Люба Лебідь-Коровай. Територія знаку між пам’яттю та сучасністю
У світі, де образи змінюються швидше, ніж ми встигаємо їх осмислити, знак залишається однією з небагатьох констант людського існування. Він є первинною мовою культури – ще до слів, до письма, до розуміння. У знакові зашифровано досвід поколінь, пам’ять тіла і землі, невидимі сліди часу. Тому кожна зустріч із художником, який працює зі знаком, – це не просто споглядання форми, а розшифрування смислів, закладених у самій тканині буття.
4 листопада 2025 року у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України відкрилася персональна виставка львівської мисткині Люби Лебідь-Коровай під назвою «Територія знаку». Ця подія стала помітним явищем у мистецькому житті міста, адже презентувала глядачам не просто живопис і графіку – а цілісний художній світ, побудований на глибокому осмисленні символу, коду й пам’яті.
Виставка Л. Лебідь-Коровай у приміщенні Івано-Франківської організації НСХУ. Студенти першого курсу Університету Короля Данила з авторкою виставки та кураторкою групи І. Матоліч, листопад 2025.
Творчість Люби Лебідь-Коровай – це простір зустрічі сучасної пластичної мови та архаїчної символіки, де знак виходить за межі декоративної функції й постає смисловим центром твору. Експозицію формують живописні та графічні роботи, що постають своєрідними «картами» духовних ландшафтів України – від Хортиці до Карпат, від монументальних кам’яних пам’яток до тонких відбитків природи й традиції. Це не просто виставка творів, а радше спроба вибудувати візуальний простір пам’яті, у якому триває діалог між минулим і сучасним, між образом і змістом.
Художниця працює на межі двох стихій – абстракції та пам’яті. З одного боку, її твори насичені ритмами, площинами, фактурою, що належать сучасному візуальному мисленню; з іншого – у цих формах пульсує архаїчне, глибинне, майже міфічне відчуття кореня. У цьому сенсі виставка нагадує карту – не території, а внутрішнього світу. Кожен знак у ній – це координата, що вказує напрямок до певного сенсу, події, спогаду.
Живописні композиції мисткині побудовані на ритмічних співвідношеннях ліній і площин, де кожен елемент має вагу й напрям. У центрі художнього світу Люби Лебідь-Коровай – український знак як носій національної пам’яті. Її малярство і графіка народжуються з того невидимого поля, де архаїчне й сучасне взаємодіють, утворюючи нову форму духовної присутності. У цих творах давні символи – сонце, хрест, спіраль, дерево, птах постають не як цитати з минулого, а як живі елементи культурного ДНК, що продовжують розвиватися у сучасному мистецькому просторі.
Художниця не копіює народні орнаменти і не відтворює традиційні мотиви буквально. Її підхід – переосмислення: вона розкодовує первинний сенс символів і трансформує їх у нову пластичну мову. Так, хрест у її інтерпретації може ставати знаком рівноваги, точкою зустрічі земного і небесного; спіраль – образом часу, що рухається колом; птах – символом душі, що шукає шлях до світла. У цьому символічному полі минуле стає не музеєм, а живим середовищем.
Л. Лебідь-Коровай. «Територія знаку», 2025.
Найповніше ці риси проявляються у однойменній картині «Територія знаку» , де художниця звертається до архетипічної мови символів, створюючи візуальний код, що поєднує християнську та прадавню знакову системи. Композиція нагадує сакральну карту – упорядкований простір, де кожен знак має свій смисловий центр. Хрести, риби, якорі, монограми Христа утворюють ритмічну мережу, яка вібрує духовним змістом. Колористика побудована на контрасті перламутрового тла, що нагадує ікону чи мозаїку, з глибокими зеленими й червоними площинами – символами життя, віри та жертовності.
Цей твір можна сприймати як візуальну медитацію над сутністю християнського знаку – його багатошаровістю, сакральною енергією та історичною тяглістю. «Територія знаку» – це не просто декоративна композиція, а духовний простір, де минуле і вічність співіснують у мові універсальних символів. Художниця перетворює давні емблеми на елементи сучасного пластичного мислення, доводячи, що знак залишається живим носієм віри, культури й пам’яті.
Л. Лебідь-Коровай. «Територія знаку. Храм», 2025.
Складний філософський образ у картині «Територія знаку. Храм» розкривається через абстрактно-геометричну мову. Композиція, подібна до архітектурної структури або сакральної брами, побудована з чітких форм – трикутників, ромбів, кіл, зірок, які утворюють ритмічну мозаїку, що водночас приваблює впорядкованістю і тисне своєю замкненістю. Домінування золотистих і охристих тонів, які традиційно асоціюються з розкішшю та світлом, контрастує з холодною синявою тла, натякаючи на напруження між спокоєм і духовною інерцією. Золота «архітектура» ніби сяє, але водночас утворює замкнений простір, що стає пасткою для свідомості. Таким чином, твір виходить за межі декоративного мистецтва, перетворюючись на медитацію про природу сучасного існування, де комфорт і краса можуть приховувати небезпеку духовного застою.
Л. Лебідь-Коровай. «Покрова», 2021.
На особливу увагу заслуговують твори Л. Лебідь-Коровай, присвячені сакральній тематиці. У них втілено сучасне осмислення релігійних образів, у яких поєднуються духовна глибина та модерна стилістика. Художниця переосмислює традиційний іконопис, вводячи в нього елементи геометризації, декоративності й символізму. Так, у композиції «Покрова» авторка осмислює традиційний образ Богородиці крізь призму сучасної пластики та символізму, поєднуючи духовну напругу і конструктивну ритміку форми. Постать Покрови сповнена внутрішнього світла: геометризовані площини, динамічні діагоналі й орнаментальні структури створюють відчуття космічного руху, ніби сама фігура розчиняється в енергії молитви. Глибокі відтінки пурпуру, фіолету й золота надають образу урочистої духовності, а мереживо мікроорнаментів нагадує про традиції українського іконопису й візантійської мозаїки. «Покрова» постає як узагальнений символ захисту, сили віри та незримого зв’язку між небом і людиною.
Л. Лебідь-Коровай. «За межею комфорту», 2025.
У живописному творі «За межею комфорту» відображено момент внутрішнього пошуку, виходу за межі звичного світу. Центральна жіноча постать, застигла у спокійній позі, оточена геометричними структурами, що ніби стискають простір довкола неї, водночас підкреслюючи стан зосередженості й духовного зростання. Контраст помаранчевого одягу й холодного синього тла передає напругу між внутрішнім вогнем і зовнішнім викликом. Символічні деталі – риби, пісочний годинник, архітектонічні форми – натякають на теми часу, віри й особистої трансформації. Через декоративну стриманість і монументальність ліній художниця створює алегорію людини, яка свідомо переступає межу безпеки, щоб наблизитися до істини.
Л. Лебідь-Коровай. «Різдво», 2025.
У центрі експозиції – тетраптих «Різдво», «Водохреща», «Трійця», «Спаса», де розгортається сакральний календар українського буття, де рік, як і людське життя, має свій ритм посвячення, народження та очищення. Художниця вибудовує не просто послідовність свят, а візуальну теологію, у якій знак, колір і композиція творять систему духовних координат.
Так, у полотні «Різдво» художниця переносить глядача в інтимний світ української хати, що водночас є домом-іконописом. Тут немає сюжетного пафосу, натомість панує стан тиші, святої присутності. Орнаментальні фризи – з мотивами зірок, хрестів, колосків – створюють рамку сакрального часу, де вічне входить у буденне. Композиційно робота тяжіє до іконного принципу фронтальності, але наповнена теплою людяністю, близькою до народної ікони Галичини.
Л. Лебідь-Коровай. «Святе Водохреща. Наш Йордан», 2025.
У другому полотні тетраптиху – «Святе Водохреща. Наш Йордан» домінує елемент води, представлений через посудини, кола і хрести, у яких відбивається світло. Верхній ярус із храмом і гірським краєвидом вводить простір небесного і земного – воду як межу між матерією і духом. Три групи свічників, кадильниць і посудин утворюють ритм очищення, подібний до стародавніх обрядових композицій. Біло-блакитно-золота колористика створює ефект світлової прозорості.
Л. Лебідь-Коровай. «Зелені свята. Свята Трійця», 2025.
У творі «Зелені свята. Свята Трійця» (Іл. 8) відчутна глибока рівновага та симетрія. Нижній ярус складають три деревця – як символи життя, родючості, оновлення – та центральний канделябр із трьома свічками, що постає образом вогню Святого Духа. Весь простір картини заповнений ритмами кола, хреста, зірки – геометричних архетипів, які відсилають до уявлень про світ як впорядковану гармонію. Орнаментальні рамки перетворюють композицію на своєрідний «вівтарний фронтон», де межа між сакральним і декоративним зникає. Колористична гама – зелено-золотиста, тепла, насичена, – передає життєдайну енергію літа, свята зеленої Трійці, коли природа і духовність зливаються в єдиному подиху.
Л. Лебідь-Коровай. «Спаса», 2025.
Завершальною композицією святкового циклу є твір «Спаса», що є яскравим прикладом поєднання народної символіки, декоративізму та модерного осмислення традиції. Композиція побудована симетрично: у центрі – кошик із фруктами, що символізують щедрість української землі та обрядовість свята Спаса, коли освячують плоди нового урожаю. Два букети з боків створюють рівновагу, підсилюючи відчуття урочистості й гармонії. Тло з плавними золотавими хвилями нагадує про родючі ниви, а колористична гама – тепла, насичена відтінками жовтого, червоного, охри – передає атмосферу пізнього літа та духовного достатку. Художниця професійно поєднує площинність декоративного мистецтва з глибиною символічного змісту, створюючи не просто натюрморт, а духовно-естетичну ікону української щедрості й подяки землі.
Перехід до графіки у творчості Л. Лебідь-Коровай можна розглядати як своєрідний рух від матеріального до духовного, від тілесного до метафізичного. Якщо живопис у її інтерпретації промовляє мовою світла, то графіка – мовою тіні, внутрішньої драми та зосередження. Мисткиня послідовно чергує у своїй творчості серії живописних (поліхромних) і графічних (монохромних) робіт, що дозволяє зберігати динаміку творчого процесу та оновлювати сприйняття форми й простору. Як зазначає сама авторка, зміна техніки допомагає їй відпочити, «освіжити» погляд на світ і відкрити нові емоційно-пластичні можливості.
Л. Лебідь-Коровай. «Вавилон», 2019.
У графічних аркушах, зокрема у творі «Вавилон», кольорова емоційність поступається місцем лаконічності форми, напрузі контрастів і вишуканій мінімалістичній експресії. Графічна мова художниці вибудовується на грі фактур, ліній і ритмів, що формують образи-символи – складні, філософські, позбавлені буквальної наочності, але сповнені глибокого духовного змісту. «Вавилон» є символічним осмисленням біблійного образу Вавилонської вежі – втілення людської гордині, прагнення сягнути неба та, водночас, неминучого падіння. Архітектонічна структура твору постає як метафора зведення й руйнування водночас: золота маса ніби розпадається на хаотичні лінії – відлуння руйнації та внутрішнього напруження. Цей ефект досягається за допомогою складного фактурного накладання штрихів, що створюють враження руху, тремтіння й енергетичної пульсації форми.
Л. Лебідь-Коровай. «Територія знаку», 2025.
Переймаючи подібну естетику узагальненого знаку та метафізичного простору, мисткиня продовжує розвиток цих ідей у роботі «Територія знаку». Цей твір є глибоким філософським осмисленням взаємодії знаку, простору й пам’яті. Композиція побудована на контрасті темного тла та світло-золотистої фактури, що формує вертикально спрямовану структуру – наче архітектонічну вежу або сакральний символ, витворений із нашарувань часу. Художниця використовує мінімальні засоби – гру ліній, фактур і світлотіньових переходів – щоб передати відчуття напруженої духовної енергії. У цій «території» лінія стає не просто формою, а знаком, який акумулює культурний досвід, архетипи й пам’ять місця. Робота вирізняється стриманістю й водночас монументальністю, у ній відчутна спроба віднайти універсальний візуальний код, де стираються межі між матеріальним і духовним, між образом і символом.
Таким чином, мистецтво знаку – це завжди пошук рівноваги між видимим і невидимим. Воно нагадує розмову з тишею, у якій кожен контур, кожен колір, кожна лінія промовляє без звуку. Саме через знак людина повертається до витоків культури, до архетипів, які, попри зміну епох, залишаються живими.
Творчість Люби Лебідь-Коровай постає як гармонійне поєднання протилежностей – світла і темряви, кольору і лінії, емоції й інтелекту. Її живопис і графіка утворюють єдиний духовний простір, у якому художниця досліджує вічні теми буття, віри та пошуку внутрішньої істини. У живописі вона відкриває шлях до Бога через красу і колір, у графіці – через мовчання й медитативну глибину. Ця багатовимірність підходу робить її мистецтво не лише візуально виразним, а й філософськи наснаженим – свідченням зрілого, мислячого митця, який уміє говорити з глядачем мовою духовного досвіду.
Ірина МАТОЛІЧ, канд. мистецтвознавства, доцент, член НСХУ, завідувачка кафедри дизайну ЗВО «Університет Короля Данила»
14.11.2025