Тепло заноситься з-над двору до домів:
ось вересень такий як я хотів
і океан зі збляклим горизонтом
Пливуть вздовж берега на відстані руки
пузаті танкери – Від бовтанки ропи
стають на рейд перед нью-йоркським портом
В відпочинкових кріслах – він й вона
і чайка поруч чистить дзьоб одна
Балачки про життя до пандемії
про оперний сезон і мексиканський пляж
про гір Кетскільських зеленавий кряж
Удвох вони при хвилях сутеніють
Повітря що вбирається в корицю
з гусиними крильми – із пір’ям серпокрильців
запахне димом з комина й труби
Перекидаєш пісковий годинник
як римами неточними й простими
з пожухлих трав і висохлих кропив
Ось тріскотить літак одномоторний
заходить в ніч над островом повторно
летить наосліп щось ні те ні се
не полетить праворуч аж до Місяця?
То ж на землі шукає довго місця
а паливо форсунка ссе і ссе
Бредеш від берега у туманах по котики
до брами дому – «Час стає коротким –
подумаєш – як рими у стихах –
як палі в океані – тінь на березі
як чайки зморщені і скручені як вензлі
на почорнілих від дощів пісках»
Наш вік коротшає? У нього такий задум?
і каліграфія нічому не зарадить
ні тиша тиш – ні звук ні стрекотня
пташиних перельотів – чи на рейдах
вервечка танкерів – чи комашиних рейвах
чи навіть чайка на піску одна