Продовження теми. Початок – "Меджибіж: ледве не Бородіно та горілчана річка".
Подільське містечко Меджибіж відоме своїм замком, одним із найбільших в Україні. Це Меджибіж польсько-шляхетський і російсько-гусарський, про які ми вже розповіли. А був ще (як і скрізь у нас) Меджибіж єврейсько-містечковий.
Баал Шем Тов
Не менш, ніж замком (а, може, й більше), Меджибіж уславлений у світах могилою Ісраеля бен Еліезера (1698-1760), більш відомого як Баал Шем Тов (скорочено Бешт). Баал Шем Тов дослівно перекладається як “Володар доброго імені”, але має також значення “Добра людина, яка знає таємне ім'я Бога”. Бешт був батьком-засновником хасидизму – найпотужнішої течії в сучасному юдаїзмі.
Перша сторінка пінкасу (метричної книги) синагоги в Меджибожі, 5620 (1860) рік. Нагадаємо, у єврейській традиції двоголовий орел немає нічого спільного ні з австрійським, ні з російським, ні з візантійським геральдичними птахами. Він символізує Бога, а дві голови – дуалістичну суть Господа (суд і милосердя, покарання і прощення тощо)
Євреї на Поділлі почали масово оселятися на межі XV-XVI століть. Перша письмова згадка про єврейську громаду Меджибожа датується 1511 роком, коли польський король Жигимонт (Сигизмунд) I Старий видав грамоту, якою дарував місцевим нащадкам Мойсея податкові пільги (підтверджені його наступниками). Пільги, очевидно, виявилися дуже доречними, бо на початок XVII ст. юдейська громада Меджибіжа стала однією з найбільших на Поділлі.
Меджибіж на французькій мапі 1677 року
Ситуацію докорінно змінила Хмельниччина, після якої в місті залишилося щойно кілька сімей. Але через сто з «гаком» років (1765) євреїв у Меджибожі знову було чимало – 2039 осіб. Під час перепису 1926-го їх у містечку нарахували 4614 (майже 60% людності). Та вже по Другій світовій залишилося менше двох десятків сімей. Про причини говорити зайве. Нині жодного МІСЦЕВОГО єврея в Меджибожі не залишилося. Слово “місцевого” ми виділили недарма, але про те – далі.
Експозиція, присвячена Бешту в музеї Меджибожа
Найвідомішим євреєм Меджибожа є праведний Бешт.
Народився Ісраель бен Еліезер Бешт 18 елула (15 серпня) 5458 (1698) року в Галичині, над Збручем і Дністром – у форштадті фортеці Окопи Святої Трійці (нині село Окопи Тернопільської області). Уже в ранньому дитинстві осиротів. Хасидська легенда розповідає, що перед смертю батько узяв його на руки і сказав: “Пам'ятай, що з тобою завжди Бог, а тому нічого не бійся!”. Цей заповіт батька Ісраель проніс через усе життя.
Офіційна хасидська біографія праведного Бешта більше схожа на казки чи епос, замішані на “житіях святих подвижників”.
Синагога Бешта в Меджибожі
Зокрема, розповідають, що підлітком Ісраель служив сторожем при синагозі Окопів. Вдень він нібито переважно спав, а вночі, залишаючись на самоті, вивчав Тору, зокрема, й таємниці практичної кабали. Жителі ж містечка щиро вважали, що парубок – неабияке ледащо, бо спить і вдень, і вночі (досить поширений сюжет у легендах різних народів і часів – працьовитий хлопчина, зусиль якого ніхто не бачить).
Одружившись, Бешт оселився у глухому гуцульському селі біля Косова, де прожив сім років (7 – священне число в різних релігіях).
Цей період взагалі описують у стилі житій святих пустельників чи легенд про Будду. Ісраель нібито здебільшого мешкав у глибокій печері при березі гірського озера (святий, який живе у печері на березі озера, та ще й у горах – просто класика жанру). Лише на шабат Бешт приходив до людей, аби відзначити день Божий у колі сім'ї. Поза суботою Ісраель харчувався виключно пісними млинцями, які навіть не пік, а висушував на розпеченому сонцем камені. Тут, у Карпатах, у самотності та медитаціях він і розробив своє вчення.
Пізніше Бешт згадував, що в цьому йому допоміг наставник, посланий з Неба – давній ізраїльський пророк Ахія з Шило (Ахія Силомлянин, який уперше “відкрився” Ізраелю в його 26-річному віці.
З карпатським періодом життя Баала Шем Това пов'язують його знайомство зі славетним ватагом опришків Довбушем, цілій ровті якого, кажуть, він допоміг сховатись у своїй печері. За це Олекса нібито подарував своєму рятівнику люльку, з якою той не розлучався до кінця життя, хоч і не палив.
Цей епізод ми схильні віднести до сфери легенд і казок. Кожен порядний святий пустельник обов'язково має зустрітися з грізним розбійником, який під впливом праведності стане йому другом (є така легенда і про Будду). А найславетнішим тогочасним розбійником був саме Довбуш.
Хоча й повністю відкидати цю історію теж не варто. Чого в житті не буває?
У Меджибожі Баал Шем Тов осів близько 1740 року Поряд із ним оселилося десь із шість десятків найближчих учнів. Особливе місце серед них займали його друзі й ровесники – р. Гершон Кутовер і р. Нахман із Городенки (останній – дідусь того самого р. Нахмана, чию могила в Умані що Нового року масово відвідують хасиди; він був навіть названий на честь діда), які допомагали керувати стрімко зростаючою громадою адептів.
Ще одне архівне фото синагоги Бешта
Синагога, у якій служив Бешт, простояла до Другої світової війни, коли була знищена нацистами. Нині на її місці стоїть копія, відтворена в 2000-2004 роках за старими світлинами. Поряд можна побачити розкопаний фундамент синагоги фортечного типу XVI століття, знищеної у 1950-х роках. Ця споруда, швидше за все, була такого ж типу, що й оборонні синагоги того ж періоду в Гусятині та Сатанові. Принаймні про це свідчить єдина з її світлин, зроблена десь у 1930-х роках. Щоправда, на ній повністю відсутній бойовий ярус. Його, швидше за все, демонтували у ХІХ ст., коли робили бляшаний дах.
Синагога XVI ст. (світлина 1930-х років). Називалася “Синагогою Баха” – на честь видатного рабина Йоеля Сіркеса (1561-1640), відомого як Бах. Це ім'я він отримав від своєї книжки “Байт хадаш” (“Новий дім”, коментар до кодексу релігійних законів).
Для порівняння – синагога в Сатанові, XVI ст.
Із давніх єврейських пам'яток до тепер зберігся старий цвинтар-кіркут (є ще й новий ХІХ-ХХ ст.ст.). Станом на 1990 рік там було задокументовано близько двох сотень надгробків-мацев. Найдавніший датується 1555 роком, наймолодший – 1853-м. Саме на старому цвинтарі похований Баал Шем Тов (Бешт) та його найближчі учні.
Мавзолей над могилою Баала Шем Това
Нині могила Бешта – місце прощі хасидів з усього світу. У 2000 році до його 300-річчя поряд із цвинтарем звели нову синагогу, а також готелі для паломників і мікву (ритуальну купальню).
Сучасна синагога біля могили Бешта
Відвідати старий кіркут ми би радили не самим євреям. Давні, вкриті витонченим різьбленням надгробки – дуже гарні. Мацеви XVIII століття (на нього припадає пік розквіту єврейського різьбярства) взагалі є високохудожніми шедеврами. Враження дещо псують лише епітафії, десь тепер підведені рідким чорним асфальтом.
Прочан у Меджибожі дуже багато, хоч і набагато менше, ніж в Умані на Рош га-Шана (єврейський Новий Рік). Але й без того складається враження, що хасидів тут більше, ніж місцевих. Принаймні 9 із 10 перехожих у час нашого там перебування були саме прочанами. В околицях могили Бешта навіть вказівники на вулицях виконані на івриті.
На вузьких вуличках з давньою містечковою забудовою вбрані в традиційні строї (мода кінця XVIII – початку ХІХ століть) хасиди виглядають напрочуд гармонійно. Складається враження, що якась машина часу перенесла тебе років на сто в минуле.
Старші хасиди з довгими пещеними бородами та сивими пейсами дуже статечні й поважні. Вони неквапом походжають у своїх штраймлах (це така хутряна шапка, зовні подібна до покладеного на голову колеса від легкового авта). А от молодь – така сама, як наші школярі на екскурсії, такі ж галасливі. Переважно це діти мегаполісів, і для них поїздка в подільську глибинку – неабияка пригода, а сільська пастораль – ще й екзотика.
Потішно було спостерігати, як група юних паломників здибала зграю гусей і аж остовпіла від такого дива. Найхоробріший із цікавості підійшов ближче. Реакцією гусака на появу «нахабного зайди» на гусячих «законних теренах» була витягнута шия й агресивне: “Ш-ш-ш-ш-ш!”. “Зайда”, відверто працюючи на публіку, з веселим вереском кинувся навтьоки. При цьому артистично закидав ногами та “панічно” махав руками. Одностайний сміх супутників був йому високою оцінкою таланту.
Як виявилося, хлопці були з Нью-Йорку. Хвилин за десять по тому автор не без задоволення спостерігав, як інший юний послідовник Бешта гасав за місцевою куркою. Він її не лапав – йому подобався сам процес, а особливо – як курка біжить і дико кудкудаче, тріпаючи крилами (ще б пак, досі він курей бачив лише обскубаних і в целофані).
Старий Меджибіж – типове єврейське містечко.
Про могилу Бешта хоч у піввуха чув чи не кожен українець – про неї обов'язково хоч словом згадають по телевізору під час кожної щорічної “уманської епопеї”. А от про те, що на меджибізькому цвинтарі знайшов вічний спочинок ще й такий собі Гершеле Острополер (Герш з Острополя), широкому загалу, мабуть, не відомо. Переважна більшість із цього загалу тільки й запитає: “А хто це?”.
Хіба що шанувальники творчості Ісака Бабеля згадають епізод з оповідання “Шабос-нахаму”, де головний герой розмовляє з раббі Мотале, останнім рабином із Чорнобильскої династії:
- Откуда приехал еврей? – спросил он и приподнял веки.
- Из Одессы, - ответил я.
- Благочестивый город, - сказал рабби, - звезда нашего изгнания, невольный колодезь наших бедствий!.. Чем занимается еврей?
- Я перекладываю в стихи похождения Герша из Острополя.
- Великий труд, - прошептал рабби и сомкнул веки. – Шакал стонет, когда он голоден, у каждого глупца хватает глупости для уныния, и только мудрец раздирает смехом завесу бытия...
Отже, Гершеле Острополер (1757-1811). Улюблений герой класичних єврейських анекдотів, своєрідний єврейський “ходжа Насреддін”.
Стара містечкова забудова.
Гершеле мав гострого язика, тож незабаром нажив у рідному Острополі купу ворогів. Чи не кожен другий мешканець штетла палав бажанням добряче натовкти йому писок. Друга половина взагалі мріяла придушити негідника. Жартівнику довелося тікати світ за очі. Після довгих блукань Гершеле прибився до меджибізької резиденції цадика Боруха (онука Бешта) в ролі надвірного блазня.
Старий млин
Цадик Борух, зауважмо, на відміну від аскетичного та скромного діда, що, за переказами, обмежувався замішаними на самій воді та підсушеними на сонці млинцями, полюбляв люксуси й завів при собі досить таки пишний двір. Хоч і не королівський, але майже магнатський. А який же двір без блазня? От Гершеле Острополер і посів цю помітну посаду. І був не якимсь клоуном, а справжнісіньким придворним блазнем на кшталт славетного Шіко, що служив при дворі короля Генріха III і часом сам керував Францією замість патрона. Хто не читав роману Александра Дюма “Графиня де Монсоро”, той бодай бачив однойменний серіал, тож кожен має уяву про цього персонажа.
Типові єврейські будиночки ХІХ-ХХ століть.
На івриті “блазень” звучить як “лєц” (дослівно – “пересмішник”). При зворотному ж прочитані маємо “цєл” – “тінь”. Тобто пересмішник і водночас тінь (відображення) господаря. Коли сам цадик від'їздив у справах, Гершеле часто вбирав одяг патрона і, сидячи на його троні, приймав відвідувачів, що й не здогадувалися про підміну, бо поради “пересмішника” були направду мудрими та помічними.
Хоч цадик любив свого блазня, який його і розраджував, і часто у справах допомагав, але й його допік гострий язик Острополера. Під час одного зі святкових бенкетів Гершеле дозволив собі вже аж занадто гострий жарт на адресу свого працедавця. Той скипів і наказав викинути жартівника геть. На жаль, трапезувальники вже добряче набралися, то й, не дуже себе контролюючи, перевиконали наказ. Бідного блазня скинули зі сходів, він отримав важку травму, від якої невдовзі помер.
Надгробок Гершеле Острополера (праворуч).
АНЕКДОТИ ПРО ОСТРОПОЛЕРА
Про час
Подружня пара святкувала народження первістка лише за два місяці після весілля. Скликали, як має бути, гостей, серед них – Гершеле Острополера.
Сидять гості за столом, п'ють, їдять. Раптом сусід звертається до Гершеле:
- А бріс (обрізання) зовсім не до часу – після весілля лише два місяці минуло...
- Ви не зовсім маєте рацію, - відповідає Гершеле. – Бріс – до часу, а от весілля...
Про індичку
Якось Гершеле гуляв на весіллі, де був зіркою свята (після молодят, звісно). Один із гостей, який вважав себе великим розумником і дотепником, вирішив продемонструвати публіці, що він “крутіший” за Острополера.
Коли подали фаршировану індичку, він поставив тацю перед Гершем, та й каже:
- Тримай, Гершеле. Індичка твоя. Але пам'ятай: як вчиниш ти з нею, так я вчиню з тобою!
Заінтриговані гості оточили Гершеле, бо всім було цікаво подивитися, як той викрутиться
Гершеле підсунув тацю, понюхав – смакота! Відтак зиркнув на нахабу і сумно мовив:
- Шкода мені тебе, друже...
А той і зовсім розпалився:
- Мене жаліти не варто, починай їсти! Тільки начувайся – я слова свого дотримаюся. Відірвеш у індички ногу – відірву й тобі ногу. Відірвеш крило – руку відрубаю...
- Що ж, - сказав Гершеле, - тобі видніше, але я попереджав...
Відтак вставив індичці в гузку палець, копирснув фаршу і з апетитом відправив його до рота.
- А тепер ти дотримуй свого слова!
Нахаба на те нічого не сказав і прожогом утік з весілля під гучний регіт гостей.
Єврейський будинок у старому Меджибожі. Світлина П.Жолтовського, 1930
Про брехню
Одного разу Гершеле зустрівся на весіллі з паном Маршалеком, а два знаних жартівника на одному весіллі – як два коти в одному мішку. Ось пан Маршалек і пропонує Гершеле:
- Давай домовимося: хто краще збреше, той собі залишиться, а інший піде геть.
- А давай, - погодився Гершеле.
Кинули жереб. Першим брехати випало Маршалеку. Він і почав:
- Прокинувся я якось зранку, вийшов на вулицю, аж гульк – сидить на даху блоха і позіхає. Кинув я їй камінчика до рота, вона й подавилася...
На що Гершеле:
- Щира правда! Я – свідок!
Про горілку
Приходить якось Гершеле до свого друга та суперника Хайкеля, а той миє голову горілкою.
- Ти з глузду з'їхав? – здивувався Гершеле. – Хто ж миє голову горілкою?
- Це мій винахід, - відповідає Хайкель. – В результаті довгих експериментів я з'ясував, що горілка – найкращий засіб для росту волосся.
- Дурниці! – вигукнув Гершеле. – Якби це було так, у мене в горлянці давно борода виросла би!
Зауважимо, що чи не половина сучасних анекдотів “про Рабиновича” – переробки історій про Острополера. Останній, до речі, й був правдивим Рабиновичем, тобто, людиною з роду рабинів. Зокрема, прадідом Гершеле був знаменитий рабин і кабаліст Шимон з Острополя.
Світлини автора, з архіву Державного історико-культурного заповідника “Меджибіж”, Анатолія Кержнера, geocities.ws, panoramio.com, skyscrapercity.com, videnovum.com, wikiwand.com, duckduckgo.com, lifeglobe.net.
11.12.2015