По газетах пролунала трівожна звістка. В Румунію почали пробиватися через всі перепони й кордони сотні наших голодних, обшарпаних людей, що стратили останню віру в можливість дальшого животіння в Рідному Краю. Життьовий інстинкт змушує їх шукати иншого місця, і те місце уявляється їм в напів-містичному слові "Америка". Безперечно, як це зазначають і румунські газети, більшість тих темних, неграмотних людей нічого не знає про мету своїх мрій. Вони тільки чули, що десь далеко істнує сторона, назва якої "Америка", а в тій стороні нема большевицького пекла.
Звістка ця трівожна в страшній мірі. При тих умовинах, що утворилися на Великій Україні, й мало чим ліпших в Галичині та Буковині, — це перші симптоми грізної переселенської пошести, не менч небезпечної, як всяка фізична пошесна хвороба. До того ж можна сподіватись, що еміґрантська пошесть не тільки зачепить наших людей тепер, а втримається й на довший прийдешній час. Бо ж і після поражки большевиків, і після очистки України від окупантів, на наших руїнах довгі роки не буде такого економичного ладу, щоб наші змучені люде не мріяли про людяне життя в инших, спокійних і незруйнованих сторонах. Яскравим доказом тому може бути еміґрантська теперішня хвиля в Чехословаччині, дарма, що чеські газети завзято вихваляють умови життя в своїй республиці, яка й не понюхала больш. раю.
Кожен з нас розуміє, що більшість тих заокеанських біженців опиниться й за морем не в ліпших умовинах, як дома. Для багатьох ріжниця буде тільки в тому, що дома вони померли б від кулі чи тифу, а там помруть від голоду. Те цілком певно обіцяє їм масова безробітність, якої не швидко здихається Америка зі своїм дорогим доляром і яку будуть збільшувати високі хвилі еміграції, що почалася зо всіх держав Европи. А що саме нашим людям змелеться найгірше, про те не може бути й мови. З ким зможуть конкурувати наші незрячі гречкосії, позбавлені елєментарної культури, з витравленим чи Москвою, чи Варшавою почуттям людської гідности, виснажені большевиками, отуманіли від паруючої крови, та безнастанного жаху, з природи легковірні, тоб-то, загалом кажучи, без жадної з тих здібностей, що можуть ґарантувати в цей час пересельцеві успіх в американських державах з витонченою техникою боротьби за істнування? Хто поможе й догляне їх в дорозі й по приїзді? Хто дасть їм пораду, бодай моральну піддержку, просту відповідь на звичайне питання, сказане мовою, якої навколо ніхто не розуміє? Хто захистить від тих шулік-аґентів, що вже знову неситими зграями кружляють в портах Европи й Америки?...
Порятунок може бути лише один — з'єднані зусилля. І не зусилля нашого, европейського громадянства, вигнаного з своєї землі, ожебраченого й розпорошеного по всьому світі. Тільки земляки в тих далеких країнах — в Америці, Зеленому Клині, в Австралії здібні щось зробити, бодай трохи зарадити тому новому горю, що готує нашим людям жорстока доля.
Звісно, спинити еміґраційного руху вони не зможуть, але принаймні трохи полегшити страждання, з ним звязані, цілком в їх силі. Можливо навіть, що те не тільки не викличе якихсь матеріяльних офір, а ще й дасть орґанізаторам певний матеріяльний зиск.
Треба тільки починати негайно і принаймні в цих напрямах:
1. Видати й переслати до українських земель просто й зрозуміло написані інформаційні книжки чи хоч метелики про те, куди саме найліпше переселятись, які умови хліборобського й робітничого життя в тих країнах, на що може сподіватись наш некваліфікований робітник-селянин, як повинен їхати, чого й кого стерегтися їдучи, де може шукати поради й помочі в дорозі і по приїзді до Нового Світу.
Здається, всі народи, за винятком нас, мають подібні видання. Ми ж, напевне, не маємо.
2. В портових містах Европи з’орґанізувати з наших досвідчених земляків, переважно — Американців, портові інформаційні контори та провізорні притулки для пересельців, щоб захистити бідних людей від ошуканства й грабіжу всяких европейських аґентів.
3. Заложити такі ж контори й притулки в портах тих земель, куди покотить переселенська хвиля. Роля тих контор та захистів буде, справді, великою й просто святою: вони осушать моря сліз, врятують не одно життя, не дадуть безлічі наших людей, що в муках, вогні та крові знайшли нарешті своє ім'я, стратити його знову за океаном.
4. Заложити в Америці центральні громадські орґанізації в Північних Штатах, в Канаді, Південній Америці, а також в Австралії та на Зеленому Клині, на обовязку яких буде лежати опіка українськими еміґрантами в тих землях, доки вони не стануть на власні ноги.
Земляки, брати і родимці! Пригадайте, чого зазнали ви, тікаючи з рідного краю в часи, незрівняно ліпші. Згадайте й простягніть через океан негайно руку братерської помочі тим вашим нещасним братам, що восьмий рік не знають хвилини спокою. Пам'ятайте, що тільки ви можете зробити це й швидко й добре. За те ручиться ваш досвід, ваша культурність, ваш добробут і добре українське серце!...
[Воля, 26.02.1921]
26.02.1921