Досліджуючи історію Надзбручанщини, часто робиш дивовижні, просто неймовірні відкриття. За найфантастичніше з них хочу подякувати «дослідженню» такого собі Максима Запорожця «Холокост по-оуновски», ще з 2007 року. Як добре видно з назви, опус присвячений українським націоналістам і їх злочинам проти євреїв.
Минули роки, але запущена качка живе та продовжує голосно крякати. Але про те нижче.
В «дослідженні» Запорожця особливо вражає епізод, про «кривавий слід», нібито залишений вояками «Нахтіґалю» у містечку Сатанів (що над Збручем, на кордоні Тернопілля та Хмельниччини), історію якого я давно й детально вивчаю. Зокрема з величезним подивом дізнався таке: «В Сатанове «соловушки» собрали местных евреев возле синагоги и подожгли ее. Евреев заставили при этом танцевать и изображать радость. Раввина на глазах у всех убили. Убили также одного старого еврея, который отказался по требованию извергов целовать крест. Оставшиеся в живых вскоре были также ликвидированы».
«Запорожець» зробив абсолютно фантастичне, як на мене, відкриття!
Справа в тому, що автор дуже добре знає згадану «Запорожцем» синагогу і все, що з нею пов’язане. Ще б пак, адже майже 500-річна споруда, є однією з найцікавіших пам’яток історії не лише Сатанова, але й усієї Хмельницької обл., а сам автор понад 10 років переймався тим, аби врятувати цю унікальну і, на жаль, аварійну споруду. Відповідно, чудово знає її історію та й у самій синагозі дослідив чи не кожен камінчик. Тому інформація, що будівля колись нібито горіла, викликала щирий сміх.
У тому, що «викривачі» націоналістів тут відверто збрехали, пересвідчитися дуже просто. Досить оглянути «згарище». Навіть при найретельнішому огляді, знайти там хоч найменший слід пожежі неможливо. Наприклад, біля вікон синагоги майже повністю зберігся тиньк зі слідами розпису. У разі ж пожежі у верхній частині вікон обов’язково збереглася б кіптява. Але її чомусь катма! Немає слідів вогню і на різьбленому барочному арон-кодеші. Хоча сліди вогню й диму там позначилися б передусім. Те, що синагога під час війни нібито горіла, заперечують і всі старожили Сатанова.
Навіть при величезному на те бажанні, 1941 року підпалити цю споруду було абсолютно неможливо. Навіть з використанням потужних вогнеметів. Коли синагога ще діяла, єдиним горючим матеріалом там були лави зі столами та «біма» (спеціальна платформа, з якої читали Тору). Але, коли божницю в 1930-х роках закрили і перетворили на зерновий склад, усе це займисте причандалля винесли. Тож у величезній пустій кам’яній коробці горіти було абсолютно нічому.
Що ж до розстрілу націоналістами місцевих євреїв, то навіть за документами авторитетного інституту «Яд Вашем», перша зафіксована в містечку страта сталася лише за півтора місяці по тому, як у Сатанові побували вояки «Нахтіґалю». За свідченнями очевидців, злочин вчинили німецькі вояки.
Сатанівські «звєрства» ОУНівців заперечують і архіви КДБ СРСР, де збереглися документи 1940-1950-х років. З цього приводу є велике дослідження Володимира В’ятровича «Як творилася легенда про Nachtigall», опубліковане в газеті «Дзеркало тижня» (15 лютого 2008 р).
Тут варто нагадати, що наприкінці 1959 року в СРСР та Східній Німечині розгорнули масштабну операцію з дискредитації Теодора Оберлендера, який на той час був міністром ФРН у справах біженців і дуже жорстко критикував політику Радянського Союзу та його сателітів з НДР. Враховуючи, що свого часу цей самий Оберлендер був офіцером зв’язку у «Нахтіґалі», КГБ було дуже зацікавлене, аби знайти якомога більше «фактів» звірств «соловейків» і причепити їх до ненависного німецького політика. Отож КГБ «землю рило» у місцях, де побував «Нахтіґаль», аби щось таке знайти. «Прошерстили» і Сатанів. Результат був нульовим!
В’ятрович, зокрема, наводить текст довідки КГБ від 16 жовтня 1959 року: «Встановлено, що в першій половині липня 1941 року із Західної України через Сатанів по шосейній дорозі до Хмельницька рухався на велосипедах та автомобілях озброєний загін українських націоналістів у німецькій формі. Загін в Сатанові не затримувався. Розстрілів ним радянського партійного активу та їх сімей не встановлено» (виділено «Z»).
No comments.
Не зважаючи на відверту брехню «Максима Запорожця» (швидше за все, це псевдонім, бо ім’я цього «дослідника» з’являється виключно в ключі згаданої публікації і більше ніде), фальшивка набула неабиякої популярності. Відтоді цей матеріал не передруковував і не цитував хіба що дуже лінивий українофоб. Будь-яка дискусія з приводу ОУН-УПА в інтернетах і сьогодні не обходиться без цитування цього опусу про «галіцкіх звєрєй-бандерівців».
Цю ж історію, майже слово в слово, переповідають у двотомнику «Без права на реабилитацию», виданому контрольованими КПУ «Киевским историческим обществом», «Организацией ветеранов Украины» та «Международным украинским союзом участников войны». Там читаємо таке: «Тысячи невинных советских граждан нахтигалевские палачи уничтожили в Золочеве и Тернополе, Сатанове и Виннице и других городах и селах Украины… В Сатанове подожгли местную синагогу, заставив евреев-горожан изображать по этому поводу радость. Отказывавшихся убивали. Убили раввина и еще одного верующего еврея, отказавшегося целовать крест. Подобное творили в каждом населенном пункте, в который вступали».
Інші «факти» цих «досліджень» не аналізуватиму. Зупинився лише на тій частині, інформацією щодо якої володію у більш ніж достатньому обсязі. Але вже й цього досить, аби повністю поставити під сумнів усю згадану писанину
Легенда про будівництво
На жаль, завдяки антиукраїнським медіа- та політичним спекуляціям, на сьогодні, брехлива байка про «соловейків» є чи не найвідомішою з легенд Сатанівської синагоги. Але є й інші. Адже, як і будь-яка споруда з поважним віком (а півтисячолітня історія – це не абищо!), фортифікована синагога в Сатанові оповита безліччю легенд і переказів.
За народними переказами, велика сатанівська синагога взагалі не будувалася. Мовляв, вона нерукотворна, існувала ще від самого початку світу (існує варіант цієї легенди, де йдеться про те, що синагогу божественна сила перенесла в Сатанів із самого Єрусалиму). На її місці, мовляв, раніше був високий пагорб. Якось там копали і надибали на щось тверде. Почали розкопувати і відкопали синагогу.
Цікаво, що ця легенда, як викапана, відповідає легенді про найстарішу в Східній Європі синагогу в Празі. Казку про розкопаного горба історики пояснюють давньою будівельною технологією, коли замість риштувань довкола вже зведених стін насипали ґрунт, а після завершення робіт цю землю прибирали.
З Празькою синагогою Сатанівську поєднує й те, що підлога всередині теж набагато нижча рівня землі. Цьому є два пояснення. Згідно з однією версією, тогочасні закони забороняли євреям будувати синагоги вище від християнських храмів. Тому, мовляв, хитрі євреї, аби збільшити внутрішній об’єм приміщення опустили підлогу. За іншою версією, це зроблено, аби обстановка відповідала відомій молитві «з глибин землі до тебе звертаємося, Господи…»
Підземелля
За переказами, від Сатанівської синагоги до самого Єрусалиму пролягав підземний хід. Як варіант – до замку в Кам’янці-Подільському та до Хотинської фортеці.
Легенда теж безпідставна. Передусім через те, що будувати такі довжелезні хідники – марнування часу та праці. До зазначених міст і поверхнею Землі не так просто дістатися. Особливо до Єрусалиму. Але підземний хід під синагогою таки є. Наразі від нього залишився невеликий фрагмент (далі перекрито обвалом). Швидше за все, цей хід зв’язував синагогу з замком та з «підземною вулицею», через яку, в разі лиха, можна було втекти в густі ліси, що й досі оточують Сатанів. Також, враховуючи, що на даху синагоги стояли гармати, підземелля під нею використовували як пороховий склад. Тож цим підземеллям для нелегальної еміграції на Близький Схід навряд чи можна скористатися.
Духи та примари
Будь-яка давня споруда повинна мати своїх духів. Є такі і в Сатанові. Дитячу легенду-страшилку на початку ХХ ст. записав у містечку відомій дослідник єврейського фольклору С.Ан-ський.
«Уночі не можна було ходити повз Велику Синагогу, бо в цей час там збиралися духи померлих. Але один відчайдух вирішив-таки пройти поруч, та ще опівночі! Дійшов до воріт синагоги і почув, як хтось гукає його на і’мя. Злякався до смерті, але все ж зайшов досередини. В синагозі було пусто, але звідкілясь лунала молитва. Сміливець піднявся на біму (спеціальну кафедру, звідки читають Тору) і теж промовив молитву. Коли він закінчив, одразу ж почув із нізвідки: «Амен!». Після чого душі почали розходитися, а хлопець незрозумілим чином знов опинився на вулиці».
Інша сатанівська легенда – про невисокий курган, що колись був поряд із синагогою. За переказами, там поховали наречених, убитих козаками Хмельницького одразу ж після вінчання. Цю легенду Ан-ський використав у своїй відомій п’єсі «Діббук».
Про часник
Легенда про закоханих красива й трагічна, але насправді це поховання пов’язане з турецькою навалою.
22 квітня 1676 року турки захопили Сатанів. Мешканці чинили шаленій опір, але сили були нерівні. Озвірілі яничари вирізали близько 4 тисяч мешканців. Полеглих євреїв поховали у великій братській могилі біля північної стіни синагоги. На місті поховання насипали курган, обведений по периметру невисокою кам’яною стіною.
Розповідають, що раніше сатанівські євреї поминали на свій лад загиблих від турецьких шабель. Мовляв, курган обводили ниткою, а на насип кидали цибулю та часник… Є підозра, що це одна з байок про євреїв, які під собою не мають жодної підстави.
Сьогодення
Наразі у Сатанові, що колись був єврейською столицею Поділля, не залишилося жодного юдея. Синагога, яку з кінця 1980-х ніяк не використовували, довго стояла пусткою та руйнувалася. Державна охорона історичної пам’ятки національного значення обмежилася лише чавунною табличкою на стіні. За оцінками фахівців, об’єкт був в аварійному стані і міг завалитися у будь-коли. На допомогу єврейській святині прийшли місцеві українці та поляки. Передусім мешканець Сатанова Борис Слободнюк, який з власної ініціативи та абсолютно безоплатно заходився доглядати пам’ятку. Лише різного сміття та непотребу він виніс з центрального залу кілька самоскидів. Долучилися і місцеві краєзнавці. Як розказав «Z» начальник відділу культури, національностей та релігії Городоцької РДА Олег Федоров, на порятунок пам’ятки місцеві краєзнавці організували цілу медіа-кампанію: «Аби привернути увагу до проблеми, ми писали заяви і звернення до громадськості, організували декілька сюжетів на загальнонаціональних телеканалах та з півсотні публікацій в українських та, навіть, закордонних ЗМІ…»
Нарешті торік навесні давня пам’ятка знайшла господарів – її під свій патронат взяла Хмельницька обласна юдейська релігійна громада. Знайшлися євреї-бізнесмени, які не пошкодували чималих грошей на реставрацію. Вже торік у жовтні почалися невідкладні рятувальні роботи.
До 500-річного ювілею синагоги, який у Сатанові збираються відзначати 2014 року, заплановано завершити основну частину реставраційних робіт. По тому, 2015 року відновлять інтер’єри, а 2016-го – впорядкують прилеглу територію.
ДОВІДКА: Сатанівська синагога оборонного типу – типова архітектурна споруда у стилі ренесансу. В плані вона складається з прямокутного (майже квадратного) головного залу і прилеглих до нього бокових приміщень. Перекрита напівкруглим коробовим склепінням, без будь яких колон. Це найбільше таке склепіння в усій Східній Європі. Основним засобом художньої виразності пам'ятника є глуха аркада аттика в ренесансному стилі, що йде вздовж фасадів. Аттик, окрім того, грав роль бойового ярусу, у ньому й досі збереглися гарматні та мушкетні бійниці – на даху синагоги раніше стояла гарматна батарея, утримувана коштом громади – у давнину синагога-фортеця була важливим вузлом міської оборони.
1754 року провели її генеральну реконструкцію – про це сповіщає напис над дверима. Тоді ж зробили новий бароковий «арон-кодеш». Це така спеціальна шафа для збереження сувоїв Тори.
У 1930-1960-х роках в синагозі облаштували зерносховище. Від значних перепадів вологості штукатурка, розмальована яскравим рослинним орнаментом і знаками Зодіаку, геть облетіла. А от «арон-кодеш», найсвятіше місце давнього Божого дому, зберігся майже в первісній красі. Хіба що фарба трішки облізла. Може, зробили колись «на совість», а, може, втрутилися вищі сили. Цікава символіка «арон-кодешу» - корона нагорі символізує Господа, леви внизу – єврейський народ, колони – нагадування про зруйнований Єрусалимський Храм…
Ілюстрації: світлини – автора й архівні, рисунок Наполеона Орди.
19.03.2013