Василь МАХНО

  ось кімната – крісло й порожній стіл її не мож на спині нести ні накрити рукописом – ні сховати сон звільняє мене: не пиши за дверима серпень з яблуками лише можна ними вино заїдати   ось дорога – Long Island Rail Road це повітря мені забиває рот десь попереду край землі – Montauk і якщо рукописом вкрито берег світ живих чайок й померлих їхніх гнізд заритих в пісок
23.07.16 | |
  Ніколи не думав, що цей Монток так далеко.   І, навіть, не знав, що Макс Фріш написав роман під такою ж назвою.  
16.07.16 | |
  ровесники гинуть в АТО – а я у Нью-Йорку у Мангеттені ув автомобільному корку чувак: кому потрібна твоя Америка? коли перед вибором – вправо чи вліво коли серпень білим наливом коли слова – мертві   і коли я пишу: Господь тримає руку мою а хто карабін? коли всім по х… а хто тримає траву забризкану кров’ю? х/б роздерте хірургом – рану смертельну? горло твоє промите портвейном
09.07.16 | |
​   а за Ґродською вже починається Люблин я не знаю чи місто це мене любить? хоча у книгарні тримає книжку на показ: «Listy i poweitrze» у вітринах я помічаю живу як король: чай і до чаю На підвіконні польська сорока   скрекоче – й крилом по підвіконній блясі! схожа на пасажирку вагону другої кляси й перелітає до коронного трибуналу у неї крило – бухгалтерський нарукавник
25.06.16 | |
  прадід у капелюсі але погляд у нього пожухлий на фотографії літо – трава зеленим кожухом – баня церковна покрита звичайною бляхою покривали півліта базарські майстри і фарбували її мабуть разів зо три – у капелюсі й костюмі виглядає мені комахою   церква на фотографії придавила його плече звідки він повертається якщо так пражить й пече? і нашо йому ті яблука у целофанній торбинці?
11.06.16 | |
  якщо б я наламав для тебе бузку я йшов би линвою світла – й вузьку шпарину у твоєму серці відчув би як продув я шукав би двері а може й Сарсель я б заховався за вірш чи навіть есей але нема мені ходу   і стояв би на вулиці з мокрим бузком бо зранку дощило – і зеленим листком торкався би світла і черпав би воду я тримав би як птаха бузок у руці і тепло його тіла і скрегіт хребців
21.05.16 | |
​   дощ за місто схопився моцно за дахи його і димарі наші вірші слухає Вроцлав бо кириличне слово – лоцман в цім дощі і о цій порі   прочитаєм про нашу вітчизну що у черзі на карту поляка і про схиму її і про схизму про розвішану в небі білизну й того просвітку — кіт наплакав   я додам про Нью-Йорк і підземки і про дім на сімох вітрах
07.05.16 | |
  і коли я стану луною і пам’яттю і коли в Чорткові встановлять пам’ятник поблизу «Брістоля» – неподалік Ринку біля повітря того будинку в якому я тато і мама і польський ровер, і руска рама   і дощ і сніг годуватимуть воду Серету «а кому пам’ятник?» «якомусь поету» «а шо він писав і чим він дихав?» «їздив на ровері – просівав крізь шприхи світло яке застигало у слові
02.04.16 | |
  Борисові Херсонському   Бунін зупинився в Одесі 19 рік – громадянська війна ошуйцю було й одесную зрозуміло – повна хана                             бо пахли антонівські яблука з дворянських темних алей і паслась прозора ялівка в річці густій мов клей   і провінційний Вороніж чорний як хліб й чорнозем склювали зимові ворони
19.03.16 | |
​     не дивно що тепер усе розумію: коли починаю старітися і коли лисію і коли відчув дощ у кістках і заплутався у передруках   і якщо вмієш то щось насій і може виросте з того сіль землі – або твій дім і його дах або шурхіт крил по твоїх дроздах   або мовчи – і прикуси язика або пиши щоби нила твоя рука або не спи – або кидайся як пес в океан але пиши пиши свій роман
12.03.16 | |