Наші земляки в Америцї проявляють у часї війни дуже живу дїяльність. На жаль, війна дуже шкідливо відбила ся на наших зносинах із заморською Україною. Вісти, нераз дуже важні, дістаємо з величезним опізненнєм.
Вершком оживленого руху наших заморських братів і поперед усього висловом найщирійшого заінтересовання долею европейських Українцїв являєть ся скликаннє Українського Сойму в Америцї для поглиблення української народньої орґанїзації та відповідного підпорядковання всїх українських орґанїзацій, котрі істнують у Злучених Державах.
Соймові наради відбули ся 30 й 31 жовтня 1915 р. Відкрив їх привітною промовою др. Володимир Сїменович, голова Передсоймового Комітету. По виборі президії здав д. Мирослав Сїчинський звідомленнє з дїяльности Передсоймового Комітету. Представник поступових Москалїв д. Окунцов виголосив привіт від поступових Москалїв, далї сказав декілька привітних слів висланець українських соціяльних демократів з Вініпеґу в Канадї д. Павло Крат, потім виголосив д. Мирослав Сїчинський реферат на тему змагань України до волї, вкінцї був реферат д-ра Семена Демидчука.
Пополуднї явили ся також запрошені Американцї та представники чужих народів: Москалїв, Поляків, Чехів, Нїмцїв, Литовцїв і Жидів. Привитав їх довшою промовою по анґлійськи д. Ж. Бичинський. Потім промовив гарно в імени чеського народу др. Лоса. З великим запалом для української справи говорив провідник Литовцїв др. Шлюпас. Дуже гарну та прихильну для українського народу промову виголосив головний редактор найповажнїйшого нюйоркського дневника Освальд Ґарpicoн Віллярд. Соймові посли привитали його дуже щиро та зробили йому сердешню овацію.
О 3 год. вирушив величнїй похід улицями Нюйорку. Взяло в нїм участь що найменше 10 до 12 тисяч народу, як обчисляли нюйоркські анґлїйські дневники. Похід провадив д. М. Угорчак як гетьман і отамани: дд. Куїловський, Кнїгиницький і Корнат. Загальну увагу Американцїв звертала на себе несена на чолї походу величезна таблиця, короткий анґлїйський текст котрої вказував, хто ми й чого домагаємо ся. Несено також 12 менших таблиць. У перших рядах походу йшов віддїл дївчат і жінок у народнїх строях, витаний оплесками Американцїв.
В вечері відбув ся концерт у честь гетьмана України Івана Мазепи. Учасників було до 3000, для ще стільки не стало місця. Концерт, який удав ся над сподїваннє, розпочав привітною промовою др. Семен Демидчук на тему значіння повстання гетьмана Івана Мазепи проти Московщини.
Другого дня нарад референт "комісії розширення соймових нарад і уложення дневного порядку" д. Іван Ардан поставив внесеннє розширити Загальний Український Комітет і виказав обовязки будучої народньої орґанїзації, що мала-б обняти цїлість українського народнього життя в Америцї. Того самого дня проголошено вибір Загального Українського Комітету, що складаєть ся з 15 членів, вибраних при помочи льосовання, й сїмох, вибраних Соймом. Вибрані отсї: Іван Ардан, Іван Артимович, Михайло Байдюк, Жигмонт Бичинський, Іван Бородайкевич, Евген Василенко, Лев Весоловський, Степан Гладкий, Наталїя Гриневецька, др. Степан Гриневецький, Петро Задорецький, Дмитро Капітула, Володимир Лотоцький, Володимир Малїєвич, Василь Момрик, Омелян Ревюк, др. Володимир Сїменович, Мирослав Сїчинський, Осип Стеткевич, Юрій Хиляк, Семен Ядловський, Ілля Чорний.
По виборі наступили внесення послів, які порушили дуже багато пекучих питань народнього життя в Америцї, потреб старого краю і т. д. Що тикаєть ся резолюцій, наперед поставив д. Володимир Лотоцький резолюції в справі становища американських Українцїв до теперішньої війни, а потім д. Мирослав Сїчинський щодо внутрішньої полїтики й дїяльности американських Українцїв і їх відношення до України. Одні та другі прийнято одноголосно.
Резолюції, поставлені д. Лотоцьким, подали до відома, українського загалу в Америцї і в старім краю, що Український Сойм і покликаний ним Український Загальний Комітет є висловом волї Українцїв, зорґанїзованих у 457 світських українських товариствах у Злучених Державах. Заявивши свою вірність американській републицї, звернули учасники зазив до президента Вілсона, щоб американський посол на мировій конференції проголосив в імени Злучених Держав, що кожда національність є господарем свого краю та жадна не підлягає иншій. Як програму в українській справі проголошено українську републику, оперту на найширших демократичних основах і на радикальній аґрарній реформі. Запротестовано против евентуального прилучення східної Галичини й Буковини до Польщі. Ухвалено підпирати боротьбу на автономію російської й австрійської України в разї, якби з українських земель по війнї це зорґанїзовано української держави. Дальші резолюції висловили гарячу симпатію тим Українцям у старім краю, котрі борють ся за волю України, запротестовано проти заслання до Росії галицьких українських дїячів, урочисто зложено приреченнє доложити всїх сил і заходів, аби дати світови знати про боротьбу України за волю й демократію, й так само дати всю можливу матеріяльну поміч старому краєви для жертв війни та для визволення української нації.
В резолюціях д. Сїчинського закликано український загал у Злучених Державах до єдности в спільних змаганнях, закликано часописи, щоб занехали їдку й непрінціпіяльну полєміку, а зокрема положено натиск на те, що між Українцями не повинно бути релїґійної ненависти. Далї стверджено, що релїґійне віроісповіданнє не рішає про національність, і поставлено домаганнє конче розширити на жіноцтво всю дотеперішню орґанїзаційну працю між Українцями в Злучених Державах.
По відчитанню резолюцій заприсягнув др. В. Сїменович членів Загального Українського Комітету, що все змагатимуть до здобуття волї України, а потім те саме приреченнє зложили всї посли. Все те відбуло ся серед такого одушевлення й піднеслого патріотичного пастрою, який буває тільки в великих історичних хвилях.
По соймі відбули ся довші наради президії. Відкриваючи засїданнє, вказав др. В. Сїменович на історичне значіннє відбутого Сойму, бо його ухвали з корінєм змінять українське життє на заморській землї. Сойм ухвалив: 1. задержати раз на все центральну репрезентацію, покликану до життя Соймом, а тільки зміняти її членів відповідно до потреби на дальших Соймах; 2. злучити всї світські запомогові орґанїзації в одноцїльне тїло; 3. заснувати центральне просвітнє товариство для всїх світських орґанїзацій; 4. заснувати Український Союз Жінок на взір мужеських орґанїзацій. Крім того поручив Сойм Укр. Заг. Комітетови збирати гроші на цїли старокраєвої помочи, заснувати еміґраційне бюро, кольонїзаційний комітет, центральний банк, музей, архив і біблїотеку.
Нa основі довшого меморіялу проголосив "Український Сойм перед усїм світом таке домаганнє: "Кінцева цїль українського руху є сотвореннє незалежної української держави, котра обняла-б теперішні землї заселені Українцями в східній Европі. Але розуміючи, що ся кінцева цїль може не здійснити ся в близькій будучности, та з огляду на теперішні відносини, серед яких видвигнено справи безпосереднього значіння, Українцї бажають: аби в Австро-Угорщинї утворено з українських земель окрему провінцію на федеративних основах, у котрій український нарід міг би мати самоуправу та без супремації Поляків або їх шляхти міг би розвязати сам своє національне й економічне питаннє; щоб у Росії на основі переяславського договору, котрий досі містить ся в книзї державних законів і котрого не усунено, Україна дістала автономію".
Першого дня соймових нарад відчитано велике число привітних письм і телєґрам від ріжних українських і чужих орґанїзацій у Злучених Державах, далї від українських орґанізацій з Канади, від декількох визначних Українцїв і "Союза визволення України".
Російську Україну заступав на Соймі бувший народнїй учитель на російській Українї, як підпоручник орґанїзації російських Українцїв в Америцї "Нова Україна", Михайло Байдюк і дав реферат на тему "Теперішній український рух у російській імперії". Зазначивши, яку велику зміну викликав 1906 р. в українськім русї, підкреслив референт, що український рух в останнїх десятьох лїтах був сильний, демократичний і загальний.
"Посторонні люде, приятелї та противники, бачили й розуміли те, хоч російське телєґрафічне бюро не пускало поза границї Росії вістей про українську полїтику.
Тому, хто легковажить національну свідомість російських Українцїв, хто не вірить у свідому силу російської України, можна показати крім українських свідоцтв свідоцтва таких безсторонних людей, як американський професор Archibald Coolidge й московський професор Павло Мілюков. Пpoфecop Сoolidge з унїверситету Yale, котрий довгі лїта жив у Петербурзї й добре знає російські відносини, так пише (в 1914 р.) про Україну під теперішню пору:
"Не зважаючи на енерґічні заходи правительства, щоби спинити та здушити національну українську свідомість, рух за визволеннєм України росте й набирає великого значіння. Сей рух грозить подїлом теперішньої Росії на дві части: на Московщину й Україну. Від сього руху залежить доля великої части Европи".
"Те саме говорив на рік перед війною бельґійський професор Отто Геч, але може йому не всї схочуть вірити, бо він — Нїмець; тому я ще наведу свідоцтво не нїмецького, але московського великого вченого й демократичного полїтика, посла до Думи, Павла Мілюкова. Отже 24 лютого 1914 р., того для, коли в Думі була гаряча дебата про заборону святковання столїтньої річницї народження Шевченка, посол Мілюков говорив так:
"Український рух то є національний рух, аби здобути для України самоуправу й перетворити Росію на федерацію вільних націй. Сам простий нарід є головний прихильник сього руху й тому немає такої сили, котра спинила-б українське відродженнє; але дуже легко зробити його ворогом російської держави й російське правительство само до того прикладає свою руку й будить на Українї ненависть до злуки з Московщиною".
Заговоривши за шкідливий вплив побіди царату над революцією на український рух, вказує Байдюк, що даремні заходи не тільки знищити, але й спинити похід українства до національної волї.
"Але то вже було запізно. "Малоросія" "малоросла", а Україна "у — край — пішла" — ніби повінь на весну, коли сонце засвітить і зимова крига розтане. Як японський розгром російської армії принїс Росії революцію, так революція раз на все перехрестила Малоросію в Велику Україну. Ми вже того не забудемо.
"Надармо поставили салдатів на Шевченковій могилї, щоби стерегти давно помершого, бо може вийде з гробу й покаже новому поколїнню, як здобувати волю. Шевченко мирно спочиває, але його піснї ходять по світї й бунтують проти царя та проти неподїльної Росії. Надармо царські слуги намовили свого пана до війни, надармо загарбали галицьку Україну й завязали уста російській Українї. Надармо так зробили, що в часі російського панування у Львові 35 мілїонів Українцїв не мали на своїй землї анї одної часописи! Надармо спалили східну Галичину й, кого тільки могли, того в тюрму посадили. Надармо найняли богохульцїв, аби проголосити перед світом, що буцїм-то наш край свободи не хоче й не бажає. Все то надармо і світ про те знає. Програє російський царь велику гру, трясуть ся основи його власти та скоро й певно наближаєть ся той час, в якім повний розгром російського війська, котрого шкода, увільнить від царя Росію, котрої більше шкода, й поможе здобути нову свободу для України, котрої нам з усього найбільше шкода, бо тільки Україна наша мати.
"Й навіть якби російська армія наново Галичину здобула й Галичину Москві піддала, то не тратьте, браття, надїї, бо навіть тодї aнї галицька, анї українська неволя не буде вічна. Ви нам даєте силу тої практики, яку ви здобули в тяжкій боротьбі з польським панством, а ми вам дамо запал мілїонів здорового й молодого народу. Й до спілки здобудуть австрійські й російські Українцї волю для цїлої України, котра єдина наша мати".
З приводу Першого Українського Сойму заговорили численні американські часописи. Позволимо собі тут навести в перекладї цитат московської поступової часописи "Русского Слова" в Нюйорку, де підкреслена гарно наша сучасна національна траґедія: "В Европі гинуть Українцї в боротьбі з Українцями-ж за свою батьківщину. Кров брата проливаєть ся з руки брата. Українцї — браття там розбиті та стали Українцями-ворогами.
"Там немає одної сильної України. Там Українцї з Галичини ріжуть ся з Українцями з "Малоросії". Брат іде на брата, не думаючи про Україну.
"Тільки поодинокі люде мріють про свою рідну Україну, про рідне, давно розгарбане грабіжниками гнїздо. Прийшла пора думати про Україну. Коли Українцї будуть обєднані та сильні, вони відбудують свою Україну. Коли слабість і сварливість опанує ними, Україна не відродить ся. Тільки сильні та дружні побіджують".
Сї слова нашого прихильника з ворожої нам нації хай будуть пересторогою для кождого Українця в теперішнїй великій хвилї з тим доповненнєм до них, що тільки Українцї, котрі стали по сторонї центральних держав, борють ся за дїйсне визволеннє України.
[Вістник Союза визволення України]