просвіті” в травні 1923 року засновано “Общество ім. А.Духновича”, яке користувалось русофільськими симпатіями деяких чеських урядовців. “Російсько-українська мовна війна” затяглася, успіх переходив то до одних, то до других. Внаслідок чого крайовий президент Підкарпатського краю Розсипал 1930 року видав наказ, яким зобов’язував шкільних інспекторів послуговуватись “чехо-словацькою” мовою, оскільки питання мови в Закарпатті не розв’язане.
Але поступово українська орієнтація брала гору, навіть закарпатські комуністи змушені були перевести свою пресу та провадити пропаганду українською мовою. Наприкінці 1930-х років більшість шкіл стали українськими, утворювались національні політичні організації. Такі, як Християнсько-народна партія, очолювана Августином Волошином.
Костянтин Грабар, останний чехословацький губернатор краю
Великий вплив на закарпатську молодь мала ОУН, яка розглядала Карпатську Україну як плацдарм для відновлення державності всієї України. Влітку 1938 року був створений штаб Проводу ОУН для справ Закарпаття. Його активний діяч Орест Чемеринський-Оршан уклав “Плятформу Закарпаття”, у якій зокрема писалося:
"На місце сьогоднішної ЧСР має повстати три вповні самостійні держави: Чехія, Словакія і Закарпатська Україна. Річ ніяк не фантастична – коли існує Люксембург, Андора й Ліхтенштайн – і то існує на довшу мету, то чому не має повстати Українська Закарпатська Держава – на якийсь час, поки не злучиться з Києвом? А Чехія і Словакія можуть удержуватися як самостійні держави, взагалі на довшу мету. Закарпаття мало б стати зав'язком української державности! Звідси мала б розпочатися велика українська акція допомоги східнім Українським Землям у їх боротьбі за повалення большевизму... Самостійні держави: Чехія, Словакія й Закарпатська Україна заключають між собою тісний пакт приязні. Їх незалежність буде міжнародньо заґарантована. Мадярщина дістане ті етнографічні території, де мадярське населення творить більшість. Польща може дістати своїх 80,000 поляків, що живуть нині в ЧСР, тільки тоді, коли згодиться на злучення з Закарпатською Україною своїх теперішніх територій: Галичина, Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя. Інакше цих 80,000 остане при Чехії. Конечно, щоби поволі формувалося нове обличчя середньо-східньої Европи на національних принципах.
Така тільки розв'язка майбутнього можлива сьогодні для Закарпаття, - і тільки така розв'язка буде означати, що Закарпаття зрозуміло свою ролю супроти всієї України в сьогоднішний вирішальний момент. За Закарпаттям у його боротьбі стоїть чуттєво ввесь український народ. Тому що ця боротьба йде за інтереси 45-мільйонової української нації, то політично Закарпаття може орієнтуватися тільки на єдину понадпартійну силу української дійсности, якою є український націоналізм".
Андрій Бродій
Під загрозою розпаду ЧСР її уряд став чинити практичні кроки для надання реальної автономії українцям Закарпаття. 11 жовтня 1938 року було сформовано перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм. Так описував цей процес тодішній голова Закордонної делегації Карпатської України у Відні та Берліні Юліян Химинець у книзі "Мої спостереження із Закарпаття":
"Ще 8 жовтня зійшлися обидві Народні Ради (українська й москвофільська), щоб вибрати перший автономний уряд Закарпаття, що й сталося о 7-ій год. вечора, коли на балькон Крайового уряду в Ужгороді вийшов А.Бродій, щоб оголосити народові рішення. Хоча Бродій не був запорукою дійсної незалежности Закарпаття, але присутні прийняли проголошення окремого уряду для Закарпаття з виявом радости. Довго не прийшлося чекати, як, неначе з-під землі, появилося кілька синьожовтих прапорів і великий похід вирушив вулицями столиці з піснями й патріотичними кличами. Це прямо приголомшило кілька десятків присутніх москвофілів, що остовпіло стояли біля Крайового Уряду, але ще більше чехів, жидів та мадярів. Маніфестація пройшла попри Народний Дім, “Просвіту”, з бальконів яких промовляли її представники. Одушевлення перейшло у віру в українську перемогу, що яскраво зарисовувалася на горизонті.
Цілий день 9 жовтня велися телефонічні розмови з Прагою про затвердження уряду для Закарпаття. Прага зволікала, вишукуючи різні причини. Нарешті, наступного дня, 10 жовтня, всі члени уряду полетіли у Прагу. Ввечорі празьке радіо передало, що ЧСР перетворилася у федерацію трьох держав: чехів, словаків і українців. Невимовна радість охопила населення Закарпаття. Проте уряду ще не затверджено, бо деякі чеські партії не хотіли мати в уряді українців. Як згодом виявилося, Сталін особисто звернувся до чеського уряду, щоб українцям Закарпаття не дати ніяких політичних і національних прав.
Тоді 11 жовтня делегація Української Народної Ради потелефонувала до Празького уряду у справі затвердження уряду для Закарпаття, бо, якщо до 2-ої год. по обіді цього не зробить, Народна Рада домагатиметься повороту номінованих членів уряду, іншими словами, перервання розмов. Це вплинуло на празький уряд, бо в 4-ій год. по полудні з'явився над Ужгородом літак із членами Закарпатського уряду".
Перший уряд постав як компроміс між Першою Українською Народною Радою та Русскою Народною Радою. В ньому переважали русофіли – Андрій Бродій, Едмунд Бачинський, Пєштак. З представників української орієнтації посаду державного секретаря обійняв Августин Волошин, а міністра пошт і залізниць – Юліан Ревай.
Андрій Бродій та його партія Автономно-Землеробський Союз орієнтувалися також на Угорщину і співпрацювала з мадярськими спецслужбами. 26 жовтня Бродія заарештувала чеська служба безпеки, і новим головою уряду став Августин Волошин, який сформував свій кабінет виключно з представників українського напрямку.
Августин Волошин народився 18 березня 1874 року у мальовничому гірському селі Келечин (тепер Міжгірський район Закарпаття) в священичій родині. У 1883-1892 роках навчався в ужгородській гімназії. Як згадував Володимир Бірчак, “уся наука в ужгородській гімназії, як загалом у всіх мадярських школах, мала одну головну ціль: виховати добрих мадярів. По руськи учено в тих часах тільки релігію та “руське” тих, хто добровільно хотіли вчитись тому предмету… під “руським язиком” не розуміли в тих часах в Ужгороді живої народної мови чи нової руської літератури, а богослужебну, церковно-слов’янську, штучну мову ”. Тому й не дивно що з кожним роком зменшувалось число бажаючих вчити “руське”.
Після закінчення гімназію А.Волошин студіює теологію в Будапешті та Ужгороді, а 22 березня 1897 року був висвячений та став служити капеланом в Ужгороді. Одночасно молодий священик успішно закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті і отримав у 1900 році диплом професора математики та фізики, згодом став викладати ці предмети в ужгородській вчительській семінарії, а у 1912-1938 роках був її директором.
Чехословацька поштова марка, присвячена виборам до Сойму Карпатської України
На переломі ХІХ-ХХ століть А.Волошин кілька разів побував у Львові, що мало велике значення для утвердження його національної свідомості. В цей час він разом з Василем Ґаджегою та Петром Гебеєм очолює “Общество Св. Василія Великого”, яке заснував у 1864 році Олександр Духнович. Волошин та його соратники намагались пробудити до життя цю занепалу організацію, перевести її з москвофільської на національну орієнтацію. Водночас належало протистояти опору угорських властей. Під загрозою ліквідації “Общества” його було перереєстровано як торгівельне товариство УНІО з друкарнею та книгарнею. Товариство видавало газету “Наука”, релігійну літературу та просвітницькі книжечки для народу, стимулювало розвиток кооперативного руху, всіма доступними засобами намагалось стримати мадяризацію населення краю.
27 жовтня 1938 в газеті “Нова свобода” було опубліковане звернення “До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бесарабії, Наддніпрянській Україні, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не жили”, яке свідчило про чітку українську спрямованість уряду А.Волошина: “Ми віримо, що великий 50 мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги наклали на нас пута”.
Політичний плакат доби Карпатської України (автор Михайло Михалевич).
А від 1 грудня 1938 року Підкарпатська Русь стала називатись Карпатською Україною.
Політичний плакат доби Карпатської України (автор Михайло Михалевич).
Політична й економічна ситуація краю значно погіршилась, коли 2 листопада 1938 року арбітражна комісія у Відні передала Угорщині південно-західну частину Закарпаття. На цій території площею 1700 кв. км знаходились найродючіші землі, основні залізничні вузли та найбільші міста Ужгород, Мукачево, Берегово. Новою столицею краю стало місто Хуст. Зустрічаючи вороже ставлення з боку сусідніх країн (Угорщини, Польщі, Румунії), уряд Карпатської України змушений був шукати союзників у Німеччині, яка могла би стримувати агресивні апетити Будапешту.
Кордони Карпатської України після 2 листопада 1938 року.
Автономний статус Карпатської України та Словаччини зберігався в складі ЧСР до 15 березня 1939 р.
